Постанова 4872 № 916/237/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/237/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г. секретар судового засідання Чеголя Є.О. За участю представників учасників справи: від ПрАТ "ВО "СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР" - адвокат Кравцова Н.І. Прокурор - Ейсмонт І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 (складено та підписано 27.01.2025, суддя Літвінов С.В.) по справі №916/237/25 за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі 1) Південного офісу Держаудитслужби та 2) Одеської міської ради до 1) Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" 2) Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності ВСТАНОВИВ Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської міської ради до Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" та Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" із позовною заявою, в якій просить: - визнати недійсним договір № 24 від 29.12.2018, укладений між Комунальним підприємством "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" та філією «Одесліфт» Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" за результатом проведення відкритих торгів UA-2018-11-28-000976-а, предмет закупівлі ДК 021: 50750000-7- послуги з технічного обслуговування ліфтів на загальну суму 1816545,17грн. - стягнути з Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" на користь Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" 1896155,27 грн, а з Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" одержані ним за рішенням суду у цій справі 1896155,27 грн в дохід держави. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що оспорюваний правочин, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а одержані відповідачем кошти за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави. Одночасно із позовною заявою заступником керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур» в розмірі 1 896 155, 27 гривень, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову прокурор посилається на те, що умисні дії ПрАт «ВО «Стальканат Сілур» під час участі у процедурі відкритих торгів не є доброчесними, а тому очікування на те, що, у випадку задоволення позовних вимог прокурора, товариство буде належним чином виконувати рішення суду, є марним. На переконання прокурора, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 по цій справі заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" в розмірі 1 896 155, 27 гривень, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача є адекватним, розумним, та співмірним із заявленими позовними вимогами заходом забезпечення позову. Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ПАТ "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі №916/237/25 про вжиття заходів забезпечення позову. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята із порушенням вимог процесуального законодавства виходячи із наступного: - судом першої інстанції залишено поза увагою те, що прокурором не надано доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також, що не накладання арешту на грошові кошти відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду саме у цій справі; - поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що сам прокурор навів у своїй заяві перелік нерухомого майна, яке належить відповідачеві і існування якого свідчить про те, що у випадку невиконання рішення суду у добровільному порядку, задоволення вимог стягувача цілком можливо за рахунок реалізації рухомого або нерухомого майна боржника. Також заявник зазначив розмір статутного капіталу відповідача, який перевищує суму позовних вимог майже у п`ять разів; - вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у вигляді накладання арешту на поточні рахунки відповідача фактично унеможливлюють його господарську діяльність і порушують права осіб, що не є учасниками судового процесу, а саме працівників товариства, яким неможливо виплатити заробітну плату; - в оскаржуваній ухвалі Господарський суд Одеської області не передбачив можливості здійснювати видаткові операції з поточних рахунків для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць на одного працівника, а також для сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що призвело до неможливості виплати заробітної плати своїм працівникам та спричинило порушення їх прав на оплату праці. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 09.04.2025. До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що накладення арешту на кошти у межах суми, що підлягає стягненню, забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення суду у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову. Щодо негативного впливу заходу забезпечення на господарську діяльність товариства прокурор зазначає, що після накладення державним виконавцем арешту на рахунки відповідача, чинне законодавство не обмежує право юридичної особи стосовно виплати працівникам заробітної плати. При цьому, жодних належних та допустимих доказів порушення своїх прав, свобод та інтересів внаслідок застосування зазначених заходів забезпечення та прав прийняттям оскаржуваного судового рішення товариством не надано. Під час судового засідання від 09.04.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Прокурор надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору. Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20). Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини. Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справ є вимога позивача про визнання недійсним договору про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" на користь Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" 1896155,27 грн, а з Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "ФОНТАНСЬКИЙ" одержані ним за рішенням суду у цій справі 1896155,27 грн в дохід держави. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорюваний правочину, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, а тому підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. В свою чергу, одержані відповідачем кошти за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави. Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є, зокрема й майнова вимога прокурора до Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" про стягнення грошових коштів та саме відносно такої вимоги прокурор просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача. Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у сумі 1896155,27 грн, разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Приватне акціонерне товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" необхідну суму грошових коштів. А тому, на переконання суду апеляційної інстанції, застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур", у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов`язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову. Судова колегія звертаючись до правової позиції викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23. Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається. До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22). Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову. Однак, судова колегія наголошує на тому, що Приватним акціонерним товариством "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду прокурор, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову. Не надано Приватним акціонерним товариством "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" й доказів на підтвердження наявності у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19). Отже, накладення арешту на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур", у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати товариством заробітної плати, податків, зборів і обов`язкових платежів. Наведене, відповідно, спростовує твердження апелянта про те, що вжитті судом першої інстанції заходи забезпечення позову унеможливлюють сплату заробітної плати працівникам підприємства, податків, зборів і обов`язкових платежів. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. А тому, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до приписів ст. 143 ГПК України відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну вжитих заходів забезпечення позову на інший або в порядку ст. 145 ГПК України з заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, із наданням відповідних доказів на підтвердження необхідності та можливості вчинення таких дій судом. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права на які посилається апелянт та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі №916/237/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 14.04.2025. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Принцевська Н.М. Суддя Філінюк І.Г.