Постанова 4851 № 520/18777/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 р. Справа № 520/18777/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) по справі № 520/18777/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно в сумі 145 050,61 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 11 230,16 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погодившись із судовим рішенням в частині визначення суми середнього заробітку, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 145 050,61 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України у редакції, що почала діяти з 19.07.2022 року, не врахувавши, що позивача звільнено 16.05.2021 року, тобто до зміни законодавства щодо обмеження 6 місячним строком звернення до суду з такими вимогами . Просив врахувати правові позиції Верховного Суду у постановах від 26.01.2024 року у справі №160/14384/22, від 13.02.2024 року у справі №380/10080/22, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, від 09.03.2023 року у справі №520/899/21, від 14.03.2024 року у справі №560/6960/23, від 10.04.2024 року у справі №360/380/23, від 18.04.2024 року у справі №380/4205/23. від 25.04.2024 року у справі №440/8467/23, від 25.04.2024 року у справі №460/49364/22, від 30.04.2024 року у справі №560/6962/23, від 01.05.2024 року у справі №140/16184/23, від 15.05.2024 року у справі №340/3077/21, від 23.05.2024 року у справах №560/11616/23, №260/1754/23, №580/9003/23, від 30.05.2024 року у справі №520/18807/23. Також наполягає на тому, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно підлягає поділу на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП 19.07.2022 року і після цього. Період з моменту звільнення до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) надала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 зупинене провадження у справі № 520/18777/24 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/6856/22. Згідно з інформацією, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Верховним Судом 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 ухвалено постанову, яка набрала законної сили. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 поновлено провадження у справі № 520/18777/24. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 12.10.2013 по 16.05.2021 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 16.05.2021 (а.с.29-30). Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби, відповідачем не проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме: грошове забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 виплачено не в повному розмірі, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. За наслідками судового розгляду рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22, яке набрало законної сили згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.12.2023 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. 11.06.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22 відповідачем виплачено належні позивачу суми у розмірі 89 137,93 грн. Вважаючи, що відповідачем проведено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції при визначені суми середнього заробітку розділив її на два періоди за періоди з 17.05.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 19.01.2023 та розрахував її відповідно до Постанови №100, однак визначаючи суму застосував виключно розмір облікової ставки НБУ до двох періодів . Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби 16.05.2021, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме - не виплачене грошове забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у сумі 89 137,93 грн. Вказана виплата проведена відповідачем 11.06.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22, що підтверджується банківською випискою. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції, з розрахунку за два періоди, так до періоду з 17.05.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) застосував розмір облікової ставки НБУ, а в період з 19.07.2022 до 19.01.2023 (в редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями) обмежив виплату 6 місяцями та застосував розмір облікової ставки НБУ. Оскільки доводи апеляційної скарги стосуються лише визначення розміру середнього заробітку, саме цим обставинам суд надає оцінку. Згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Колегія суддів зауважує, що на час звільнення позивача зі служби 16.05.2021 року ст. 117 КЗпП України взагалі не обмежувала відлік періоду затримки розрахунку при звільненні граничними строками. Вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції ст. 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX). Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22. При цьому, Верховний Суд у справі № 440/6856/22 дійшов висновку щодо можливості застосування критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника до 19.07.2022, у який застосовується ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, з огляду на те, що вказана норма не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 16.05.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період починаючи з 19.07.2022 по 11.06.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22. Водночас, колегія суддів зауважує, що запропонований судом першої інстанції спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Разом з цим, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не навів жодного мотиву необхідності застосування даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, облікової ставки НБУ при розрахунку вказаної виплати, а також не врахував всі приписи Порядку № 100, які регулюють відповідні правовідносини. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Згідно розрахунку середнього грошового забезпечення, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача за 2 останні місяці перед звільненням складала 27 702 грн. 75 коп. (а.с. 65), а відтак середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів (61 день) становить 454 грн. Кількість днів затримки за період з 17.05.2021 (наступний день за днем звільнення) до 19.07.2022 (набрання законної сили нової редакції ст. 117 КЗпП України) становить 429 днів, отже сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 194 766 грн (429 днів х 454 грн). Водночас, розмір несвоєчасно виплаченої індексації складає 89 137 грн. 93 коп., а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 194 766 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості. Отже, в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. При вирішенні справи колегія суддів враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц., постанови Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20. Колегія суддів зазначає, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 241 749 грн. 43 коп., як встановлено з картки особового рахунку в період з 01.01.2021 по 16.05.2021 року позивача. Визначаючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені суд враховує недоплачену суму в розмірі 89 137 грн. 93 коп. виплачену на виконання рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22. Колегією суддів встановлено, що при звільненні 16.05.2021 позивачу нараховано 241 749 грн. 43 коп, при цьому, виплачена на виконання судового рішення недоплачена сума основних видів грошового забезпечення, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік при звільненні, складає 89 137 грн. 93 коп., тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 330 887 грн. 36 коп. (241 749 грн. 43 коп, + 89 137 грн. 93 коп.), що вбачається з картки особового рахунку в період з 01.01.2021 по 16.05.2021 року позивача, виданої ВЧ НОМЕР_1 , Таким чином, недоплачена сума при звільненні 89 137 грн. 93 коп. у процентному виразі дорівнює 26,94% від 330 887,36 грн. З огляду на очевидну неспівмірність суми, яка несвоєчасно виплачена (89 137 грн. 93 коп ) та розмір середнього заробітку ( 194 766 грн), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 52 469грн. 96 коп. (26,94% від 194 766 грн). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Щодо періоду несвоєчасного розрахунку з 19.07.2022 по 11.06.2024, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції було враховано, що остаточний розрахунок проведено відповідачем 11.06.2024 , отже розмір середнього заробітку визначається за 6 місяців та складає період з 19.07.2022 до 19.01.2023 (185 днів) Однак суд першої інстанції застосував облікову ставку НБУ для зменшення розміру середнього заробітку за 6 місяців, колегія суддів вважає такі дії суду першої інстанції безпідставними, оскільки приведений розрахунок не ґрунтується на дійсних висновках Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, адже таке зменшення застосовується до правовідносин, що виникли до внесення змін статті 117 КЗпП України на підставі Закону №2352-ІХ, а тому застосування принципу співмірності при розрахунку середнього заробітку про який йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, можливий лише щодо періоду затримки розрахунку при звільнення, охоплений до внесення змін до статті 117 КЗпП України на підставі Закону №2352-ІХ, а вже з 19.07.2022 такий принцип не застосовується. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 454 грн. х 185 = 83 990 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 17.05.2021 до 19.01.2023, в розмірі 136 459, 96 грн. У зв`язку з цим, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок в сумі 145 050 грн 61 коп., визначений позивачем, не підлягає стягненню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини. Враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку не вірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини в іншій редакції, а саме: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 17.05.2021 до 19.01.2023 в сумі 136 459 грн. 96 коп. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 по справі № 520/18777/24 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (вул. Аеродром, Шевченківський р-н, м. Дніпро, РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 17.05.2021 до 19.01.2023 в сумі 136 459,96 грн (сто тридцять шість тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 96 копійок) В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі № 520/18777/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій