Постанова 4857 № 140/9084/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9084/24 пров. № А/857/2785/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В., м. Луцьк) у справі №140/9084/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, - В С Т А Н О В И В: 30.08.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення від 08 серпня 2024 року № UA205140/2024/000227/1 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/002038. Позов обґрунтовує тим, що 08 серпня 2024 року декларант в інтересах позивача подав до Волинської митниці митну декларацію (МД) № 24UA205140049695U8, в якій митну вартість імпортованого товару визначив за основним методом, тобто за ціною договору (контракту), й до фактурної вартості 2100,00 швейцарських франків додано також транспортні витрати в сумі 300,00 євро. Однак, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою вартістю і прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 08 серпня 2024 року №UA205140/2024/000227/1, визначивши митну вартість за резервним методом на рівні 5932,88 швейцарських франків з тих підстав, що подані документи не містять усіх даних для підтвердження митної вартості та містять розбіжності. Позивач не погоджується із такими рішеннями й вважає, що для митного оформлення відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України (МК України) декларант надала достатні документи, які підтверджують заявлену нею митну вартість товару. При цьому, у повідомленні митного органу необґрунтовано причини для витребування документів, перелік яких зазначений в статті 53 МК України, зокрема, які складові митної вартості потрібно підтвердити; відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах. Позивач вважає, що на митну вартість товару не впливає та обставина, що транспортний засіб був проданий компанією VIO GmbH, а відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 03 березня 2023 року № 676.435.323 він зареєстрований на іншу особу, адже продавець та власник товару необов`язково повинен бути однією і тією ж особою. Реалізуючи транспортний засіб, продавець не зобов`язаний здійснювати його реєстрацію за собою, а наявність у нього права продажу може бути обумовлено цивільно-правовими відносинами із безпосереднім власником транспортного засобу. Також, позивач вказує, що з метою підтвердження понесених нею транспортних витрат митному органу надано довідку від 08 серпня 2024 року №1, відповідно до якої витрати з доставки автомобіля Renault Koleos dCi150 за маршрутом Steffisburg (Швейцарія) - п/п Грушів (Україна) становлять 300,00 євро (які і були включені у митну вартість), а тому вимога відповідача у повідомленні та у спірному рішення про надання ще одного документа - калькуляції транспортних витрат є неаргументованою. З приводу твердження митного органу про ненадання банківського платіжного документа, що підтверджує вартість товару, позивач вказує, що відповідачу було надано квитанцію від 30 липня 2024 року на суму 2100,00 швейцарських франків, що підтверджує оплату товару - автомобіля Renault Koleos, vin № НОМЕР_1 . Позивач вважає, що спірне рішення не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55, статті 64 Митного кодексу України, оскільки у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці від 08 серпня 2024 року №UA205140/2024/000227/1 про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08 серпня 2024 року №UA205140/2024/002038. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати у сумі 4437,92 грн (чотири тисячі чотириста тридцять сім грн 92 коп.). Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що при проведенні відповідно до положень статті 54 МК України митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товару за МД № 24UA205140049695U8 від 08 серпня 2024 року було встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що подані документи не містять усіх даних для визначення митної вартості за обраним декларантом методом та містять розбіжності (щодо продавця товару у супровідному документі T1 від 07 серпня 2024 року № 24CH07IGEN5A10S4L0, рахунку-фактурі (інвойсі) від 30 липня 2024 року №11437 - VIO GmbH, тоді як у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 03 березня 2023 року №676.435.323 - Isenaj Ahmed). Крім того, довідка про транспортні витрати від 08 серпня 2024 року №1 не містить відомостей за статтями витрат, а калькуляцію транспортних витрат не надано; у рахунку-фактурі від 30 липня 2024 року №11437 вказані банківські реквізити (розрахунковий рахунок), на які має бути здійснено оплату за оцінюваний товар, однак банківських платіжних документів теж не надано. Декларанту була надана можливість спростувати ці розбіжності. Оскільки декларант не надав усіх документів на запит митного органу, які б документально підтвердили або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом. Через неможливість застосування попередніх методів митну вартість товару визначено за резервним методом на підставі цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби (ЄАІС Держмитслужби) на рівні 5932,88 швейцарських франків (6300,00 євро), з яких 6000,00 євро (5650,36 швейцарських франків) вартість товару (МД UA205140/2024/042896 від 05 липня 2024 року); 300 євро (282,52 швейцарських франків) - заявлена сума транспортних витрат. Апелянт вважає, що рішення та картка відмови у митному оформленні (випуску) товарів відповідає вимогам митного законодавства. Крім того, митний орган не погоджується із визначеною судом першої інстанції вартістю витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, вважає її неспівмірною критеріям, встановленим ч.5 ст.134 КАС України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції. 12.02.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору (контракту), як і не довів правових підстав для застосування резервного методу для визначення митної вартості товару. Таким чином, підстави вважати, що рішення відповідача від 08 серпня 2024 року №UA205140/2024/000227/1 про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм частини другої статті 55 МК України, відсутні. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. 30 липня 2024 року між сторонами - ОСОБА_1 (покупець) та компанією Vio GmbH (продавець) - укладено договір №11437 купівлі-продажу легкового автомобіля Renault Koleos dCi150, № НОМЕР_1 . 08 серпня 2024 року для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару «Легковий автомобіль марки Renault, модель Koleos dCi150 4x4, що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2012, тип двигуна - дизельний, модельний рік виготовлення - 2012, об`єм двигуна - 1995 куб.см, потужність - 110 кВт, кузов №VF1VY6K0MUC445731, тип кузова універсал» (товар) декларант в інтересах ОСОБА_1 в порядку електронного декларування подав МД №24UA205140049695U8. Фактурна вартість імпортованого товару становить 2100,00 швейцарських франків (еквівалентно 99829,38 грн). Митну вартість визначено на рівні 113259,66 грн (з урахуванням транспортних витрат у сумі 300,00 євро, що еквівалентно 13430,28 грн). Для підтвердження митної вартості надано: договір купівлі-продажу від 30 липня 2024 року №11437; платіжний документ від 30 липня 2024 року, довідку про транспортні витрати від 08 серпня 2024 року №1, супровідний документ T1 24CH07IGEN5A10S4L0 від 07 серпня 2024 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 676.435.323 від 03 березня 2023 року, експертну довідку від 31 липня 2024 року № 8869/24, довідку від 08 серпня 2024 року; копію митної декларації країни відправлення 24CHEE000797187155.1 від 30 липня 2024 року, платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів від 31 липня 2024 року № 0175110008, платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів від 08 серпня 2024 року № E0E8-02K4-E13B-227E, довіреність від 22 вересня 2023 року № 2636. Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту вказано на наявність розбіжностей у поданих документах: 1) відповідно до супровідного документа T1 від 07 серпня 2024 року №24CH07IGEN5A10S4L0 продавцем товару (власником) є VIO GmbH, що суперечить власнику, зазначеному у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 03 березня 2023 року №676.435.323; документів про перехід права власності, а також умов та ціни придбання транспортного засобу декларантом не надано; 2) вартість транспортних послуг згідно з довідкою від 08 серпня 2024 року №1 становить 300,00 євро, однак не надано калькуляцію транспортних витрат та/або документ із зазначеннями за статтями витрат, що підтверджують суму транспортних витрат; 3) згідно з рахунком-фактурою від 30 липня 2024 року №11437 вказані банківські реквізити (розрахунковий рахунок), на які має бути здійснено оплату за оцінюваний товар, проте банківських платіжних документів не надано. Одночасно запропоновано подати: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з документації; транспортні (перевізні) документи; банківські платіжні документи, що підтверджують вартість товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Листом від 08 серпня 2024 року декларант повідомив митний орган, що інших документів не надаватиме, оскільки усі наявні вже було надано. 08 серпня 2024 року Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000227/1. Як зазначено у графі 33 рішення, під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товару було встановлено, що подані документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності (ті, про які йшлося в повідомленні декларанту). Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби (МД №UA205140/2024/042896 від 05 липня 2024 року) - на рівні 5932,88 швейцарських франків (6300,00 євро), де: 6000,00 євро вартість товару (5650,36 швейцарських франків); 300 євро - заявлена сума транспортних витрат (282,52 швейцарських франків). Також, 08 серпня 2024 року Волинська митниця сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2024/002038. Товар було випущено у вільний обіг за МД № 24UA205140050077U2 від 09 серпня 2024 року із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України. Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України. Згідно з вимогами частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару. Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до частин першої, другої статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частин першої, другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Як визначено частиною п`ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості. У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому, лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Апеляційний суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару. Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi. Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України). Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Відповідно до частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України. Колегія суддів зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із митною декларацією документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України: договір купівлі-продажу від 30 липня 2024 року №11437; квитанцію від 30 липня 2024 року, довідку про транспортні витрати від 08 серпня 2024 року №1. Поряд з названими документами також було надано супровідний документ T1 24CH07IGEN5A10S4L0 від 07 серпня 2024 року, копію митної декларації країни відправлення 24CHEE000797187155.1 від 30 липня 2024 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 676.435.323 від 03 березня 2023 року, експертну довідку від 31 липня 2024 року №8869/24, довідку від 08 серпня 2024 року; довіреність від 22 вересня 2023 року №222515. Так, відповідно до договору купівлі-продажу №11437 ОСОБА_1 30 липня 2024 року придбала у компанії Vio GmbH легковий автомобіль марки Renault, модель Koleos dCi150, вартістю 2100,00 швейцарських франків, сплата за який підтверджується квитанцією від 30 липня 2024 року (містить реквізити та печатку продавця). Ціна товару, його ідентифікаційні ознаки у договорі купівлі-продажу від 30 липня 2024 року №11437 відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №24UA205140049695U8 від 08 серпня 2024 року (графа 22). Необхідно зауважити, що у цьому разі ОСОБА_1 як фізична особа здійснила купівлю транспортного засобу, розрахунок за який проводиться за загальним правилом при придбанні товарів на місці. Отже, з урахуванням вимог статті 53 МК України позивач надала документи, які підтверджують митну вартість товару, достатні для заявленого методу визначення митної вартості товарів. Також, варто зазначити, що Верховний Суду у постановах від 12 березня 2020 року у справі №804/6243/14, від 07 травня 2020 року у справі №1.380.2019.00162, від 02 березня 2021 року у справі №380/842/20 виснував, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. За правилами частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 5); витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 6). Згідно з пунктами 6, 8 частини другої статті 53 МК України декларант має обов`язок подати документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, лише якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару; страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, лише якщо здійснювалося страхування. Як вбачається із супровідного документа T1 24CH07IGEN5A10S4L0 від 07 серпня 2024 року транспортування транспортного засобу здійснювалося із Швейцарії (країна експорту) до України (країна призначення) через транзитні країни Австрія - Німеччина-Польща, для чого ОСОБА_1 на підставі довіреності НСО №222515 були уповноважені ОСОБА_2 та/або Кузьмич Л.О., та/або ОСОБА_3 , та/або Данилюк Р.А, та/або Головчук Д.В. Визначаючи митну вартість за першим методом, декларант відповідно до частини десятої статті 58 МК України до фактурної вартості додав також витрати з перевезення товару до кордону України у сумі 300,00 євро. Колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить в обов`язок декларанту подання конкретних документів, які підтверджують транспортні витрати. Для підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на транспортування відповідачу було надано до митного оформлення довідку про транспортні витрати від 08 серпня 2024 року, відповідно до якої вартість транспортування легкового автомобіля Renault Koleos dCi150 за маршрутом Steffisburg (Швейцарія) - п/п Грушів (Україна) становить 300,00 євро. Хоча довідка і не містить відомостей про протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України, тарифну ставку на перевезення за 1 кілометр маршруту, проте у ній вказаний маршрут та загальна сума витрат на доставку автомобіля. Передусім необхідно зауважити, що позивач придбала легковий автомобіль у компанії Vio GmbH як фізична особа; автомобіль на митну територію України доставлявся власним ходом, для чого була видана довіреність від 22 вересня 2023 року №2636, якою уповноважено інших фізичних осіб керувати транспортним засобом. Калькуляція складається суб`єктом господарювання (підприємцем, юридичною особою) та передбачає обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Те, що позивач надала довідку про понесені нею витрати, не свідчить про їх заниження, адже митний орган не спростував, що вартість витрат на транспортування є неадекватною, натомість при прийнятті спірного рішення також розрахунок митної вартості за резервним методом провів з урахуванням транспортних витрат - 300,00 євро. Це дає підстави для висновку, що сума витрат на транспортування визнана митним органом. Окрім цих витрат жодних інших витрат позивачем понесено не було (інше не випливає зі змісту договору) та зі способу перевезення транспортного засобу. З урахуванням наведеного суд вважає безпідставною вимогу митного органу надати договір з третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається, оскільки доказів того, що позивач вступав у договірні відносини із третіми особами матеріали справи не містять. Апеляційний суд вважає, що надані під час митного оформлення товару документи підтверджують як вартість самого товару, так і витрати, пов`язані із транспортуванням товару. Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини третьої статті 53 МК України вимога про надання договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов`язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписки з документації; транспортних (перевізних) документів; банківських платіжних документів, що підтверджують вартість товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів. За обставин цієї справи, відповідач не встановив таких розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем). Відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару відповідачем не спростовано, недійсність чи ознаки підробки документів ним також не виявлено. Разом з тим, щодо тверджень апелянта про розбіжності у відомостях про продавця та власника - в супровідному документі T1 від 07 серпня 2024 року №24CH07IGEN5A10S4L0, договорі купівлі-продажу від 30 липня 2024 року продавець - компанія VIO GmbH, а в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 03 березня 2023 року № НОМЕР_2 власник - Isenaj Ahmed, то суд апеляційної інстанції зазначає, що продавець, реалізуючи транспортний засіб, не зобов`язаний здійснювати його реєстрацію за собою, а наявність у продавця права продажу може бути обумовлено цивільно-правовими відносинами між безпосереднім власником транспортного засобу та продавцем. Необхідно зауважити, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в розумінні митного законодавства не є документом, який підтверджує митну вартість товару, та чинним законодавством не передбачено обов`язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, що може становити комерційну таємницю, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу від імені його власників не входить до компетенції митного органу й не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі. Матеріали справи не містять доказів перебування позивача у договірних відносинах з третіми особами, крім продавця: з поданих декларантом документів (договору купівлі-продажу від 30 липня 2024 року №11437) видно, що продавцем є компанія VIO GmbH (вона ж відправник в супровідному документі T1 від 07 серпня 2024 року №24CH07IGEN5A10S4L0), а покупцем - ОСОБА_1 (відповідальна за фінансове врегулювання). Встановлені судом обставини дозволяють дійти висновку, що «розбіжності» в документах, про які було вказано у повідомленні декларанту, у рішенні від 08 серпня 2024 року № UA205150/2024/000227/1 про коригування митної вартості товарів носять суб`єктивний характер. Самі лише припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Крім того, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації (МД № UA20510/2024/042896 від 05 липня 2024 року), на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. При цьому, колегія суддів враховує, що вартість аналогічних чи подібних транспортних засобів може істотно відрізнятись з огляду на технічний стан, пробіг, умови продажу/поставки, суб`єктний склад сторін договору тощо. За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10 червня 2021 року у справі № 815/6854/17, від 14 липня 2020 року у справі № 809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому, наявна інформація, яка міститься в АСАУР повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в АСАУР інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). АСАУР не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Таким чином, апеляційний суд вважає, що апелянт не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору (контракту), як і не довів правових підстав для застосування резервного методу для визначення митної вартості товару. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленню виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення слід визнати протиправними та скасувати. Щодо доводів апелянта в частині, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспіврозмірним та завищеним, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів, оглядаючи матеріали справи, зазначає, що для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2024 року, укладеного між адвокатом Шумським Б.А. та ОСОБА_1 , платіжну інструкцію від 23 серпня 2024 року №0.0.3842735772.1. Договором про надання правової допомоги від 15 серпня 2024 визначено, що адвокат Шумський Б.А. приймає на себе доручення Войцеховської О.А. по захисту інтересів та наданню правової допомоги у справі про визнання протиправним та скасування рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів та картки відмови, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги і фактичні витрати адвоката, понесені ним у зв`язку з виконанням умов договору. Відповідно до пункту 7.1 цього договору фіксована вартість надання правничої допомоги по справі становить 8000,00 грн, про сплату яких надано платіжну інструкцію від 23 серпня 2024 року №0.0.3842735772.1. Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19). А тому, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці становить 2500,00 грн. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 140/9084/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний