Постанова 4873 № 910/9577/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2025 р. Справа№ 910/9577/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Майданевича А.Г. за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С. за участю представників сторін: від прокуратури: Константинова І.В. від позивача: не з`явився; від відповідачів: 1. не з`явився;

2. Монько Євген Миколайович ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 (повний текст складено 19.11.2024) у справі № 910/9577/21 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до 1) Міністерства енергетики України 2) Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Запорізької обласної державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури та містобудування, історії шляхом визнання незаконним та скасування наказу в частині припинення права власності та зобов`язання повернути об`єкт нерухомості За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) із позовною заявою до Міністерства енергетики України (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - відповідач 2) про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Запорізьку обласну державну адміністрацію. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022, позовні вимоги задоволені. Постановою Верховного Суду від 19.07.2022 скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі №910/9577/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Міністерства енергетики України, Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11.06.2024 касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 910/9577/21 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. 31.07.2024 прокурором була подана заява про відмову від частини позовних вимог, а саме, про: 1) усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури та містобудування, історії шляхом визнання незаконним та скасування наказу в частині припинення права власності; 2) припинення права приватної власності ПАТ «Запоріжжяобленерго» на будівлю майстерні інв. № 1.20053 - приміщення № 1 під літ. «А-2» загальною площею 503,8 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004935623101); 3) припинення права приватної власності ПАТ «Запоріжжяобленерго» на будівлю контролерів інв. № 1.70010 - приміщення № 2 під літ. «А-2» загальною площею 648 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004800123101). Внаслідок таких дій, прокурор просив зобов`язати ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути державі в особі ФДМУ пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно). Оскільки вказана заява була подана позивачем з додержанням вимог ст. 46 ГПК України, то ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024: - прийнято відмову позивача від позову в частині зазначених вище трьох позовних вимог; - закрито підготовче провадження у справі № 910/9577/21; - призначено справу № 910/9577/21 в частині вимог про зобов`язання ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути спірну пам`ятку державі в особі Фонду державного майна України до судового розгляду по суті. В зв`язку, з прийняттям судом відмови прокурора від позову в частині зазначених вище трьох позовних вимог, провадження у справі підлягає закриттю в частині зазначених вище трьох позовних вимог, на підставі п.4 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Отже, предметом спору є вимога прокурора про зобов`язання ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути державі в особі ФДМУ пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно), згідно якої здійснюється подальший розгляд даної справи. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 позовні вимоги Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в частині зобов`язання повернути об`єкт нерухомості задоволено у повному обсязі. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» повернути пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул.Поштова (Горького), 73 (літ. А-2, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) державі в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945). Стягнуто з Міністерства енергетики України на користь Запорізької обласної прокуратури 1 135 грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Запорізької обласної прокуратури 1 135 грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору. Закрито провадження в частині позовних вимог про: - усунення перешкод власнику - ФДМУ в користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції» (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно), шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 № 115 «Про створення ДАЕК «Запоріжжяобленерго», яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого об`єднання «Дніпроенерго» у частині невключення до п. 14 акта указаної пам`ятки, як об`єкта, що підлягає виключенню з вартості цілісного майнового комплексу; - припинення права приватної власності ПАТ «Запоріжжяобленерго» на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції» - об`єкт нерухомого майна: будівля майстерні інв. № 1.20053 - приміщення № 1 під літ. «А-2» загальною площею 503,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004935623101); - припинення права приватної власності ПАТ «Запоріжжяобленерго» на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції» - об`єкт нерухомого майна: будівля контролерів інв. № 1.70010 - приміщення № 2 під літ. «А-2» загальною площею 648 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004800123101). Повернуто Запорізькій обласній прокуратурі з Державного бюджету України 3 405 грн 00 коп судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 1311 від 02.06.2021, оригінал якого міститься в матеріалах справи. Рішення мотивоване тим, що з огляду на встановлені у справі обставини, пам`ятка архітектури «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101), фактично не вибувала з державної власності, проте, з 2020 року продовжує бути зареєстрована за ПАТ «Запоріжжяобленерго», чим порушує права Держави в особі ФДМУ як власника цього майна. Тобто, відповідне порушення триває. Отже, у даному випадку обраний прокурором спосіб захисту інтересів Держави шляхом подання негаторного позову про зобов`язання ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути спірну пам`ятку державі в особі ФДМУ забезпечить ефективне поновлення порушеного права Держави. Суд враховує правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, проте, з 2020 року пам`ятка архітектури «Будинок першої теплоелектростанції», розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, зареєстрована за ПАТ «Запоріжжяобленерго», у зв`язку з чим порушено права держави в особі ФДМУ як власника цього майна. Тобто, відповідне порушення має триваючий характер, а тому суд доходить висновку, що позов заявлено в межах позовної давності. При цьому, суд зазначає, що порушення інтересів Держави пов`язане саме з реєстрацією 08.01.2020 права власності на спірний об`єкт, а не з правовими актами, що були прийняті у 1995, 1996 та 2006 роках, як помилково стверджує відповідач-2. За наведених та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи прокурор довів, що його позов є обґрунтованим, що є підставою для його задоволення в повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з рішенням, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 року у справі № 910/9577/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах Заступнику керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго». Судові витрати покласти на позивача. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник вказує на те, що до пункту 14 Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не було внесено пам`ятку архітектури («Будинок першої теплоелектростанції»), розташовану за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053. Скаржник не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що «створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством». І в подальшому суд дійшов висновку, що «державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.», оскільки загальноприйнята у світі конструкція відносин власності в господарських товариствах в цілому, і в акціонерних товариствах зокрема, в яких діє принцип розщепленої власності, коли власником майна господарського товариства є саме господарське товариство як юридична особа, а його акціонери (учасники) є власниками акцій (часток), була впроваджена в Україна Законом «Про господарські товариства» 1991 року, ст. 12 якого було визначено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Така конструкція відносин власності була підтверджена і у подальшому Законами України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018, «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 та від 29.07.2022. Закріплена така конструкція відносин власності у господарських товариства і ст. 115 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, при винесенні рішення суд не застосував положення передбачені абзацами 2, 3 частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» і хоча ці норми набрали чинності 08.03.2024, але вони підлягають застосуванню до спірних відносин, оскільки дані правовідносини хоча і виникли до ухвалення акта законодавства, але продовжують існувати, так як судом в оспорюваному рішенні встановлено, що приватизація ПАТ «Запоріжжяобленерго» триває і на теперішній час. Також на думку скаржника, висновок суду про те що строк давності не сплив не ґрунтується на вимогах закону, оскільки державну реєстрацію права власності на пам`ятку місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», яка розташована за адресою м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, було здійснено у квітні 2006 року, як про те свідчать додані до позову Витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Зважаючи на те, що як у ФДМУ, так і у Запорізької обласної прокуратури була об`єктивна можливість знати про реєстрацію спірного об`єкту нерухомості ще у 2006 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся у 2021 році, позовна давність позивачем пропущена. Скаржник зазначає що предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача, однак ФДМУ не є і ніколи не був титульним володільцем спірним майном. Управління цим майном здійснювалося іншим центральним органом - Міністерством енергетики України. Вибуття спірного майна з володіння позивача не відбулося, оскільки була правова підстава у вигляді формування статутного фонду (капіталу) і рішення уповноваженого органу Міністерства енергетики України. Навіть, якщо припустити, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» не могло набути право власності на спірне майно, то навіть в цьому разі відсутні підстави для вимоги про витребування майна в натурі, оскільки, як встановлено судом в оспорюваному рішенні «майно, яке закріплювалося за державним підприємством (ПАТ «Запоріжжяобленерго») на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства лише на праві господарського відання». А фактичне виконання оспорюваного рішення від 12.11.2024 призведе до вибуття майна з господарського відання ПАТ «Запоріжжяобленерго». Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що у поданому віндикаційному позові, який Прокуратура безпідставно називає негаторним, пропущено строк позовної давності. Крім того судом застосовано неналежний спосіб захисту. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду, вказав на те, що твердження скаржника про те, що на спірні правовідносини розповсюджується дія абз. 2, 3 ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», не відповідають фактичним обставинам справи. Держава в особі першого відповідача наказом від 03.07.1995 № 115 створила ДАЕК «Запоріжжяобленерго» та передала до її статутного фонду на праві господарського віддання оспорювану пам`ятку, вважаючи, що зазначене майно залишається в державній власності. Указане підтверджується змістом статуту ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (в первісній редакції), витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № № 10390883,10390757 від 13.04.2006, Законом України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» та узгоджується з актуальними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Таким чином, наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 № 115 та перелік майна, переданого до статутного фонду ПАТ «Запоріжжяобленерго», не є тими актами, які посвідчують право приватної власності на оспорювану пам`ятку та які б могли бути використані Товариством з метою державної реєстрації такого права. Водночас, реєстрацію за ПАТ «Запоріжжяобленерго» права власності на оспорювану пам`ятку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.01.2020 на підставі указаних документів (наказ № 115 та перелік), які не є підставою набуття права власності на оспорюваний об`єкт, і слід розглядати як перешкоду власнику в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні оспорюваною пам`яткою. Як зазначено вище, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Разом з тим право власності держави на обмежені в обороті чи виключені з обороту об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Віднесення спірного об`єкта нерухомості до об`єкта цивільних прав, обмеженого в обороті чи виключеного з обороту, вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця. Прокурор вказує на те, що обмеженість в обороті спірної пам`ятки культурної спадщини підтверджується тим, що спірна пам`ятка передана у статутний капітал Товариства на праві господарського віддання, а не у власність, а також включення у 2008 році цієї пам`ятки до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації. Зайняття таких об`єктів та наявність державної реєстрації права власності на них з порушенням норм законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а належним способом захисту права власника є подання негаторного позову з вимогами про повернення об`єкта (до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2028 у справі № 504/2864/13-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц щодо земель водного фонду, обмежених у цивільному обороті). Тому реєстрацію оспорюваної пам`ятки за Товариством треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. З урахуванням викладеного, єдиним ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є подання виключно негаторного позову, оскільки: - відповідний позов подається власником спірного майна - державою в особі ФДМУ стосовно цього майна, яке продовжує перебувати у власності держави, оскільки реєстрація такого права не пов`язана з позбавленням власника (держави) його володіння; - ПАТ «Запоріжжяобленерго» заважає користуванню, розпорядженню цією річчю, фактично займаючи її та зареєструвавши її за собою; - правові підстави для створення перешкод власнику шляхом вчинення державної реєстрації відсутні, оскільки документальні підстави для такої реєстрації (наказ № 115 та перелік державного майна переданого до статутного капіталу Товариства в процесі корпоратизації) не є правовстановлюючими документами; - відповідні дії другого відповідача щодо вчинення державної реєстрації є протиправними, оскільки правові підстави для них відсутні. Отже, достатнім та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про зобов`язання ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути спірну пам`ятку державі в особі ФДМУ. Прокурор зазначає, що приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц тощо). Таким чином, прокурором обрано найефективніший спосіб захисту порушеного права держави, а строк позовної давності не пропущений. Явка учасників справи та позиції учасників справи Представник другого відповідача у судовому засіданні 04.03.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах Заступнику керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго». Прокурор у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення. Представники позивача та першого відповідача у судове засідання 04.03.2025 не з`явились, про дату місце та час судового засідання повідомлені належним чином. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/9577/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21. Призначено справу № 910/9577/21 до розгляду у судовому засіданні 04.02.2025. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного оголошено перерву у розгляді справи № 910/9577/21 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 до 04.03.2025. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 03.03.2025, для розгляду справи № 910/9577/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 прийнято справу № 910/9577/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу «Повітряна тривога» з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/9577/21 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи, згідно з рішенням Виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 22.12.1982 № 580 «Про впорядкування Списку пам`ятників місцевого значення» «Будинок першої теплоелектростанції», розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, взято на державний облік (охоронний номер 1203). Відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 138 «Про додаткове взяття під охорону держави пам`яток архітектури і містобудування» спірні об`єкти нерухомості взято під охорону держави як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, що підтверджується інформацією Запорізької ОДА від 04.02.2021 за № 00583/08-46. На підставі Указу № 210/93 з 15.06.1993 розпочався процес корпоратизації державних підприємств - їх перетворення у відкриті акціонерні товариства. Так, 03.07.1995 Міністерство енергетики та електрифікації України видало наказ № 115 про створення на базі Виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» - Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго» (далі - ДАЕК «Запоріжжяобленерго»), правонаступником якої є ПАТ «Запоріжжяобленерго». Пунктами 1, 2 наказу № 115 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» та засновано ДАЕК «Запоріжжяобленерго» на базі вказаного об`єднання . Відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» вартість цілісного майнового комплексу становить 4 484 000 млн крб. У пункті 14 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу визначено вилучену вартість майна на суму 843 453 млн крб, у тому числі державного житлового фонду на суму 843 453 млн крб. До вказаного акта додано Перелік майна, яке передано в процесі корпоратизації згідно з Указом № 210/93 до статутного фонду ДАЕК «Запоріжжяобленерго» станом на 01.06.1995. Зокрема, відповідно до (мовою оригіналу) «Перечня имущества, которое передано в процессе корпоратизации согласно Указа Президента Украины № 210/93 от 15.06.1993 г. в уставной фонд Открытого акционерного общества «Запорожьеоблэнерго» по состоянию на 01.06.1995 г.» до статутного фонду ДАЕК «Запоріжжяобленерго», правонаступником якої є ПАТ «Запоріжжяобленерго», було передано серед іншого майна, два об`єкти: «Здание контролеров» інв. № 1.70010 № з/п 537 і «Здание мастерской» інв. № 1.20053 № з/п

607. Таким чином, розмір майна, яке не увійшло до статутного капіталу ДАЕК «Запоріжжяобленерго», сформовано за рахунок об`єктів державного житлового фонду на суму 843 453 млн крб. Водночас, до пункту 14 Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не було внесено пам`ятку архітектури («Будинок першої теплоелектростанції»), розташовану за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053. Наказом ФДМУ від 31.10.1996 № 24-ДПК прийнято рішення щодо приватизації корпоратизованих об`єктів, зокрема, ДАЕК «Запоріжжяобленерго», яка (приватизація) триває і на теперішній час. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в розділі «Реєстрація права, здійснена до 01.01.2013» вказаного реєстру містяться відомості про проведення первинної державної реєстрації спірної пам`ятки ще 13.04.2006. Про дату реєстрації спірного майна саме 13.04.2006 свідчать витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006 № 10390757 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006 № 10390883, копії яких наявні в матеріалах справи. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також відповідно до витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006 підставою виникнення права власності є наказ № 115 і Перелік майна станом на 01.06.1995. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р, яким затверджено Перелік об`єктів великої приватизації, до об`єктів великої приватизації віднесено також пакет акцій в статутному фонді ПАТ «Запоріжжяобленерго». Вказаним розпорядженням до повноважень ФДМУ включено обов`язки щодо забезпечення виставлення на продаж об`єктів державної власності, зазначених у переліку. Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 08.01.2020 за ПАТ «Запоріжжяобленерго» зареєстровано право приватної власності на спірні об`єкти нерухомості, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно. З листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.02.2021 № 1009/6.11.2 вбачається, що спірну пам`ятку відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення. Листом від 01.03.2021 № 8822/1971-26-21/19.2.1 Міністерство юстиції України повідомило Запорізьку обласну прокуратуру (на її запит) про реєстрацію прав на перелік об`єктів власності за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73, та зазначило про те, що підставою для реєстрації права власності за ПАТ «Запоріжжяобленерго» стали документи, які були підставою для попередньої реєстрації на нерухоме майно, тобто державним реєстратором перенесено записи до Державного реєстру прав з архівної складової частини Державного реєстру прав та не здійснювалася державна реєстрація переходу (відчуження) речових прав на нерухоме майно. З листа Запорізької ОДА від 19.03.2021 № 02272/08-46 вбачається, що «Будинок першої теплоелектростанції» на вул. Горького, 73 у м. Запоріжжі згідно зі схематичним планом технічного паспорта від 06.06.2014 № 49956/81386, виготовленого ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», позначено літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053. Прокурор у позові вказував, що саме внаслідок того, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» оформило право приватної власності на «Будинок першої теплоелектростанції», розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, усупереч встановленій законом забороні на приватизацію, він в особі уповноваженого органу звернувся до суду з даним позовом (в подальшому уточненому), у якому просить: - зобов`язати ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути державі в особі ФДМУ пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно). Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Так, у позові прокурор вказує, що у спірних правовідносинах повноваження власника державного майна - пам`ятки архітектури «Будинок першої теплоелектростанції», яка розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73, реалізує саме Фонд державного майна України згідно п. 1-3, 5 ч. 1 ст. 4 Законом України «Про Фонд державного майна України». Проте, Фонд вважає відсутніми порушення прав держави, та заходи до відновлення інтересів держави не вживалися, незважаючи на тривалу обізнаність Фонду державного майна України, про порушення інтересів держави (відповідно до інформації Фонду державного майна від 11.02.2021 № 10-33-2755, наданої на запит обласної прокуратури від 25.01.2021 № 15/4-31 вих-21). Отже, враховуючи обставини щодо обізнаності Фонду державного майна України про порушення відповідачами інтересів держави, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність визначеного Конституцією України та Законом виключного випадку, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у даній справі. Крім того, переглядаючи дану справу в касаційному порядку, Верховний Суд не знайшов порушень щодо суб`єктного складу в даній справі, зокрема, зазначивши, що питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Цією статтею визначено, що у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 910/9577/21, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 вказав про необхідність встановлення підстав, які фактично стали підґрунтям для реєстрації права власності другого відповідача на спірне майно; встановлення обставин корпоратизації другого відповідача та правових наслідків передання майна ПАТ «Запоріжжяобленерго» в результаті корпоратизації; дослідження питання наявності або відсутності у ФДМУ володіння спірним майном. Також, як наголосив Верховний Суд у постанові від 11.06.2024, суди першої та апеляційної інстанцій у даній справі, здійснюючи розгляд даної справи, зокрема, в частині вимоги про зобов`язання ПАТ «Запоріжжяобленерго» повернути спірну пам`ятку Державі в особі ФДМУ (що є предметом розгляду після відмови прокурора від частини позовних вимог), залишили поза увагою та не надали оцінки: - витягам про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006 №№ 10390757, 1039088 про проведення 13.04.2006 первинної державної реєстрації форми власності спірної пам`ятки як державної (корпоративної) власності; - обставинам, що державна реєстрація за ПАТ «Запоріжжяобленерго» права приватної власності на спірні об`єкти нерухомості, відбулася 08.01.2020, тобто вже після прийняття 23.09.2008 Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», до переліку якого увійшла Будівля першої теплової електростанції (1913 року побудови), розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (М. Горького), 73; - положенням пункту 3.5 Статуту ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (в первісній редакції від 13.07.1995), за змістом якого право власності на майно, передане засновником (Міністерством енергетики та електрифікації України), набувається після викупу його в держави, який (викуп) проводиться згідно з чинним законодавством. При цьому Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 звернув увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження в даній справі (№ 910/9577/21), щодо комплексного застосування норм ст. 115 ЦК України, ст. 22, 145 ГК України, ст. 15, 18 Закону України № 2163-XII, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та положень Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Зокрема Великою Палатою Верховного Суду вказано, що крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статутного фонду. За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство. Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством. Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації. Разом з тим частина третя статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства. Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизацїї державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації. Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства. Крім того, згідно із частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується. Водночас, акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури. До моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання. Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону). Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання. У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду. Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності. У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100% акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації дійшла висновку, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100% акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступила від висновку, сформульованого в постанові КАС ВС від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава. Також здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законами України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Великою Палатою Верховного Суду був зроблений висновок, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства. Тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100% акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю. Як вбачається із матеріалів справи, на виконання Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Міністерством енергетики та електрифікації України прийнято наказ від 03.07.1995 № 115, пунктом 1 якого затверджено Акт оцінки цілісного майнового комплексу виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» та пунктом 2 засновано на базі вказаного об`єднання Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Запоріжжяобленерго». Пунктом 5 Наказу № 115 від 13.07.1995 встановлено, що у зв`язку із створенням в процесі корпоратизації Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго» на базі виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго», останнє припиняє свою діяльність; Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Запоріжжяобленерго» вважати правонаступником виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» щодо відособлених підрозділів, розташованих на території Запорізької області, які увійшли до складу компанії. Відповідно до пункту 6 Наказу № 115 від 13.07.1995 комісії з корпоратизації виробничого енергетичного об`єднання «Дніпроенерго» наказано розробити і подати Міністерству проект плану розміщення акцій Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго», в якому передбачити, що 100 відсотків акцій залишаються у державній власності, та припинити свою діяльність з моменту державної реєстрації компанії. Наказом від 11.09.1996 № 160 «Про передачу акцій Державної акціонерної енергопоетачальної компанії «Запоріжжяобленерго» документи Державної акціонерної компанії «Запоріжжяобленерго» передано Фонду державного майна України згідно з актом приймання-передачі акцій Державної акціонерної компанії «Запоріжжяобленерго» від 04.10.1996. В подальшому, згідно з наказом ФДМУ від 31.10.1996 № 24 прийнято рішення щодо приватизації корпоратизованих об`єктів, зокрема, ВАТ «Запоріжжяобленерго». Тобто, право власності на «Будинок першої теплоелектростанції» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, набуто другим відповідачем внаслідок внесення такого майна до його статутного фонду в процесі корпоратизації підприємства, яка була підготовкою другого відповідача до приватизації. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 викладено висновок про те, що проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатись як підстава для зміни його форми власності. Водночас, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, приватизація стосовно другого відповідача не була закінчена. Крім того, 23.09.2008 був прийнятий Закон України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», яким затверджено відповідний перелік. Цей Перелік передбачав, що «Будинок першої теплоелектростанції», розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73 - не підлягає приватизації, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що державне майно - «Будинок першої теплоелектростанції», що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, передане до статутного фонду ПАТ «Запоріжжяобленерго» (другого відповідача) в процесі його корпоратизації, було, та на даний час є державною власністю. Також зі змісту витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006 №№ 10390757, 1039088 (на які звернув увагу Верховний Суд), вбачається, що, 13.04.2006, тобто, після початку процедури приватизації другого відповідача, проведено первинну державну реєстрацію форми власності спірної пам`ятки саме як державної (корпоративної) власності, а не як приватної власності Товариства, таким чином, спірний «Будинок першої теплоелектростанції» фактично не втрачав статусу державного майна, незважаючи, що у Державному реєстрі прав на нерухоме майно відносно вказаної пам`ятки 08.01.2020 проведено реєстраційні дії щодо його реєстрації за ПАТ «Запоріжжяобленерго» на праві приватної власності. Колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи Мін`юсту, викладені у листі від 01.03.2021 № 8822/1971-26-21/19.2.1 про те, що державним реєстратором було лише перенесено записи до Державного реєстру прав з архівної складової частини Державного реєстру прав та не здійснювалась державна реєстрація переходу (відчуження) речових прав на нерухоме майно, оскільки у 2006 році (під час первинної державної реєстрацію форми власності спірного об`єкту) було зазначено про реєстрацію державної (корпоративної) власності, а вже у 2020 році (без будь-яких правових підстав) державний реєстратор вказує про реєстрацію власності за ПАТ «Запоріжжяобленерго» на це майно - як приватної. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (про застосування висновків якої під час нового розгляду даної справи вказував Верховний Суд) зазначено, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації (яка стосовно ПАТ «Запоріжжяобленерго» не закінчена). Відповідно до п. 4.1 Статуту ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (в первісній редакції від 13.07.1995) засновником другого відповідача є Держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України (правонаступником якої є перший відповідач). Згідно із п. 3.5 вказаного Статуту майно передається засновником другого відповідача у власність. Право на власність майна, переданого другому відповідачу засновником, набувається після викупу його у Держави, який проводиться згідно з чинним законодавством. Водночас, як вже зазначалось, державне майно, яке закріплювалося за другим відповідачем на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства лише на праві господарського відання. Відповідно до статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Таким чином, визначений частиною 1 статті 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності не є вичерпним, однак норми ЦК України та інших законів, зокрема Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачають такої підстави припинення права власності, як здійснення державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно з порушенням вимог законодавства. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що «Будинок першої теплоелектростанці» ніколи не вибував із власності держави, а був переданий лише на праві господарського відання другого відповідача, фактично перебуває у державній власності, незважаючи на реєстрацію у 2020 році за другим відповідачем права приватної власності. Відповідний (державний) статус спірного об`єкта зберігався (і на даний час зберігається) за Державою незважаючи на те, що цей об`єкт не був включений до п. 14 Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, що був доданий до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, який, у свою чергу, був затверджений наказом Міністерства енергетики та електрифікації України № 115 від 03.07.1995 (на підставі якого державний реєстратор здійснив право приватної власності за другим відповідачем). Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним; Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб; У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із частиною 1 статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Водночас, за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами. Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, пам`ятка архітектури «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101), фактично не вибувала з державної власності, проте, з 2020 року продовжує бути зареєстрована за другим відповідачем, чим порушує права Держави в особі ФДМУ як власника цього майна, тобто, відповідне порушення триває, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у даному випадку обраний прокурором спосіб захисту інтересів Держави шляхом подання негаторного позову про зобов`язання другого відповідача повернути спірну пам`ятку державі в особі ФДМУ забезпечить ефективне поновлення порушеного права Держави. Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини за своїм характером є негаторними, з огляду на те, що з 2020 року пам`ятка архітектури «Будинок першої теплоелектростанції», розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, зареєстрована за ПАТ «Запоріжжяобленерго», у зв`язку з чим порушені права Держави в особі ФДМУ, як власника цього майна, відповідне порушення має триваючий характер, тому позов заявлено в межах позовної давності. Крім того, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц. Водночас, порушення інтересів Держави пов`язане саме з реєстрацією 08.01.2020 права власності на спірний об`єкт, а не з правовими актами, що були прийняті у 1995, 1996 та 2006 роках. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи та те, що прокурором доведено допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи обґрунтованість позову, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21, відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Доводи скаржника про те, що на спірні правовідносини розповсюджується дія абз. 2, 3 ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, крім того, указана норма Закону набрала чинності лише 08.03.2024. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що достатнім та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про зобов`язання другого відповідача повернути спірну пам`ятку Державі в особі ФДМУ. Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/9577/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу 910/9577/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Постанова підписана 16.04.2025. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко А.Г. Майданевич