Постанова 4854 № 420/5126/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5126/25 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В. при секретарі - Альонішко С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИЛА: В лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк для подання адміністративного позову до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо визнання протиправною бездіяльності; - визнати протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; - стягнути з Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , усі судові витрати, згідно частини 7 ст. 139 КАС України. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності - відмовити. Роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити матеріали справи № 420/5126/25 до Одеського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду. Доводами апеляційної скарги зазначено, що саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 довів, що арешт накладений на його майно був накладений безпідставно (незаконність накладеного арешту було підтверджено документально). Не зважаючи на це, замість зняття незаконно накладеного арешту позивач отримав безпідставну відповідь з відмовою поновити порушені права. Апелянт зазначає, що суд помилково визнав предметом оскарження арешт майна, тоді як фактично оскаржувалася незаконно надана відповідь Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.12.2024 року за вих. № 6569/1-8104-03.2-06 у вигляді відмови зняти арешт. Це, на думку апелянта, призвело до невірного розгляду справи та порушення права на судовий захист. Таким чином, як зазначає апелянт, суд неправильно визначив підстави звернення до суду та невірно застосував норми матеріального і процесуального права. Вказує, що відмова у розгляді позову за суттю позбавляє позивача ефективного способу захисту прав та інтересів, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апелянт зазначає, що суд не навів належних мотивів відмови у відкритті провадження, що суперечить принципу обгрунтованості судових рішень. В ухвалі суду відсутній аналіз фактичних обставин справи. 14 квітня 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 мав намір розпорядитись своїм майном але дізнався, що на його квартиру АДРЕСА_1 безпідставно накладено арешт згідно постанови від 30.04.2004 року серії АА № 034103 Другого ВДВС Суворовського РУЮ м. Одеси. Відповідно до архівної довідки від 13.08.2024 року за вих. № 1992/01-18 Одеського державного нотаріального архіву, арешт на належну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 був накладений під час виконання виконавчого листа № 1-476, виданого 21.05.2002 року Приморським районним судом м. Одеси, про конфіскацію майна належного ОСОБА_1 на користь держави. З вироку Приморського районного суду м. Одеси по справі № 1-476/2001 від 24.09.2001 року вбачається, що необхідно конфіскувати майно у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який ніякого відношення не має до квартири АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав від 14.11.2024 року. 15.11.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 звернувся з заявою (скаргою) до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бондарева І.В. про зняття арешту з мого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності мені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який був помилково накладений згідно постанови від 30.04.2004 року серії АА № 034103 Другого ВДВС Суворовського РУЮ м. Одеси. 23.12.2024 позивач отримав відповідь Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.12.2024 за вих. № 6569/1-8104-03.2-06, якою було відмовлено в задоволенні заяви (скарги) із посиланням на вкладку «Спецрозділ» Автоматизованої системи виконавчого провадження, в якому не встановлено виконавчого провадження, в якому був накладений помилково на належне позивачу майно арешт. ОСОБА_1 звернувся з відповідною скаргою до начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та до директора Департаменту державної виконавчої служби. Згідно відповіді в.о. начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) О. Захарової від 24.01.2025 року за вих. № 216/1-8758-03.2/03.2-06, яку ОСОБА_1 отримав 30 січня 2025 року, йому також було відмовлено в знятті накладеного арешту. Згідно відповіді в.о. директора Департаменту державної виконавчої служби Ю. Вишневського від 30.01.2025 за вих. № 14017/1-36781/20.3.2, йому також було відмовлено в знятті накладеного арешту. Зважаючи на те, що дії щодо не зняття арешту з належної позивачу квартири АДРЕСА_1 є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майно, позивач звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 59 Закону №1404-VIII врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII). Водночас, згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Водночас, частиною першою 1 статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18, звертала увагу, що згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц (провадження № 11-1037апп18) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №820/5502/17. Так, частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Водночас стаття 447 ЦПК України передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Під час розгляду даної справи, колегією суддів враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №140/26445/23. Виходячи зі змісту позовних вимог предметом даного спору є бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то даний спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України. А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: О.В. Єщенко