Постанова Київський апеляційний суд № 939/1264/23

Унікальний номер справи 939/1264/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6963/2025 Головуючий у суді першої інстанції А. М. Міланіч Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 26 березня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Міланіч А. М., в примішенні Бородянського районного суду Київської області, у с т а н о в и в : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Бородянська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 березня 2023 року вона є власницею 1/8 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , власником частки вказаного будинку є ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою померлої матері позивача - ОСОБА_5 . Позивач послалась на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належну їй частину вказаного житлового будинку, заяви про прийняття спадщини подали її дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Також у спадковому будинку проживав чоловік померлої - співвласник цього будинку ОСОБА_7 , (дідусь позивачки) який фактично прийняв спадщину і вступив в управління та володінням спадковим майном. 27 жовтня 1988 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_3 вказаний житловий будинок. На момент смерті ОСОБА_6 цей будинок належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , в разі поділу майна їх частки визнаються рівними, тому лише частина спірного домоволодіння являлась спадковим майном після смерті ОСОБА_6 . Позивач вказала, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року визнано недійсним договір дарування спірного домоволодіння та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частку вказаного домоволодіння. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним, визнання права власності на 1/8 частину будинку. Мати відповідачів, після якої відкрилась спадщина, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 на той час була неповнолітньою та проживала у спірному будинку разом з батьком, вважалась такою, що прийняла спадщину, але ні її батько, ні вона, навіть коли досягла повноліття, не звернулись із заявою про прийняття спадщини. Факт проживання відповідача ОСОБА_2 з 2000 року за кордоном не є поважною причиною для невчинення нею дій для прийняття спадщини, оскільки вона досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , ще під час проживання разом з батьком у спірному будинку. Тому позивач вказує на наявне саме у неї право на частку у вказаному домоволодінні. З урахуванням викладених обставин, позивач просила суд визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 27 жовтня 1988 року, недійсним в частині дарування частини будинку, визнати за позивачем право власності на 1/8 частину будинку та прибудинкових споруд в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (її бабусі). РішеннямБородянського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Бородянська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Гришину Т. А. подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, та застосовано до вказаних правовідносин ст. ст. 1296 та 1298 ЦК України. Судом не враховано правові позиції викладені у постанові від 16.04.2021 у справі № 185/10173/16, у постанові від 21.10.2020 у справі № 205/2442/18. Факт того, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була неповнолітньою та вважалася такою, що прийняла спадщину, не має для даного спору правового значення, оскільки ні її батько, ні вона, навіть коли досягла повноліття, не звернулась із заявою про прийняття спадщини, не оформила спадщину, свідчить про те, що остання не прийняла спадщину. Повноліття ОСОБА_2 досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ще під час проживання разом з батьком у спірному будинку. Оскаржуваний договір дарування був укладений у 1988 році, тобто на час проживання відповідача ОСОБА_2 разом з батьком у спірному будинку, про що вона не могла не знати. Суд не врахував, що з копії договору дарування будинку від 27 жовтня 1988 року вбачається, що ОСОБА_7 подарував ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказані обставини встановлені рішенням Бородянського районного суду Київської області від 14.01.2016 у справі №360/379/15 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 , треті особи: Бородянська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Немішаївської селищної ради Київської області, КП КОР «Північне БТІ, ОСОБА_2 , про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності на частину будинку, що набрало законної сили. ОСОБА_7 - батько ОСОБА_2 , у встановлений чинним на той час законодавством строк, а саме 6 місяців з дня відкриття спадщини, не вчинив дії щодо подання заяви в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про прийняття спадщини. Більш того, останній через 7 років після її відкриття подарував свою 1/2 частину спірного будинку та частину померлої ОСОБА_6 іншій дочці - ОСОБА_9 . Вказала, що поняття «автоматичне» прийняття спадщини дітьми з`явилося лише у чинному ЦК України, а ЦК УРСР 1963 року не містив аналогічної норми та передбачав можливість прийняття спадщини фактичним вступом в управління або володінням спадковим майном, або поданням заяви про його прийняття нотаріусу. Поява такої норми в чинному ЦК України, не поширює її дію на спадкові правовідносини, які склалися у період дії ЦК УРСР. Крім того, рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25.02.2021 у справі № 360/1319/17, що набрало законної сили 09.04.2021, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, про визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним, визнання права власності на 1/8 частину будинку. Про наявність спору про спадкове майно між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 достеменно знала з січня 2016 року, що підтверджується матеріалами судової справи № 360/379/15, а саме тим, що ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Бородянського районного суду у вказаній справі. Також судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначено, що суд апеляційної інстанції у справі №360/379/15 визнав, що ОСОБА_2 в передбаченому чинним на час відкриття спадщини законодавством порядку прийняла спадщину, а тому має право на 1/8 частину спірного будинку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 . Однак вказане не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.02.2017 у вказаній справі визнано недійсним договір дарування частини спірного домоволодіння та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину домоволодіння з підстав прийняття спадщини ОСОБА_2 на час її відкриття. Матеріалами спадкової справи, копії якої долучені до матеріалів справи, підтверджено, що ОСОБА_2 не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Отже судом першої інстанції при ухваленні рішення зроблено висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення та порушення права власності позивачки. Крім того, справу розглянуто суддею, поведінка якої викликає об`єктивні сумніви у її неупередженості. Незаконність відмови судом у відкритті провадження у справі підтверджена судом апеляційної інстанції, яким 26.09.2023 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №939/1264/23, ухвалу суду від 01.06.2023 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Такі дії судді створили умови, за яких був обмежений доступ ОСОБА_1 до правосуддя та порушено її право на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд її справи. Але суддя продовжувала вчиняти дії щодо перешкоджання реалізації права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, затягуючи розгляд справи на користь відповідача ОСОБА_3 , яка з родиною мешкає у спірному будинку. Незважаючи на очевидні грубі порушення процесуального закону, ухвалою суду від 07.12.2023 у задоволенні заяви про відвід було відмовлено. обмеження суддею права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя та розгляд справи у розумні строки має системний характер, що підтверджується заявами про дотримання розумних розгляду справи та заявою про зловживання правами, поданими адвокатом Гришиною Т. А. у вказаній справі, які взагалі залишені суддею без уваги, а також її поведінкою у пов`язаній справі № 939/627/23, у якій позивачем також заявлявся відвід судді. Таким чином, судом першої інстанції при розгляді справи грубо порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 2, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 210 ЦПК України, оскільки рішення ухвалено суддею, поведінка якої викликає обґрунтовані підстави вважати, що вона не є неупередженою. Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідачі не скористалися. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гришина Т. А. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити на підставі викладених доводів. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Тищенко Л. М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне та обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи Бородянська державна нотаріальна контора у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 не надходило. Від завідувача Бородняської державної нотаріальної контори Ю. Ткаченко надійшов лист про розгляд справи без участі представника нотаріальної контори. З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 , оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності ОСОБА_2 оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності спільної сумісної власності належав подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Подружжя мало трьох доньок: ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка є матір`ю позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина після її смерті в установленому законом порядку (нотаріально) оформлена не була, але заяви про прийняття спадщини після смерті матері були подані до нотаріальної контори її доньками - ОСОБА_11 і ОСОБА_5 . Чоловік померлої - ОСОБА_7 фактично прийняв спадщину, оскільки проживав постійно в будинку, тобто вступив в управління та володіння спадковим майном. На час її смерті ОСОБА_6 її дочка ОСОБА_12 була неповнолітньою, вона проживала постійно у спірному будинку разом з батьком ОСОБА_7 . Договором дарування від 27 жовтня 1988 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Немішаївської селищної ради народних депутатів Бородянського району Київської області та зареєстрованим в реєстрі за № 46, ОСОБА_7 подарував ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказані вище обставини встановленні судовими рішеннями. Так, рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у справі №360/379/15, з врахуванням обставин, встановлених рішенням Бородянського районного суду від 14 січня 2016 року щодо належності спірного будинку на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , визнано недійсним зазначений вище договір дарування цього будинку, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 27 жовтня 1988 року, в частині дарування частини будинку. Визнано за ОСОБА_13 право власності на 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_6 . Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 подали її діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . На час смерті спадкодавця, в спадковому будинку проживали та були зареєстровані чоловік померлої - співвласник цього будинку - ОСОБА_7 , їх дочки: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (яка на час смерті матері була неповнолітньою). На момент смерті ОСОБА_6 будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , та ОСОБА_6 , тому 1/2 частина спірного домоволодіння, являлася спадковим майном після смерті ОСОБА_6 . Чоловік померлої - співвласник будинку ОСОБА_7 , який проживав в спадковому будинку, прийняв спадщину відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963 року), оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. На час смерті ОСОБА_6 , тобто на час відкриття спадщини, ОСОБА_2 , яка на той час була неповнолітньою, проживала у спірному будинку, як і ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 . Таким чином, суд визнав, що ОСОБА_2 в передбаченому чинним на час відкриття спадщини законодавством порядку прийняла спадщину, а тому має право на 1/8 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_6 . Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 5 березня 2023 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 лютого 2023 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 1/8 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що вона має право ще на 1/8 частину вказаного будинку після смерті ОСОБА_6 , так як відповідач ОСОБА_2 , хоча і вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері, однак, тривалий час, до цього часу не звернулась до нотаріуса і не оформила своїх спадкових прав, а тому втратила право на цю спадщину. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, допускається фактичний вступ у володіння нею, а тому за наявності документів, що підтверджують фактичне прийняття спадщини, нотаріусом може бути видане свідоцтво про право на спадщину. При цьому спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину. Оскільки відповідач ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_6 прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном, так як на час відкриття спадщини проживала у спірному будинку та користувалася спадковим майном, тому суд вважав, що ОСОБА_2 до цього часу має право на отримання свідоцтва про право на спадщину на належну їй 1/8 частку спадкового будинку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне. Завданням цивільногосудочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною першоюстатті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У справі, яка переглядається, спадщина після ОСОБА_6 відкрилася і була прийнята ОСОБА_2 під час дії ЦК Української РСР. Відповідно до частини першоїстатті 548 ЦК Української РСР (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина перша та друга статті 549 ЦК Української РСР). Аналіз змісту статей548, 549 ЦК УкраїниРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подання державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Статтею 561 ЦК УРСРбуло передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно достатті 560 ЦК УРСРє правом, а не обов`язком спадкоємця. Змістовне тлумачення вказаних норм свідчить, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц вказано, що «згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За змістом статті 553 ЦК Української РСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). З урахуванням змісту статті 76 ЦПК Україниприйняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього». Такий висновок щодо належності та допустимості доказів вступу в управління чи володіння спадковим майном узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 204/1611/17, від 5 березня 2021 року у справі № 585/2993/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 678/1119/21 та від 6 грудня 2023 року у справі № 144/1842/21. Отже, фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася. У постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі № 747/467/18 зазначено, що: «… під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо…». Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 693/692/18, від 28 листопада 2024 року у справі № 379/1004/13-ц. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК Українина сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 була неповнолітньою, на час смерті матері вона проживала разом з нею та прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном. Суд першої інстанції, вірно застосував зазначені норми ЦК УРСРдо вирішення данного спору, дослідив належним чином наявні у справі докази, та встановив момент, з якого спадкоємець ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті своєї матері та отримала у власність спірне спадкове майно. Зокрема рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.02.2017 у вказаній справі визнано недійсним договір дарування 1/4 частини спірного домоволодіння та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину домоволодіння з підстав прийняття спадщини ОСОБА_2 на час її відкриття. Отже встановивши, що ОСОБА_2 на день відкриття спадщини була неповнолітньою та проживала разом зі спадкодавцем та вчинила дії з користування спадковим майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вона відповідно до статті 549 ЦК Української РСР вважається такою, що прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном, так як на час відкриття спадщини проживала у спірному будинку та користувалася спадковим майном, то вона до цього часу має право на отримання свідоцтва про право на спадщину на належну їй 1/8 частку спадкового будинку та має право на отримання свідоцтва про право на спадщину на належну їй 1/8 частку спадкового будинку. Такого права ОСОБА_2 не позбавлена до цього часу. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була неповнолітньою та вважалася такою, що прийняла спадщину, але ні її батько, ні вона, навіть коли досягла повноліття, не звернулась із заявою про прийняття спадщини та не оформили спадщину, тому остання не прийняла спадщину, колегія суддів відхидяє як необгрунтовані з урахуванням фактів встановлених судовими рішеннями судів, які не потребують додаткового доведення. Позивач помилково вважає, що ОСОБА_2 втратила своє право на отримання спадщини, оскільки вона не обмежена у часі для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свої матері на належну їй 1/8 частку спадкового будинку АДРЕСА_1 . Та обставина, що ОСОБА_2 не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не свідчить про те, що вона не прийняла спадщину та позбавлена права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері, що вставновлено судовими рішеннями, а свідоцтво про право на спадщину за законом є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право на спадщину за законом не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25.02.2021 у справі №360/1319/17 ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання за нею права власності на 1/8 частину будинку в порядку спадкування після смерті її матері не тому, що вона такого права не має, а лише тому що вона не позбавлена можливості оформити таке своє право в нотаріальному порядку. Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 02.02.2017 за ОСОБА_5 (матір`ю позивачки) визнано право власності в порядку спадкування після смерті матері тільки на 1/8 частку спірного будинку, на більшу частку вона своїх прав не довела суду. Відповідно позивачка, як спадкоємиця після смерті своєї матері, може претендовати лише на те майно, що належало її матері за життя. Доводи апеляційної скарги у тому, що судом першої інстанції при розгляді справи грубо порушено норми процесуального права, а саме ст. 2, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 210 ЦПК України, оскільки рішення ухвалено суддею, поведінка якої викликала у позивача та її представника обґрунтовані підстави вважати, що вона є упередженою, колегія суддів оцінює критично та не бере до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що суддя був упередженим, або необ`єктивним в даній справі, а судове рішення, з яким не погоджується учасник справи не є підставою для відводу судді. Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року у справі № 363/2447/17 дійшов висновку, що заявлення відводів, обґрунтованих незгодою із процесуальними рішеннями суду, свідчать про зловживання процесуальними правами та вчинення дій з метою затягування справи. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення ЄСПЛ у справі «Шульга проти України», пункт 28, № 16652/04, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ у справі «Мусієнко проти України», пункт 24, № 26976/06, від 20 січня 2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»). Суд з метою запобігання зловживанням правами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності, який судом першої інстанції у цій справі дотримано. Зміст апеляційної скарги та наявні в справі матеріали не містять доказів упередженості та необ`єктивності судді. Оскільки підстави для відводу, заявленого позивачем судді суду першої інстанції, не були визнані обґрунтованими, апеляційним судом не приймаються доводи позивача в апеляційній скарзі щодо застосування п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. В даному випадку апеляційний суд виходить з того, що необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи, тільки тому, що позивач вважає її упередженою, є так само порушенням права на справедливий суд, як й незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених у апеляційній скарзі заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди враховували конкретні обставини справи та фактично-доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним позивачем у позові, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення. Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин, а саме про те, що відповідач ОСОБА_2 втратила право на спадщину після смерті матері. Отже, суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування недійсним та про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/8 частину спірного будинку. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону. При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Обставини справи встановлені судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає її апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 15 квітня 2025 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна