Постанова 4807 № 334/5712/22

Дата документу 10.04.2025 Справа № 334/5712/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5712/22 Провадження №22-ц/807/553/25 Головуючий в 1-й інстанції Баруліна Т.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2025 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Онищенка Е.А., Трофимової Д.А., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Чалаплюка Сергія Вікторовича на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованої електричної енергії,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року до Ленінського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж до ОСОБА_1 про стягнення вартості не облікованої електричної енергії. В обґрунтування позову позивач вказує, що 26.03.2019 року працівниками ПАТ «Запоріжжяобленерго» проведено перевірку дотримання Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_1 , особовий рахунок було № НОМЕР_1 . Перевіркою встановлено порушення споживачами ПРРЕЕ, а саме: самовільне підключення електропроводки до електричної мережі іншого власника з порушенням схеми обліку. По даному факту порушення Правил на підставі п.8.2.6. було складено акт №00143750 від 26.03.2019 року. Згідно обсягу споживання та вартості не облікованої електроенергії по акту №00143750 від 26.03.2019 року визначено обсяг необлікованої електричної енергії на суму 49359,50 грн. Споживач ОСОБА_1 не сплатила суму боргу, у зв`язку з чим ПАТ «Запоріжжяобленерго» звернулось до суду з даним позовом. Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго» вартість не облікованої електроенергії в розмірі 49359,50 грн. та судові витрати у розмірі 2481,00 грн.. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року позовні вимоги ПАТ «Запоріжжяобленерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж вартість не облікованої електричної енергії у сумі 49 359,50 грн. та судовий збір в сумі - 2481,00 грн. Не погоджуючись з заочним рішенням суду, 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Бахмута Михайла Сергійовича подала заяву про перегляд заочного рішення. За результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення 17 жовтня 2024 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було постановлено ухвалу про залишення вказаної заяви без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Чалаплюка Сергія Вікторовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову із застосуванням строків позовної давності. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом у 2022 році з порушенням строків позовної давності, зважуючи, що підставою звернення до суду є акт про порушення від 26.03.2019 року та протокол засідання комісії від 22.04.2019 року. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 08.07.2006 року між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ОСОБА_1 укладено договір №573504086 про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.7) Відповідачка ОСОБА_1 , згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.11) ПАТ «Запоріжжяобленерго» надає послуги з розподілу електричної енергії, на об`єкт житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі приєднання споживача до публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Актом про порушення № 00143750 від 26.03.2019 року встановлено, що при здійсненні перевірки дотримання споживачами Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено порушення споживачами ПРРЕЕ, а саме:самовільне підключення електропроводки до електричної мережі, що не є власністю ПАТ «Запоріжжобленерго», підключення безоблікової розетки в будинку та без облікової проводки у літній кухні. Точка самовільного підключення від розривів фазного та нульового ввідних проводів на горищі будинку. Контролер не мав можливості виявити дане порушення без застосування технічних засобів. Споживач ОСОБА_1 від підпису відмовилась, також відмовилась від зауважень, про що зазначено у акті №00143750. (а.с. 3) Відповідно до розрахунку обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії по акту № 00143750 від 26.03.2019 року, сума вартості електроенергії за період з 31.12.2018 року по 26.03.2019. року складає 49 359,50 грн., у тому числі ПДВ 8226,58 грн. Таким чином, кількість необлікованої електроенергії складає 26 595 кВт.год. (а.с.4) Згідно з протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ № 789 від 22.04.2019 року, комісія визнала причетність споживача до виявленого порушення, затвердила розрахунок обсягу та вартості не облікованої внаслідок порушення споживача ПРРЕЕ електроенергії у розмірі 49 359,50 грн. Споживач ОСОБА_1 була присутньою на засіданні комісії з розгляду Актів, отримала копію протоколу, розрахунок та квитанцію, про що свідчить її особистий підпис у протоколі. (а.с. 5) Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 порушила правила роздрібного ринку електричної енергії, у діях відповідача має місце безоблікове споживання електроенергії, розрахунки зроблені у відповідності з чинною методикою, що вказує на необхідність стягнення з відповідача вартість необлікованої електроенергії відповідно до акту №00143750 від 26.03.2019 року в розмірі 49 359,50 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного. Матеріали справи містять дані, що підтверджують порушення відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, які призвели до необлікованого споживання електричної енергії. Акт про порушення складений у відповідності до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312, в ньому вказані всі необхідні реквізити, підстави нарахування вартості необлікованої електроенергії, період та розмір нарахування. При цьому відповідачка не спростовує факт вказаного порушення, а лише зазначає про не застосування судом першої інстанції строків позовної давності, адже позивач звернувся до суду у грудні 2022 року, тоді як Акту про порушення та Протокол засідання комісії були складені у березні і квітні 2019 року відповідно. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Згідно ч.1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (частина четверта статті 267 ЦК України). Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином, про що свідчать матеріали справи. До суду повернулись конверти з судовими повістками з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.16,19). Таким чином, доводи апелянта щодо позбавлення її права на захист та можливості надати заяву про застосування строків позовної давності є не обґрунтованими, зважуючи, що відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місця проживання такий день, є днем вручення судової повістки і відповідно належного повідомлення відповідача про судовий розгляд. Окрім того, Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувались на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідачів заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину. Вказаний закон набрав чинності з 02 квітня 2020 року. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України№211від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023. Враховуючи вищевикладене, позивачем не було пропущено строків позовної давності при зверненні для суду. Відповідачем не зазначено про застосування інших підстав для скасування оскаржуваного рішення, які б дозволи перевірити доводи позову і апеляційної скарги. Процесуальні порушення розгляду справи, на які вказує скаржник є необґрунтованими. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Чалаплюка Сергія Вікторовича залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 10 квітня 2025 року. Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко Д. А. Трофимова