Ухвала КЦС ВС № 2020/4463/2012

УХВАЛА 09 квітня 2025 року м. Київ справа № 2020/4463/2012 провадження № 61-3807ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова, у складі судді Боговського Д. Є., від 26 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., від 04 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Аршави Ірини Яківни, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Аршави І. Я. Скарга мотивована тим, що в провадженні Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 від 01 лютого 2024 року, відкрите на підставі виконавчого листа № 2020/4463/2012 виданого 05 листопада 2013 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» боргу 8 523,72 доларів США та 17 264,48 грн пені. Постановою головного державного виконавця Аршави І. Я. від 11 липня 2024 року накладено арешт на кошти боржника. Вважає, що своїми незаконними діями державний виконавець позбавила її коштів для існування, оскільки рахунки на які накладено арешт мають спеціальний режим використання, а саме для отримання соціальної допомоги, заробітної плати. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд: - визнати протиправними дії головного державного виконавця - Аршави І. Я. щодо накладення арешту на кошти боржника ОСОБА_1 , та їх стягнення; - постанови головного державного виконавця - Аршави І. Я. про арешт майна боржника у виконавчих провадженнях № НОМЕР_5 від 11 липня 2024 року, № НОМЕР_6 від 13 листопада 2024 року, № 73138720 від 13 листопада 2024 року скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять на рахунках відкритих на ім?я ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , в АТ «Ощадбанк», Київ, Україна, як заробітна плата, картковий рахунок НОМЕР_2 АТ «ПУМБ», картка для виплат ВПО; та рахунок НОМЕР_3 АТ «ОТП Банк» для отримання заробітної плати. - зобов?язати Основ`янсько-Слобідський відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, повернути на її рахунок незаконно стягнуті кошти у розмірі 11 325,77 грн. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2025 року,скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. 24 березня 2025 року через підсистему Електронний судОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у справі № 2020/4463/2012, які просить скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення її скарги. Касаційна скарга обґрунтована тим, що накладення арешту на рахунок боржника, який призначений для зарахування заробітної плати та допомоги від держави, унеможливлює отримання належної частини заробітної плати та інших виплат згідно діючого законодавства України, що призводить до порушення конституційних прав громадянина. Звертає увагу на пункт 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Судами попередніх інстанцій встановлено, що в Основ`янсько-Слобідському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2020/4463/2012, виданого 05 листопада 2013 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» боргу 8 523,72 доларів США та 17 264,48 грн пені. 18 вересня 2024 року головним державним виконавцем Аршавою І. Я. прийнято постанови про арешт коштів боржника та про стягнення виконавчого збору. На ім`я ОСОБА_1 відкрито карткові рахунки в АТ «Ощадбанк», АТ «ПУМБ», АТ «ОТП Банк». Суди встановили, що доказів про те, що рахунки, на які накладено арешт, а саме НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», мають спеціальний режим використання, матеріали справи не містять. Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм процесуального права при вирішенні скарги ОСОБА_1 є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Зазначене правило визначає ті кошти, що складають, зокрема, заробітну плату та пенсію як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. У пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначила про те, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України). Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23 (провадження № 61-3921св24) вказано, що оскільки постанова про арешт коштів боржника містить застереження стосовно накладення арешту на кошти боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Більш того, додана до скарги довідка банку про отримання боржником пенсійних виплат на свій рахунок також містить застереження банку про можливість зарахування на такий рахунок будь-якої виплати (переказу); з урахуванням обов`язку банку відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення статусу коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти, на які заборонено накладення арешту, зобов`язання повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, за відсутності повідомлення банком про те, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що рахунки ОСОБА_1 , на які було накладено арешт, мають спеціальний режим використання, матеріали справи не містять. За цих обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволення скарги, оскільки заявниця не довела, що рахунки, на які державним виконавцем накладено арешт, є рахунками із спеціальним режимом використання, а банки їх такими не визнавали, тому державний виконавець не мав підстав згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту. Щодо застосування пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, передбачав заборону у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку). 25 квітня 2022 року Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийнято наказ № 75, яким затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (далі - Наказ № 75), який набрав чинності 26 квітня 2022 року та до якого включена Харківська міська територіальна громада. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України видано наказ від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (далі - Наказ № 309). Цим наказом визнано таким, що втратив чинність, Наказ №

75. Відповідно до Наказу № 309 Харківська міська територіальна громада належала до територій активних бойових дій у період з 24 лютого до 15 вересня 2022 року, а з 15 вересня 2022 року належить до територій можливих бойових дій. Наказ № 309 втратив чинність 20 березня 2025 року, однак був чинним на час ухвалення оскаржених судових рішень. Крім того постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 2023 року № 45 внесено зміни до постанови від 06 грудня 2022 року № 1364, шляхом викладення абзацу тринадцятого в такій редакції: «території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації російською федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими російською федерацією. Прирівнювання територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, до територій, на яких ведуться бойові дії, не застосовується до зупинення вчинення виконавчих дій, заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень у випадках, установлених пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, в силу наведених законодавчих положень, заборона відкривати виконавчі провадження та вчиняти виконавчі дії на території Харківської міської територіальної громади у період спірних правовідносин у розглядуваній справі (починаючи із лютого 2024 року) не діяла. Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у справі № 2020/4463/2012. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников