Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/10797/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 року м. Чернівці справа № 725/10797/23 провадження 822/275/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О., за участю секретаря Скулеби А.І., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестренко Є.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про визнання фізичної особи недієздатною. Посилалася на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного стороннього догляду. Заявниця зазначала, що внаслідок стійкого хронічного психічного розладу ОСОБА_2 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим може бути визнана судом недієздатною. Просила суд, визнати недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною відмовлено. Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, а судом не встановлено, що ОСОБА_2 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до порушення судом першої інстанції положень ст.109 ЦПК України.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 08 вересня 2020 року між ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ), та ОСОБА_4 , було зареєстровано шлюб Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 1048. Під час даного шлюбу народилось двоє дітей, а саме, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до заключення ЛКК № 963 від 12 жовтня 2021 року у ОСОБА_2 помірна розумова відсталість, внаслідок ДЦП з бульварними розладами (а. с. 13). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України). Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права. Відповідно до ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України, заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297, 298 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язковість якої визнана Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до пункту 68 Рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року № 44009/05 у справі «Штукатуров проти Росії», в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходить з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров`я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т.п. Відповідно до пункту 71 цього Рішення, Європейський Суд з прав людини вважає, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб, адже вирішується питання її особистої автономії практично в усіх сферах життя, включаючи супутнє обмеження свободи. Взявши до уваги недостатньо чіткий і повний, на думку Європейського Суду з прав людини, висновок комісії лікарів-психіатрів про те, що особа агресивно поводиться, негативно ставиться до родичів, веде «антисоціальний» спосіб життя, із діагнозом у висновку - шизофренія (пункт 93 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»), Європейський Суд з прав людини зазначив, що особа дійсно мала історію психіатричних проблем, однак матеріалами справи також засвідчувалося, що, незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно автономною (самостійною). В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»). Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до часини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 Рішення Європейського Суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України» (відповідно до пункту 8 Рішення, заявник хворіла на параноїдальну шизофренію). Окрім того, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення). Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, є заінтересованою особою і має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд. Вирішуючи заяву про визнання особи недієздатною, суд першої інстанції, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною. Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відмовилась від проведення відносно неї судово - психіатричної експертизи. Представник ОСОБА_2 у судових засіданнях, у яких брала участь, заперечує припущення заявниці ОСОБА_1 що до її дочка є недієздатною та не усвідомлює значення своїх дій та їх наслідків, оскільки остання цілковито адекватно сприймає навколишній світ та дійсність, добре орієнтується в ньому, спроможна правильно оцінювати пройдені життєві ситуації, сенс власного життя, оцінює свій психічний стан та поведінку, повною мірою здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. При цьому, фізично почуває себе добре, на психічне здоров`я та моральний стан теж не скаржиться. В судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 надала пояснення суду, з приводу доводів заяви заперечувала, поводила себе добре, виважено надавала чіткі та логічні відповіді на поставлені питання. Крім того, остання освоїла мову жестів, що свідчить про те, що вона повною мірою здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. Щодо призначення судово-психологічної експертизи, а тим більше її примусове доставлення для проведення такої експертизи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як було зазначено вище, у відповідності до ч. 1 ст. 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. З огляду на обставини вказаної справи, апеляційний суд, приходить до висновку про відсутність достатніх даних про наявність у останньої психічного розладу здоров`я та підстав для призначення судово-психіатричної експертизи і примусового доставлення особи для її проведення. Схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 755/10510/17. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень ст.109 ЦПК України. До правовідносин щодо визнання особи недієздатною не підлягає застосування положення ст.109 ЦПК України щодо наслідків ухилення від участі в судово-психіатричній експертизі. В даному випадку слід керуватися ч.1 ст. 298 ЦПК України. Посилання ОСОБА_1 , як на підставу визнання особи недієздатною на те, що ОСОБА_2 має статус особи з інвалідністю І групи довічно, та відповідно до заключення ЛКК № 963 від 12 жовтня 2021 року у ОСОБА_2 помірна розумова відсталість внаслідок ДЦП з бульварними розладами, не є підставою для задоволення заяви. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що легка розумова відсталість, за відсутності інших доказів, не може свідчити про наявність психічного захворювання (хвороби) ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вона не могла би розумно себе поводити, розуміти значення своїх дій і керувати ними. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що заявником не доведено, що ОСОБА_2 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, вимога про позбавлення її цивільної дієздатності є необґрунтованою. Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ураховуючи наведене вище, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови 16 квітня 2025 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак Н.Ю. Половінкіна