Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/20384/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20384/24 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 25.11.2024 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування державі шкоди, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2024 року військова частина (далі в/ч) НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача, завдану державі шкоду в сумі 12 657,22 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що начальником медичної служби в/ч НОМЕР_1 старшим лейтенантом медичної служб ОСОБА_2 19 січня 2024 року подано рапорт №674, згідно якого, під час проведення перевірки наявності особового складу на медичному огляді ВЛК у в/ч НОМЕР_2 було виявлено, що 18 січня 2024 року матрос ОСОБА_1 , який був направлений на ВЛК, не відповідає на дзвінки та на перевірку не з`явився. На підставі вказаного рапорту, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 19 січня 2024 року №19 матроса ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби 25 грудня 2023 року, знято з усіх видів забезпечення та призупинено виплату грошового забезпечення з 25 грудня 2023 року на підставі наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260. За самовільне залишення місяця несення служби без поважних причин останнього позбавлено премії за січень 2024 року у повному розмірі. Також позивач вказав, що з вищенаведеного факту проводилось службове розслідування. Під час службового розслідування встановлено, що матрос ОСОБА_1 був неправомірно відсутній на військовій службі з 25 грудня 2023 року. При цьому, з 25 грудня 2023 року матросу ОСОБА_1 неправомірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення в сумі 18 732,15 грн. Водночас, представником позивача зазначено, що з підстав повернення відповідача до в/ч йому було поновлено виплату грошового забезпечення. Проте 16 березня 2024 року відповідач повторно самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 та до теперішнього часу не повертався. За період перебування відповідача на військовій службі з 12 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року з належного йому грошового забезпечення в/ч було утримано 6 074.93 грн. на користь держави. У зв`язку з цим, до теперішнього часу залишається невідшкодованою завдана державі матросом ОСОБА_1 матеріальна шкода в сумі 12 657,22 грн. Враховуючи те, що в/ч НОМЕР_1 має право на відшкодування ОСОБА_1 грошових коштів у загальній сумі 12 657,22 грн., які він незаконно отримав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відповідач не скористався правом подання відзиву на позов. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року відмовлено в/ч НОМЕР_1 у задоволенні адміністративного позову до ОСОБА_1 про відшкодування державі шкоди. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги: - ОСОБА_1 неправомірно відсутній на військовій службі по теперішній час, у зв`язку з чим, дії матроса містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві, відносно матроса ОСОБА_1 15 липня 2024 року розпочато кримінальне провадження №62024150010001723 за ч.5 ст. 407 КК України; - в подальшому матрос ОСОБА_1 12 лютого 2024 року повернувся до військової частини. Йому було поновлено виплату грошового забезпечення з 13 лютого 2024 року. Однак, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 16 березня 2024 року №76 матрос ОСОБА_1 повторно самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 та до теперішнього часу неправомірно відсутній на військовій службі. Йому призупинено виплату грошового забезпечення з 16 березня 2024; - про факт самовільного залишення 25 грудня 2023 року в/ч матросом ОСОБА_1 стало відомо лише з рапорту старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 від 19 січня 2024 року №674. Після цього, нарахування та виплату грошового забезпечення останньому військовою частиною було призупинено. Однак, грошове забезпечення за грудень 2023 року йому було виплачено в повному розмірі до 10 січня 2024 року (у зв`язку з чим і відбулась переплата). Крім того, службове розслідування за фактом самовільного залишення 25 грудня 2023 року в/ійськової частини матросом ОСОБА_1 було завершено військовою частиною 29.02.2024 - через два місяці після скоєння ним правопорушення. Вказане підтверджується доданими до позовної заяви матеріалами самого службового розслідування, які містяться в справі; - в оскаржуваному рішенні суд безпідставно дійшов висновку про відсутність недобросовісності відповідача, оскільки, як зазначено вище, вказано в позовній заяві та підтверджено доданими до неї документами, матрос ОСОБА_1 неправомірно був відсутній на військовій службі та відповідно не мав права на грошове забезпечення (п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 18 червня 2023 року №172 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та призначено на посаду стрілець-помічник гранатометника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_1 . Відповідачем самовільно залишено в/ч. За фактом самовільного залишення в/ч матросом ОСОБА_1 проведено службове розслідування. За результатами якого складено акт службового розслідування від 29 лютого 2024 року №1462 та командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ від 29 лютого 2024 року №174 про підсумки даного службового розслідування. Та під час такого розслідування встановлено, що відповідач був неправомірно відсутній на військовій служби з 25 грудня 2023 року. При цьому, з 25 грудня 2023 року відповідачу неправомірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення. Згідно бухгалтерського обліку в/ч НОМЕР_1 , за грудень 2023 року матросу ОСОБА_1 було неправомірно нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 18 732,15 грн. Згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року №43 матрос ОСОБА_1 12 лютого 2024 року повернувся до в/ч. Йому було поновлено виплату грошового забезпечення з 13 лютого 2024 року. Однак, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 16 березня 2024 року №76 матрос ОСОБА_1 повторно самовільно залишив в/ч та до теперішнього часу неправомірно відсутній на військовій службі. З підстав чого йому призупинено виплату грошового забезпечення з 16 березня 2024 року. На виконання п.4 наказу командира військової частини про підсумки службового розслідування від 29 лютого 2024 року №174, за період перебування матроса ОСОБА_1 на військовій службі з 12 лютого 2024 року по 15 березня 2024 рік з належного йому грошового забезпечення в/ч було утримано 6 074,93 грн. на користь держави. У зв`язку з цим, до теперішнього часу залишається невідшкодованою завдана державі матросом ОСОБА_1 матеріальна шкода в сумі 12 657,22 грн. Згідно довідки фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 , станом на 10 червня 2024 року за матросом ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 12 657,22 грн. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошового забезпечення виконана позивачем добровільно, без рахункової помилки та за відсутності недобросовісної поведінки відповідача, оскільки останній не міг вплинути на вирішення питання про виплату йому власного грошового забезпечення та приховати від керівництва та відповідальних осіб факт проведення відносно нього службового розслідування, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача таких коштів. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 1212, п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, ст.ст. 16, 26, 27, ч.1 ст. 49, ст. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п.4, 5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі". Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно ст.26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Відповідно ч.1 ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. Статтею 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов`язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів. Згідно ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі Порядок №260). Відповідно п.15 Порядку №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 р. №160-ІX. Відповідно п.п.4, 5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Пряма дійсна шкода (далі шкода) збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Згідно ч.ч.1-4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі"). Відповідно ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Частина 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. За змістом ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Згідно п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 у справі №180/1735/16-ц виклав висновок, що під час застосування правил ст. 1215 ЦК України як винятку із ст. 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. У даній справі доказів про набуття відповідачем заробітної плати в сумі 12 657,22 грн. в результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини позивач не посилається. З огляду на викладене, оскільки виплата грошового забезпечення виконана в/ч НОМЕР_1 добровільно, без рахункової помилки та за відсутності недобросовісної поведінки відповідача, останній не міг вплинути на вирішення питання про виплату йому власного грошового забезпечення та приховати від керівництва та відповідальних осіб факт проведення відносно нього службового розслідування, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача таких коштів. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в/ч НОМЕР_1 . Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.