Ухвала КЦС ВС № 205/11557/24

УХВАЛА 09 квітня 2025 року м. Київ справа № 205/11557/24 провадження № 61-4293ск25 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - закрите акціонерне товариство «Український мобільний зв`язок», про зняття арешту з майна, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Другого Правобережного ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ЗАТ «Український мобільний зв`язок», про зняття арешту з майна, в якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений згідно постанови державного виконавця Ленінського ВДВС ДМУЮ Зонова В. М. «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» від 20 липня 2007 року. Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року скасовано. Позовні вимоги задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений згідно постанови державного виконавця Ленінського ВДВС ДМУЮ Зононова В. М. «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» від 20 липня 2007 року. Стягнено з Другого Правобережного ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження, фактичного виконання, згідно листа ДВС та знищення виконавчих проваджень минуло близько 15 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання. Тому подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2 , та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем, після смерті свого батька ОСОБА_2 , що позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном. Крім того, на час розгляду цієї справи в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2н-377, виданого 05 березня 2009 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська щодо боржника ОСОБА_2 та стягувача ЗАТ «УМЗ», яке змінило назву на ПАТ «ВФ Україна». 01 квітня 2025 року Другий Правобережний ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у вказаній справі. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що 05 березня 2007 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «УМЗ» заборгованості у розмірі 1 048,11 грн. На примусовому виконанні у Ленінському ВДВС ДМУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2н-377 від 05 березня 2007 року, виданого Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «УМЗ» заборгованості у розмірі 1 048,11 грн. В межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем Зоновим В. М. винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 (на все рухоме та нерухоме майно), а також, заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить йому. Особою в інтересах якої накладено арешт на майно є третя особа у справі - ЗАТ «УМЗ», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ВФ Україна». Інформація з означеного приводу є публічною, перебуває у відкритому доступі та не викликає труднощів у її пошуку. Перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження, спец. розділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебували виконавчі провадження: 1) № 25537832 з примусового виконання постанови від 28 грудня 2010 року АЕ № 1124574, виданої ВДАІ по обслуговуванню м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави штрафу у розмірі 51,00 грн; 25 липня 2011 року закінчено ВП № 25537832 на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» діючого на той час (фактичне повне виконання рішення), в рамках ВП № 25537832 арешт на майно боржника не накладався; 2) № 26176979 з примусового виконання постанови від 08 лютого 2010 року АЕ № 1000341, виданої ВДАІ по обслуговуванню м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави штрафу у розмірі 260,00 грн; 20 вересня 2011 року закінчено ВП № 26176979 на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» діючого на той час (фактичне повне виконання рішення), в рамках ВП № 26176979 арешт на майно боржника не накладався. Будь яких інших виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 виявлено не було. Виконавчі провадження, які було завершено по 2020 рік включно, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, згідно яких строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки від дати завершення виконавчого провадження, які після закінчення зберігання підлягають знищенню. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на час накладення арешту, (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною шостою статті 24 Закону № 606-XIV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом. Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 606-XIV державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Частиною першою статті 25 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 37 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до статті 38 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи викладене, апеляційний суд встановив, що з моменту відкриття виконавчого провадження, фактичного виконання, згідно листа ДВС та знищення виконавчих проваджень минуло близько 15 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання, а тому подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2 , та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем, після смерті свого батька ОСОБА_2 , що позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном, дійшов правильного висновку про задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - закрите акціонерне товариство «Український мобільний зв`язок», про зняття арешту з майна. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров