Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23014/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23014/24 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. Дата і місце ухвалення 11.10.2024р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просила - визнати дії Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у встановлені статусу члена сім?ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення - протиправною; - зобов?язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) статус члена сім?ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім?ї загиблого ветерана війни. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт посилався на те, що визначальною ознакою категорії «осіб, які відносяться до осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Тоді як травма, яку отримав ОСОБА_2 , внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Апелянт зазначив, що відповідно до наданої довідки МСЕК від 25.02.2013 (серія 10 ААА № 968204) гр. ОСОБА_2 було встановлено 2 групу інвалідності, причиною зазначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків. Враховуючи вищенаведене, оскільки чоловік ОСОБА_1 не був особою з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, учасником бойових дій, а статус особи з інвалідністю внаслідок війни йому було встановлено внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків в повоєнний період, апелянт вважає, що підстав для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 немає. З огляду на зазначене апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду 11.10.2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 06.07.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, актовий запис №

539. Згідно висновку за результатами службового розслідування нещасного випадку, що стався 19.01.2002 року по вулиці Балківська, 100 м. Одеса з начальником ДПЧ - 7 ЗТС підполковником вн.сл. ОСОБА_2 вбачається, що під час виконання службових обов`язків, ОСОБА_2 отримав отруєння продуктами горіння та оксидом вуглицю, отримане підполковником внутрішньої служби ОСОБА_2 , вважати отриманим в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в ліквідації пожежі. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.02.2013 року - ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 16.11.2001 року ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Також відповідно до посвідчення № НОМЕР_5 від 08.10.2002 року ОСОБА_2 призначена пенсія за вислугу років по інвалідності по втраті годувальника, згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ. Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА № 968204 від 25.02.2013 року ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - виконання службових обов`язків. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 13.03.2024 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 ОСОБА_1 , як вдові інваліда війни ОСОБА_2 , який проходив службу в підрозділах підпорядкованих МВС України з 01.10.1980 року по 03.10.2001 року, Головним управлінням ДСНС України в Одеській області була видана довідка № 76 від 28.03.2024 року про те, що вдова ОСОБА_1 має право на отримання пільг відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». ОСОБА_1 було подано звернення до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу відповідного посвідчення. Листом від 05.07.2024 року Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомило ОСОБА_1 про те, що оскільки її чоловік не був особою з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, учасником бойових дій, а статус особи з інвалідністю внаслідок війни йому було встановлено внаслідок травми, одержаної при виконанні обов`язків військової служби в повоєнний період підстави для встановлення їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни немає. Не погоджуючись з відмовою у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачка є дружиною загиблого (померлого) ветерана війни інваліда війни вона належить до членів сім`ї військовослужбовця, який помер внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків, у зв`язку з чим, за приписами п. 1 ст. 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту вона підпадає під його дію та має право на отримання посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і пов`язані з цим пільги. На думку суду апеляційної інстанції, поширення чинності Закону № 3551-ХII на позивачку є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни є протиправними. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне: Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно статті 4 цього Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Цієї статтею визначений перелік інших осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Згідно ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на момент звернення позивачки до УПСЗН), до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать: 1) сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів; сім`ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов`язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов`язаних з антигромадськими проявами; сім`ї загиблих під час Другої світової війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об`єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім`ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів; сім`ї осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також сім`ї осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності. Дія абзацу четвертого цього пункту не поширюється на сім`ї працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності. До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; 2) дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. Згідно п. 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Порядок № 302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації. Пунктом 4 Порядку№ 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого. Таким чином за положеннями Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, статус члена сім`ї загиблого може отримати один з подружжя, який не одружився вдруге, у випадках чітко передбачених статтею 10 цього Закону. Пункт 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на момент звернення позивачки до УПСЗН), передбачає, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Таким чином згідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сім`єю загиблого (померлого) ветерана війни визнається сім`я особи з інвалідністю внаслідок війни, яка: загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини; загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті; загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Докази наявності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з якими закон пов`язує можливість набуття статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, позивачем не надані. Посилання представника позивача у поданому позові на те, що достатніми умовами, за наявності хоча б однієї з яких, члена сім`ї померлого військовослужбовця (чи прирівняної до нього особи), можна віднести до осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) смерть, яка настала внаслідок виконання службових обов`язків, 2) смерть внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби, є безпідставними та необґрунтованими. Як зазначалось вище п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачені чіткі умови, за яких сім`я особи з інвалідністю внаслідок війни визнається сім`єю загиблого (померлого) ветерана війни і до яких відноситься, зокрема: загибель або смерть особи, зазначеної у ст. 7 цього Закону, внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків, а також загибель або смерть особи, зазначеної у ст. 7 цього Закону, внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. В свою чергу такі умови, як смерть особи внаслідок виконання службових обов`язків або внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби, сформульовані представником позивача у позові, положення статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять. Крім того слід зазначити, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 грудня 2023 року № 1079, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2024 р. за № 268/41613, затверджено Положення про діяльність лікарсько-експертних комісій Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яке визначає порядок організації діяльності лікарсько-експертних комісій Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ЛЕК). Згідно п. 3 вказаного положення, до основних завдань ЛЕК відноситься, зокрема, встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), що спричинили смерть осіб рядового і начальницького складу та осіб, звільнених зі служби. Пунктом 1 Розділу VII Положення передбачено, що за результатами лікарської експертизи ЛЕК приймають постанови, які включають встановлений діагноз, причинний зв`язок захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтва) та за потребою рішення щодо придатності до служби (навчання). Відповідно до п. 10 Розділу VII Положення, постанова ЛЕК про причинний зв`язок захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), що призвело до смерті особи рядового і начальницького складу, приймається в редакції одного з формулювань, що вказані в підпунктах 1-12 пункту 9 цього розділу. Однак позивачем не надано постанови ЛЕК про причинний зв`язок захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), що призвело до смерті особи. Також слід зазначити, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать дружина померлої особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. Однак, вказаний пункт не поширює свою дію на виниклі правовідносини, з огляду на те, що ОСОБА_2 мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни, а не особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни. При цьому статусу учасника війни чи учасника бойових дій ОСОБА_2 не мав. З огляду на вищевикладене правові підстави для визнання ОСОБА_1 членом сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни в даному випадку відсутні, а тому відмова відповідача у встановленні позивачці такого статусу є правомірною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 317 КАС України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні. Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук