Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/7868/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2025 р. Справа № 480/7868/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Адвокатського Бюро "Грицик" на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 23.01.25 по справі № 480/7868/24 за позовом Адвокатського Бюро "Грицик" до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позов Адвокатського Бюро "Грицик" до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду адвокатського запиту №180 від 19.08.2024. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) розглянути адвокатський запит №180 від 19.08.2024 Адвокатського Бюро "Грицик" (ЄДРПОУ 43711872). Стягнуто на користь Адвокатського Бюро "Грицик" (ЄДРПОУ 43711872) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. Водночас, позивачем в адміністративному позову було заявлено про відшкодування Адвокатському Бюро "Грицик" витрат на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 6000,00 грн. Представник позивача через систему "Електронний суд" 05.05.20252 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, та просить суд зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відшкодувати витрати на користь позивача у розмірі 8000,00 грн. Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року у задоволенні заяву Адвокатського Бюро "Грицик" про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено. Позивач, не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане додаткове рішення та прийняти нове, яким відшкодувати судові витрати на користь Адвокатського Бюро "Грицик" в розмірі 8000 гривень. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд не взяв до уваги той факт, що адвокат Грицик Г.О. діяв від імені АДВОКАТСЬКОГО БЮРО ГРИЦИК Г.О. саме як працівник Бюро, який надавав професійну правничу допомогу відповідно не договору про надання правничої допомоги, а відповідно до статуту. Зазначає, що стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України не обмежує сторону в якості доказів витрат подавати саме договір про надання правової допомоги, це може бути і будь-які інші документи. Так суду було подано фактичний розрахунок суми судових витрат по справі, виготовлений адвокатом Грицик Г.О., який виконував свою роботу по наданню правничої допомоги на підставі статуту та електронної довіреності, сформованої в ЄСІТС. Тому Адвокатське бюро понесло витрати на адвоката, який представляв його інтереси у суді, які належить компенсувати за рахунок відповідача. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи рішення про відмову в ухваленні додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що складений самостійно позивачем, а саме керуючим бюро «Грицик» адвокатом Грицик Г.О. документ - «Фактичний розрахунок суми судових витрат» з зазначенням витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн не є підтвердженням понесення витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Суд зазначав, що позивач - адвокатське бюро «Грицик» реалізувало самостійно своє право на звернення до суду, керівник - адвокат Грицик О.Г. склав позовну заяву, і позивач, за самостійно здійснені дії, просив відшкодувати витрати на правничу допомогу, які адвокатським бюро «Грицик» не понесені, кошти жодній особі не перераховані, договірні правовідносини з будь-якими особами про надання професійної правничої допомоги відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового судового рішення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем наданий фактичний розрахунок суми судових витрат, в яких зазначається, що адвокатське об`єднання мало витрати на професійну правничу допомогу, а саме 1000 грн. за виготовлення та подання адвокатського запиту, 6000 грн. за виготовлення та подання позовної заяви до суду, 1000 грн. за виготовлення заяви про виконання ухвали суду. Натомість, матеріалами справи не підтверджується, що адвокатське бюро «Грицик» отримувало правничу допомогу. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. У справі, що розглядається, позов складено, подано та підписано керівником Адвокатського бюро «Грицик» адвокатом Грицик Г.О., тобто позивачем по даній справі. Доказів того, що Адвокатському бюро «Грицик» була надана правнича допомога іншими особами матеріали справи не містять. Відсутній договір про надання правничої допомоги між адвокатським об`єднанням та особами, які мають право надавати такому об`єднанню правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що складений самостійно позивачем, а саме керуючим бюро «Грицик» адвокатом Грицик Г.О. документ - «Фактичний розрахунок суми судових витрат» із зазначенням витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн не є підтвердженням понесення витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Зазначене свідчить про те, що позивач - адвокатське бюро «Грицик» реалізувало самостійно своє право на звернення до суду, керівник - адвокат Грицик О.Г. склав позовну заяву, і позивач, за самостійно здійснені дії, просить відшкодувати витрати на правничу допомогу, які адвокатським бюро «Грицик» не понесені. З матеріалів справи вбачається, що кошти жодній особі не перераховані, договірні правовідносини з будь-якими особами про надання професійної правничої допомоги відсутні. Колегія суддів зазначає, що на позивача як учасника справи з метою розподілу судових витрат процесуальним законом покладено обов`язок підтвердити належними доказами розмір витрат на правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Матеріали справи свідчать про те, що вищезазначених документів до заяви не надано. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу Адвокатському Бюро "Грицик" в сумі 8000 грн. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив в ухваленні додаткового судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року по справі № 480/7868/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Адвокатського Бюро "Грицик" - залишити без задоволення. Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі № 480/7868/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич