Постанова 4824 № 761/9319/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2925/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2025 року м. Київ Справа № 761/9319/13-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року, постановлену у складі судді Аббасової Н.В., за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про стягнення боргу та процентів за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, встановив: У вересні 2018 року заявники ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діяла законний представник ОСОБА_1 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року у цивільній справі № 761/9319/13-ц, та з урахуванням поданої заяви на виконання ухвали суду від 08 травня 2019 року, заявники просили суд:скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року у справі № 761/9319/13-ц та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення боргу та процентів за договором позики, і зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним. Заява обґрунтована тим, що існують нововиявлені обставини, визначені п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України. Так, 25.08.2018 року ОСОБА_1 було виявлено в особистих речах ОСОБА_7 додаткову угоду від 29.12.2011 року до договору позики від 28.12.2011 року, відповідно до якої сторони (позикодавець ОСОБА_4 та позичальник ОСОБА_7 ) дійшли згоди про розірвання укладеного між сторонами договору позики від 28.12.2011 року, а також те, що позичальник повернув позикодавцю всю суму позики, а також внесені зміни до договору позики в частині терміну повернення позики. Таким чином, на думку заявників, додаткова угода від 29.12.2011 року до договору позики від 28.12.2011 року повністю спростовує наявність боргових зобов`язань ОСОБА_7 перед ОСОБА_4 , що свідчить про те, що дана додаткова угода має розцінюватись як нововиявлена обставина для перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2017 року у справі № 761/9319/13-ц, оскільки вона є істотною, тобто такою, що могла вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року за нововиявленими обставинами - залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2017 року не може бути переглянуто за нововиявленими обставинами, оскільки наявність додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору позики від 28 грудня 2011 року є не нововиявленою обставиною, а новим доказом, не відповідають вимогам ст. 426 ЦПК України, якою визначено, що після відкриття провадження у справі за заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, обов`язком суду є розгляд вказаної заяви по суті. Подібні висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі №463/6259/15, від 25 березня 2020 року у справі №1327/4552/17, від 03 червня 2021 року у справі №2-1210/11 та інших. Зазначає, що нововиявленою обставиною у справі є не додаткова угода, а встановлена відсутність у ОСОБА_7 боргових зобов`язань перед ОСОБА_8 . А також вважає неправомірною відмову суду у задоволенні клопотання про проведення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки висновки експертизи, яка була проведена ОСОБА_8 у «Науково-дослідної лабораторії судових експертиз» на факт встановлення підписанта додаткової угоди до договору позики від 28 грудня 2011 року, за висновками якої встановлено що підпис виконаний не ОСОБА_8 , не відповідають дійсності. Зазначає, що експерт проводив судову експертизу без оригіналу додаткової угоди від 29.12.2011 року до договору позики від 28.12.2011 року та на основі копій документів, що суперечить положенням інструкції про призначення проведення судових експертиз та експертних досліджень. Додатково повідомляє, що орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції складає 18 600 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_9 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів про порушення судом норм процесуального та матеріального права. Вважає, що ОСОБА_1 звертаючись із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не має доказів, які мають вирішальне значення для перевірки дотримання заявником строку для звернення із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Звертає увагу на те, що заявник прибула в Україну з Норвегії 23 травня 2018 року, а момент звернення до суду про перегляд рішення був після чотирьох місяців з дня приїзду, а відтак порушила строк на звернення з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами встановлений ст. 424 ЦПК України. Додатково повідомляє, що орієнтований розрахунок витрат позивача на правничу допомогу складає 16 000 грн., та просить вирішити питання про стягнення судових витрат. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення . Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 ). Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 378/962/19, тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017р. по цивільній справі № 761/9319/13-ц, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про стягнення боргу та процентів за договором позики, - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 480000,00 грн., але в межах вартості майна отриманого в спадщину. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 480000,00 грн., але в межах вартості майна отриманого в спадщину. Стягнуто з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її мати ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 борг за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 480000,00 грн., але в межах вартості майна отриманого в спадщину. Стягнуто з ОСОБА_2 в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 борг за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 480000,00 грн., але в межах вартості майна отриманого в спадщину. Здійснено розподіл судових витрат за первісним позовом. Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_10 , неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним - залишено без задоволення. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року змінено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року: виключено з резолютивної частини рішення посилання на обмеження стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_1 , «в межах вартості майна, отриманого у спадщину». В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017р. залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року у незміненій частині залишено без змін. Заява ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діяла законний представник ОСОБА_1 , про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017р. за нововиявленими обставинами обґрунтована тим, що існують нововиявлені обставини, визначені п. 1) ч. 2 ст. 423 ЦПК України. Так, 25.08.2018 ОСОБА_1 було виявлено в особистих речах ОСОБА_7 додаткову угоду від 29.12.2011 до договору позики від 28.12.2011, відповідно до якої сторони (позикодавець ОСОБА_4 та позичальник ОСОБА_7 ) дійшли згоди про розірвання укладеного між сторонами договору позики від 28.12.2011, а також те, що позичальник повернув позикодавцю всю суму позики, а також внесені зміни до договору позики в частині терміну повернення позики. Таким чином, на думку заявників, додаткова угода від 29.12.2011 до договору позики від 28.12.2011 повністю спростовує наявність боргових зобов`язань ОСОБА_7 перед ОСОБА_4 , що свідчить про те, що дана додаткова угода має розцінюватись як нововиявлена обставина для перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2017 у справі № 761/9319/13-ц, оскільки вона є істотною, тобто такою, що могла вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що підставою первісного позову у даній справі є боргові зобов`язання ОСОБА_7 перед позивачем за первісним позовом ОСОБА_4 за договором позики від 28.12.2011. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 10.03.2017, зокрема, установив, що 28.12.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 1 920 000,00 грн та зобов`язався їх повернути протягом 12 місяців. Доводів щодо наявності додаткової угоди від 29.12.2011 до договору позики від 28.12.2011 відповідачами за первісним позовом суду не наводилось. Тому суд дійшов висновку, що у даному випадку виявлена ОСОБА_1 додаткова угода від 29.12.2011 не може бути нововиявленою обставиною, а є новим доказом, існування якого також заперечується позивачем за первісним позовом. Для встановлення питання, чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Позикодавець» в додатковій угоді від 29.12.2011 самим ОСОБА_4 чи іншою особою, представником відповідачів за первісним позовом заявлено клопотання про призначення у справі судово - почеркознавчої експертизи. У даному випадку, наданий доказ не свідчить про відсутність зобов`язання за договором позики від 28.12.2011, заперечується позивачем за первісним позовом, та може набути статусу доказу лише після проведення судової почеркознавчої експертизи, що не узгоджується із приписами статті 423 ЦПК України. Тому суд вважав, що обставини на які посилається заявник, не є нововиявленими в контексті положень статті 423 ЦПК України, а тому не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними і обґрунтованими, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи та змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року, у квітні 2013 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу та процентів за договором позики. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28.12.2011 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_7 договір позики і передав останньому готівкою суму грошових коштів у розмірі 1 920 000 грн. За умовами п.п.2.2. ст. 2 договору позики термін повернення позики становить 12 місяців з моменту отримання коштів, тобто до 28.12.2012 року, а підтвердженням остаточного розрахунку повинна бути розписка, яка написана позивачем особисто. ОСОБА_7 позику у строк, визначений договором, не повернув, чим порушив умови укладеного між сторонами договору. За клопотанням представника позивача у судовому засіданні 18.07.2013р. у зв`язку зі смертю відповідача ( ОСОБА_7 ) в порядку ст. 37 ЦПК України до участі у справі залучено його правонаступників: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_1 . Змінивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідачів: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти як борг згідно договору позики, укладеного 28.12.2011р., а саме: - 1 920 000,00 грн. як заборгованість згідно договору позики, - 288 000 грн. як 3% річних за користування коштами, - 33 177 600,00 грн. - як пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань згідно п.п.3.2. договору від 28.12.2011р., а всього 33 657 600,00 грн. та судові витрати (а.с.194 т.6). Представником ОСОБА_5 та ОСОБА_1 - ОСОБА_12 подано заперечення на позовну заяву про стягнення боргу та процентів за договорами позики (а.с.44-46 т.3), в яких зазначено, що вся родина підтримувала з ОСОБА_7 за час його життя гарні стосунки, останній розповідав про свої справи та частково доручав виконання різних доручень, що мали відношення до його роботи. Жодного разу померлий ОСОБА_7 не розповідав відповідачам, що укладав з ОСОБА_4 зазначений договір. Відповідачі жодного разу не бачили ОСОБА_4 в оточенні ОСОБА_7 та не знайшли в особистих записах, документах та мобільному телефоні даних та документів, що могли б свідчити про те, що вони були знайомі або мали робочі, особисті стосунки. Сам ОСОБА_4 жодного разу не намагався зв`язатись телефоном з ОСОБА_7 , який після його смерті був увімкнений протягом усього часу, або з кимось із спадкоємців з вимогою погасити борг, термін оплати якого сплинув 28.12.2012р., вже після смерті позичальника. Окрім того, померлий ретельно фіксував у своїх щоденних записах свої плани, витрати, кому він давав грошові кошти, кому зобов`язаний був повернути різні грошові суми, проте відсутня жодна інформація про наявність боргу відповідно до договору у розмірі 1 920 000 грн. Тому відповідачі вважали, що такий договір взагалі не мав місце та ОСОБА_7 такий договір не підписував за життя. Окрім цього, немає підтвердження передачі грошових коштів, відсутня чітка дата та місце їх видачі, що може свідчити про те, що договір позики взагалі не було укладено. Відповідачем - ОСОБА_5 подано зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 28.12.2011р. , які обґрунтовував фактично такими ж обставинами, які викладені і у запереченнях відповідачів на первісний позов. Отже, заперечуючи проти позову ОСОБА_4 , відповідачі посилалися на те, що ОСОБА_7 у позивача будь-яких коштів у позику не брав, договір позики не підписував. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 та про відмову у задоволенні зустрічного позову, Шевченківський районний суд м. Києва у рішенні від 10 березня 2017 року вважав доведеною ту обставину, що 28.12.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальнику, а позичальник прийняв у власність 1 920 000,00 грн. (яка є еквівалентом 240 000 доларів США) та зобов`язався їх повернути протягом 12 місяців . Відповідно до ст. 2 договору позики встановлено, що грошові кошти передані позикодавцем позичальнику до підписання даного договору, підтвердження цього, є підписання сторонами цього договору. Термін повернення позики становить 12 місяців з моменту отримання коштів, тобто до 28.12.2012р. Підтвердженням повернення є розписка написана позикодавцем про розрахунок з ним. Статтею 3 договору позики визначено, що, якщо позичальник своєчасно не повертає суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням пені в розмірі 1% від суми не своєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 28 грудня 2011 року, оскільки такі зобов`язання не були виконані ОСОБА_7 . Спадкоємці ОСОБА_7 не повідомили ОСОБА_4 про відкриття спадщини після смерті позичальника, оскільки їм не було відомо про борг останнього за договором позики від 28.12.2011р. ОСОБА_4 дізнався про смерть ОСОБА_7 в процесі розгляду справи - 10.06.2013 року та у вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори з вимогою кредитора від 02.09.2013р., в якій просив включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 на загальну суму 2 114 400 грн. в спадкову масу та повідомити спадкоємців померлого ОСОБА_7 про наявність відповідної заборгованості перед ОСОБА_4 . Таким чином, при ухваленні рішення про задоволення позову ОСОБА_4 , судом були встановлено як обставини щодо отримання ОСОБА_7 у борг від ОСОБА_4 28 грудня 2011 року 1 920 000 грн. (яка є еквівалентом 240 000 доларів США) та зобов`язання їх повернути протягом 12 місяців, так і обставини щодо неповернення суми заборгованості ОСОБА_4 за життя ОСОБА_7 , тобто обставини невиконання грошового зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків заяви про скасування рішення суду за нововиявленими обставинами, в якій посилається на те, що доказами того, що заявнику стало відомо про додаткову угоду 25.08.2018 року, є те що, 23.05.2018 року, вона, ОСОБА_13 , прилетіла з Норвегії в Україну, що вбачається з відмітки паспорта ОСОБА_14 . У зв`язку зі своїм приїздом, на 25.08.2018 ОСОБА_13 запросила гостей з м. Києва порибалити, та в цей день виявила додаткову угоду, на яку посилається у своїй заяві. При виявленні зазначеної додаткової угоди біля ОСОБА_13 не перебувало ніяких осіб, які можуть підтвердити цей факт, оскільки дану угоду ОСОБА_13 виявила, коли гості вже поїхали, а ОСОБА_13 вивертала бушлат і після того, як вивітрила його на сонці, виявила захований у ньому папір, яким виявилася додаткова угода до договору позики від 29.12.2011 року. Камер відеоспостереження у місці, де виявила угоду ОСОБА_13 , не знаходилось та не знаходиться. Єдиним доказом щодо виявлення угоди у вказаний у заяві день, є факт приїзду ОСОБА_13 до України, що вбачається з відмітки паспорта. В наданій на підтвердження нововиявленої обставини додатковій угоді від 29 грудня 2011 року до договору позики від 28 грудня 2011 року зазначено, що позичальник повернув позикодавцю, а позикодавець прийняв у власність 1 920 000 грн., яка є еквівалентом 240 000 доларів США, що підтверджується підписом позикодавця в додатковій угоді. Позикодавець своїм підписом у даній додатковій угоді підтверджує те, що на момент підписання цієї додаткової угоди немає ніяких матеріальних та моральних претензій до позичальника та підтверджує те, що не буде мати таких претензій в майбутньому ( а.с. 97 , т. 9 ). Отже, обставина щодо укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 додаткової угоди 29 грудня 2011 року не була предметом судового розгляду, на обставину, викладену в зазначеній додатковій угоді щодо повернення ОСОБА_7 позики ОСОБА_15 29 грудня 2011 року відповідачі не посилались, а навпаки, заперечували факт укладення договору позики від 28 грудня 2011 року та його підписання. Заперечуючи проти заяви про скасування рішення суду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_4 подав до суду висновок експерта Науково - дослідної лабораторії судових експертиз № 47/19 від 16.09.2019, виконаний за його заявою, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_4 в графі «позикодавець» в копії додаткової угоди до договору позики від 28.12.2011 виконано не самим ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням його підпису. На спростування зазначеного висновку та на підтвердження доводів заяви про скасування судового рішення за нововиявленими обставинами, представник заявників заявила клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, у задоволенні вказаного клопотання судом першої інстанції було відмовлено. Таким чином, відсутні підстави вважати, що нововиявлена обставина, на якій наголошують скаржники в апеляційній скарзі ( відсутність боргових зобов`язань ОСОБА_7 з 29 грудня 2011 року), підтверджується фактичними даними (доказами), які в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення, адже докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, мають існувати на час подання відповідної заяви. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наданий доказ ( додаткова угода від 29.12.2011 року ) не свідчить про відсутність зобов`язання за договором позики від 28.12.2011, наявність такої угоди заперечується позивачем за первісним позовом, та може набути статусу доказу лише після проведення судової почеркознавчої експертизи, що не узгоджується із приписами статті 423 ЦПК України. Відповідно до ч. 4 ст. 423 ЦПК України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Відповідно до змісту судового рішення від 10 березня 2017 року, Шевченківським районним судом м. Києва були встановлені обставини про отримання коштів ОСОБА_7 та неповернення боргу ОСОБА_4 за свого життя, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, тобто невиконання ОСОБА_7 зобов`язання за договором позики. З огляду на викладене, відповідно до положень ч. 4 ст. 423 ЦПК України виявлена ОСОБА_1 додаткова угода від 29.12.2011 року не може бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки є новим доказом, існування якого також заперечується позивачем ОСОБА_4 , про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Доводи апеляційної скарги заявників про те, що нововиявленою обставиною є не додаткова угода від 29.12.2011 року, а встановлена та виявлена відсутність боргових зобов`язань ОСОБА_7 , починаючи з 29 грудня 2011 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки нововиявлена обставина має підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. При цьому за змістом ч. 4 ст. 423 ЦПК України додаткова угода від 29.12.2011 року є новим доказом, який не оцінювався судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Доводи апеляційної скарги заявників про те, що суд безпідставно не розглянув вказану заяву по суті та оскаржувана ухвала не містить висновків щодо розгляду по суті вказаної заяви, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржувана ухвала містить висновки, якими суд мотивував відсутність підстав для перегляду остаточного рішення суду за нововиявленими обставинами. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 04 липня 2023 року у справі № 299/1923/16-ц, якщо суд не вбачає підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, він не втручається в зміст оскаржуваного рішення і постановляє ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення, аналізуючи у мотивувальній частині лише і виключно обставини, які заявник вважав нововиявленими. Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року). Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянтів не спростовують наведеного і зроблених в ухвалі суду першої інстанції висновків, в зв`язку з чим підстави для її скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Костюк В.О. просив вирішити питання щодо судових витрат, посилаючись на те, що попередній ( орієнтовний) розрахунок витрат позивача на правничу допомогу складається з: 8000 грн. - підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу; 8000 грн. - участь у судовому засіданні в Київському апеляційному суді ( два засідання, по 4000 грн. кожне). Враховуючи, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить вирішити питання щодо судових витрат, однак в судове засідання позивач та його представник не з`явились, будучи в установленому законом порядку повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважала за необхідне вирішити зазначене клопотання на підставі наявних у матеріалах справи та доданих до відзиву доказів. Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Костюк В.О. представляв інтереси позивача в суді першої інстанції при розгляді даної заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі ордеру від 31 травня 2023 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 31/05 від 31 травня 2023 року з Адвокатським об`єднанням «ЛГК-Груп» ( а.с. 104, 225, т. 11). До відзиву на апеляційну скаргу представником позивача додано: - рахунок № 18/11 від 18 листопада 2024 року на оплату юридичних послуг згідно з договором № 31/05 за складання відзиву на апеляційну скаргу та подання до суду апеляційної інстанції - 8000 грн. ( а.с. 48, 49 том 12), - платіжну інструкцію від 19 листопада 2024 року про сплату за вказаним договором на користь одержувача - Адвокатського об`єднання «ЛГК-Груп» суми 8000 грн., - ордер про надання правничої допомоги від 19 листопада 2024 року, виданий АО «ЛГК-Груп» на підставі договору про надання правової допомоги № 31/05 від 31 травня 2023 року з Адвокатським об`єднанням «ЛГК-Груп» Проте матеріали справи не містять договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_4 з Адвокатським об`єднанням «ЛГК-Груп». Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, проте представником позивача не надано до суду договору про надання правничої допомоги від 31.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_4 та Адвокатським об`єднанням «ЛГК-Груп», апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу на користь позивача. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року - залишити без змін. В задоволенні вимоги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 про стягнення судових витрат - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.