Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/11817/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3358/25 Справа № 185/11817/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Кругман А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність. Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у сумі 360 000 грн, без урахування податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 130000 гривень без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1300 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру моральної шкоди до 65000 грн. Зазначає, що позивач укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст. 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язання з цими умовами праці пільги та компенсації. Ніщо не перешкоджало позивачу відмовитися від укладення цього договору. Він свідомо йшов працювати в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем порушені права позивача на безпечні та здорові умови праці,склад правопорушення в діях відповідача відсутній. Позивачем не доведено наявність шкоди та її розмір. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та рекомендоване повідомлення про не вручення повістки позивачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», довідка про доставку смс повідомлення на номер телефону позивача. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено,що ОСОБА_1 з 11.11.1985 року по 02.04.2010 року працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (шахта «Тернівська») з повним робочим днем під землею. 02.04.2010 року позивач був звільнений з займаної посади за ч. 2 ст. 40 КЗпПУ у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. 13.09.2010 року позивачу первинно-повторно встановлено третю групу інвалідності та 65% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та повторно підтверджено 5% втрати працездатності внаслідок отриманого трудового каліцтва з 1993 року, а саме (50% - радикулопатія з дефартрозами. 10% - ХОЗЛ та пиловий бронхіт, 5%- трудове каліцтво з 1993 року первинна довідка МСЕК від 17.09.2007 року), що підтверджується довідкою МСЕК серії І0ААА №030593. Професійне захворювання виникло в результаті тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалості технологічних процесів. Причиною виникнення професійного захворювання є: пил, важкість праці, вимушена робоча поза, несприятливий мікроклімат. Все це призвело до: радіуколопатії шийної і попереково-крижової, двобічного плечелопаткового періартрозу 11ФС 2 ст., хронічного обструктивного захворювання легень. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу завдана моральна шкода, пов`язана з ушкодженням здоров`я внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України. Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 липня 2010 року форми П-4, де зазначено, що професійне захворювання виникло внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів, в тому числі на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Причини виникнення хронічного професійного захворювання: пил, важкість праці, вимушена робоча поза, несприятливий мікроклімат. Згідно довідки МСЕК від 13.09.2010 року обласною МСЕК позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та повторно підтверджено 5% втрати працездатності внаслідок отриманого трудового каліцтва з 1993 року. Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав. Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров`я позивача під час виконання трудових обов`язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню. Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України. Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів. Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності від профзахворювання. Отже суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу ушкодженням здоров`я заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону. Визначаючи розмір, який підлягає стягненню у відшкодуваня моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві встановлено стійку втрату професійної працездатності в 65%.. При цьому не звернув увагу на те, що довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності підтверджено повторно 5% втрати працездатності внаслідок отриманого трудового каліцтва з 1993 року, а первинно встановлено не 65%, а 60% втрати професійної працездатності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування. Разом з тим, при визначені розміру компенсації позивачу моральної шкоди, спричиненої втратою здоров`я внаслідок професійного захворювання, колегія суду враховує право позивача на відшкодування моральної шкоди, яке виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності у розмірі 60 % - 13.09.2010 року без урахування 5 % які встановлено повторно за трудове каліцтво з 1993 року. Щодо оподаткування моральної шкоди у даній справі, апеляційний суд зазначає, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю: 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року. Податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, а тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За встановлених обставин апеляційна скарга представника ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначеного розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача з «130 000 грн.» до «65 000 грн.». Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до Закону України про судовий збір, за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 1, 5 % від 65000 грн. становить 975 грн., але не менше 1211,20 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024 року (на момент пред`явлення позову) становив 3028 грн., а тому судовий збір у такому розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Відповідно довимог ст.141 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про зменшення стягнення з відповідача на користь держави судового збору з «1300» до розміру «1211,20 грн.». Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 320 000 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 141, 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н ОВ И В: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року змінити. Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 з «130 000 грн.» до «65 000 (шістдесяти п`яти тисяч) грн.» та судовий збір на користь держави з «1300 грн» до «1211,20 грн». В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року. Судді: