Постанова 4824 № 757/54659/24-ц

Унікальний номер справи 757/54659/24-ц Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6577/2025 Головуючий у суді першої інстанції С.В. Вовк Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 11 квітня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року, у с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва. Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що звертаючись до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою, позивач зазначив, що звернення до суду з позовною заявою здійснюється в порядку альтернативної підсудності. Зауважує, що з огляду на альтернативну підсудність, визначену статтею 28 ЦПК України, яка закріплює, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Зазначає, що офіційна адреса місця реєстрації позивача АДРЕСА_1 цей позов може бути розглянуто судом до компетенції якого належить ця справа, а відтак ця справа, на думку апелянта, відповідно до територіальної підсудності належить Печерському районному суду м. Києва. Також, звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що судом першої інстанції не враховано позицію Верховного Суду відповідно до якої, Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (постанова від 17.11.2021 по справі № 755/5684/18 Касаційний цивільний суд). Відповідач ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що, відповідач ОСОБА_2 , є фізичною особою, а відтак позов має пред`являтися за правилами частини першої ст. 27 ЦПК України за місцем її проживання або перебування. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого. Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі. Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Відповідно до ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Дійсно, частиною першою ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Але, відповідно до ч.1 ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Справи про визначення місця проживання дитини є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до ст.27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача. Якщо в одному позові вимоги про визначення місця проживання дитини (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача до суду за місцем свого проживання згідно з ч.1 ст.28 ЦПК України. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19). У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст.27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч.16 ст.28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. У справі, що переглядається, позивачем заявлено дві вимоги: визначення місця проживання дітей і про стягнення аліментів на утримання дітей. З наявної у матеріалах справи копії паспорта позивача ОСОБА_1 вбачається, що його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Печерського району м. Києва (а.с. 14). Позивач ОСОБА_1 використав надане йому процесуальним законодавством право обирати суд, до якого він має намір подати позов, та звернувся до Печерського районного суду м. Києва відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 ЦПК України за місцем свого перебування. Передаючи справу за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом позову у даній справі є не лише визначення місця проживання дітей, а й стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для направлення справи за підсудністю до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідачки. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала про передачу справи за підсудністю постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна