Ухвала КЦС ВС № 944/5430/21

УХВАЛА 31 березня 2025 року м. Київ справа № 944/5430/21 провадження № 61-2369 ск 25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Медвідем Василем Осиповичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» до ОСОБА_1 про визнання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги недійсним з підстав його фіктивності, ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» (далі - ДП СКЛЦ «Шкло») на користь позивача заборгованість за договором № 77 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 01 червня 2009 року (далі - Договір № 77) у розмірі 7 367 447,03 грн. 1.1. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 вказував на те, що 01 червня 2009 року між ним та ДП СКЛЦ «Шкло» було підписано Договір № 77 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. Умовами цього договору передбачено, що загальний розмір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги складає 7 500 000,00 грн, допомога надається готівкою або в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника, а ДП СКЛЦ «Шкло» зобов`язалось повернути вказані грошові кошти до 15 жовтня 2018 року. Так, 31 березня 2021 року між ДП СКЛЦ «Шкло» та ОСОБА_1 підписано Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого, заборгованість відповідача на користь ОСОБА_1 становить 7 367 447,03 грн. 02 вересня 2021 адвокатом Медвідем В. О. в інтересах ОСОБА_1 надіслано на адресу відповідача у справі письмову претензію згідно якої просив погасити заборгованість перед ОСОБА_1 , яка виникла у відповідача у зв`язку із порушенням взятих на себе зобов`язань згідно вищеозначеного договору, проте ДП СКЛЦ «Шкло» не виконало свої договірні зобов`язання та не погасило заборгованості.

2. У грудні 2021 року ДП СКЛЦ «Шкло» звернулося до суду з указаним зустрічним позовом у якому просило визнати недійсним Договір № 77 з підстав його фіктивності. 2.1. Обґрунтовуючи зустрічний позов ДП СКЛЦ «Шкло» зазначало, що засновником та власником майна ДП СКЛЦ «Шкло» є держава в особі Державної судової адміністрації України. Вказував, що Договір № 77 зі сторони позичальника - ДП СКЛЦ «Шкло» підписаний заступником директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Доручення № 3 від 01 червня 2009 року, а дане доручення підписано директором санаторію Козак Р. І., якого призначено на посаду наказом Державної судової адміністрації України від 10 вересня 2009 року № 96/06. 2.2. Також жодних мотивованих наказів чи розпоряджень в.о. директора санаторію щодо необхідності отримання фінансової допомоги не приймалось. Представник відповідача зазначав, що згідно зі Статутом ДП СКЛЦ «Шкло», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 29 жовтня 2004 року № 193/04, у санаторія від свого імені в особі директора не передбачено повноважень на підписання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а відтак в.о. директора не міг уповноважувати заступника директора на укладання такого Договору. 2.3. Разом з тим Державна судова адміністрація України, як орган управління майном санаторію, не надавала жодного погодження на укладання Договору № 77 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 01 червня 2009 року. Зазначає, що укладення вказаного договору суперечить вимогам пункту 2 порядку затвердженого постановою КМУ від 15 червня 2011 року № 809 та свідчить про вчинення правочину з перевищенням повноважень. 2.4. А згідно з правовою позицією Верхового Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. А оскільки кошти вперше у відповідності до квитанції до прибуткового касового ордеру № 385 від 25 жовтня 2011 року в розмірі 225 000,00 грн надійшли тільки 25 жовтня 2011 року, а відтак договір вважається укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії та повинен бути погоджений з органом управління майном. 2.5. Укладення спірного договору без дотримання передбачених законодавством процедур є порушенням інтересів держави. Також, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували фактичне отримання грошових коштів ДП СКЛЦ «Шкло» на підставі Договору № 77, оскільки у прибуткових касових ордерах зазначені інші договори, тобто допомога надавалась на інших підставах, а частина прибуткових касових ордерів не вказує на поворотність наданої фінансової допомоги. 2.6. Крім цього, у відповідності до декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 рік, ОСОБА_1 задекларовано суму одержаного доходу за 2015 рік в розмірі 110 870,05 грн, а у відповідності до прибуткових касових ордерів ОСОБА_1 за 2015 рік внесено кошти в розмірі 203 800,00 грн, що практично вдвічі перевищує суму отриманого (нарахованого) доходу. Вказані обставини вказують на те, що Договір № 77 є фіктивним, тобто вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались. А тому, вчиняючи фіктивний правочин, сторони переслідували інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, обидві сторони діяли з умислом та мали намір саме привласнення коштів ДП СКЛЦ «Шкло».

3. Яворівський районний суд Львівської області ухвалою від 18 серпня 2022 року, серед іншого, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державну судову адміністрацію України.

4. Яворівський районний суд Львівської області рішенням від 09 листопада 2023 року позов задовольнив. Стягнув з ДП СКЛЦ «Шкло» на користь ОСОБА_1 , заборгованість за Договором № 77 в розмірі 7 367 447,03 грн. У задоволенні зустрічного позову ДП СКЛЦ «Шкло» до ОСОБА_1 про визнання Договору № 77 недійсним з підстав його фіктивності - відмовив. Вирішив питання судових витрат.

5. Львівський апеляційний суд постановою від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнив частково, а апеляційну скаргу ДП СКЛЦ «Шкло» задовольнив. Скасував рішення Яворівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ДП СКЛЦ «Шкло» на користь ОСОБА_1 витрат на оплату судового збору. Постановив в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . В решті рішення суду залишив без змін.

6. У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Медвідем В. О., на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Яворівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року.

7. Як на підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах Верховного Суду: - від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17, віл 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 в яких Верховний Суд зазначив: «Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства». - від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 в якій Верховний Суд зазначив: «До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». - від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/19454/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 916/1294/21 в яких Верховний Суд зазначив: «Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу». - від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 в якій Верховний Суд зазначив: «Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати». 7.1. Зазначає, що ОСОБА_1 , на виконання вимог Договору № 77 в період з 2011 ро 2018 роки надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суду 7 367 447,03 грн, що підтверджується прибутковими касовими ордерами, де у графі підстава зазначено: безвідсоткова поворотна фінансова допомога від ОСОБА_1 . 7.2. Вказує на те, що відповідач визнав факт підписання Договору № 77, а також факт отримання грошових коштів на суму 7 367 447,03 грн, що підтверджується відповідними Актами звірки взаємних розрахунків, фінансово-бухгалтерською документацією ДП СКЛЦ «Шкло», відповіддю ГУ ДПС у Львівській області та іншими доказами. 7.3. Водночас ДП СКЛЦ «Шкло» свої зобов`язання за Договором № 77 не виконало, а Львівський апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув.

8. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

9. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (підпункт 14.1.254 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

10. Верховний Суд у постанові 27 березня 2023 року у справі № 357/1771/21 (провадження № 61-11829 св 22) зробив правовий висновок про те, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

11. Так статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

12. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

13. Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

14. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

15. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 червня 2009 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ДП СКЛЦ «Шкло» (позичальник) було укладено Договір № 77 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. 15.1. Відповідно до п. 1.1. Договору позичкодавець надає позичальнику частинами безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник отримує її та гарантує повернення позики у порядку та строки, визначені цим договором. 15.2. Пунктом 1.2. Договору передбачено, що загальний розмір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги складає 7 500 000,00 грн. 15.3. Згідно з п. 2.2. Договору допомога надається готівкою або в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника. 15.4. Пунктом 3.1. Договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути фінансову допомогу до 15 жовтня 2018 року. 15.5. Сума безвідсоткової фінансової поворотної допомоги підлягає поверненню шляхом її перерахування на рахунок позичкодавця або готівковими коштами (п. 3.2 Договору). 15.6. У свою чергу, відповідно до п. 4.1. Договору, цей договір набуває чинності з моменту надання позичкодавцем сум безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. 15.7. До позовної заяви позивачем долучено акти звірки взаємних розрахунків між ДП СКЛЦ «Шкло» та ОСОБА_1 , а саме: акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2015 року, відповідно до якого, за даними ДП СКЛЦ «Шкло», заборгованість на користь ОСОБА_1 становить 5 024 025,00 грн; акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2016 року, відповідно до якого, за даними ДП СКЛЦ «Шкло», заборгованість на користь ОСОБА_1 становить 6 180 025,00 грн; акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2017 року, відповідно до якого, за даними ДП СКЛЦ «Шкло», заборгованість на користь ОСОБА_1 становить 7 035 375,00 грн; акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 березня 2021 року, відповідно до якого, за даними ДП СКЛЦ «Шкло», заборгованість на користь ОСОБА_1 становить 7 367 447,03 грн.

16. Разом із цим частинами першою та другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

17. Статтею 3 ЦПК України передбачено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права; змагальність сторін; диспозитивність.

18. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

19. Згідно із вимогами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

20. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

21. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

22. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

23. Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

24. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

25. Подібні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

26. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

27. Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 дійшов правового висновку про те, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

28. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

29. Також Верховний Суд у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 вказав на те, що про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

30. Так суд апеляційної інстанції скасовуючирішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 керувався тим що суд першої інстанції не звернув увагу, що між ОСОБА_1 та ДП СКЛЦ «Шкло» були укладені договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а саме: № 69 від 24.10.2011, № 17/1 від 03.02.2012, № 18/1 від 24.02.2012, № 20/1 від 28.02.2012, № 29/1 від 05.03.2012, № 24/1 від 09.03.2012, № 27 від 19.03.2012, № 101-1 від 16.07.2012, № 117 від 23.08.2012, № 130 від 20.09.2012, № 134 від 09.10.2012, № 137 від 15.10.2012, № 143 від 05.11.2012, № 147 від 09.11.2012, № 96 від 16.09.2013, № 103 від 26.09.2013, № 115 від 13.11.2013, № 120 від 19.11.2013, № 121-1 від 21.11.2013, № 121-1 від 21.11.2013, № 125 від 29.11.2013, № 128 від 05.12.2013, № 139 від 27.12.2013, № 136 від 24.12.2013, № 135 від 23.12.2013, № 127 від 02.12.2013, № 69 від 10.09.2014, № 2 від 05.01.2015, № 3 від 26.01.2015, № 4 від 02.02.2015, № 6-1 від 10.02.2015, № 11/1 від 23.03.2015, № 83 від 30.12.2015, № 40/1 від 15.06.2016, № 62/1 від 11.07.2016, № 62/2 від 13.07.2016, № 63/1 від 19.07.2016, № 64/1 від 02.08.2016, № 65/1 від 09.08.2016, № 65/2 від 10.08.2016, № 77/1 від 17.08.2016, № 79/1 від 23.08.2016, № 80/1 від 30.08.2016, № 83 від 13.09.2016, № 84 від 19.09.2016, № 85 від 22.09.2016, № 103/1 від 19.10.2016, № 115 від 17.11.2016, № 121/1 від 12.12.2016, № 123 від 20.12.2016, № 01 від 04.08.2017, № 02 від 05.01.2017, № 05 від 11.01.2017, № 24/1 від 27.03.2017, № 28 від 31.03.2017, № 30 від 05.04.2017, № 31 від 06.04.2017, № 36/1 від 12.04.2017, № 37/1 від 13.04.2017, № 38/1 від 22.05.2017, № 34/1 від 29.05.2017, № 54/1 від 02.06.2017, № 70/1 від 06.06.2017, № 71/1 від 12.06.2017, № 72/1 від 26.06.2017, № 75/1 від 27.06.2017, № 77/1 від 29.06.2017, № 84 від 03.07.2017, № 89/2 від 17.07.2017, № 90/2 від 24.07.2017, № 101/1 від 31.07.2017, № 104/1 від 14.08.2017, № 106/1 від 21.08.2017, № 158/1 від 17.10.2017, № 173 від 27.12.2017, № 01/1 від 10.01.2018, № 02/1 від 25.01.2018, № 03/01 від 06.02.2018, № 04/1 від 09.02.2018, № 06/1 від 19.03.2018, № 14/1 від 04.05.2018, № 17/1 від 29.05.2018, № 59/1 від 27.07.2018, № 125 від 12.11.2018, № 126 від 07.12.2018. 1.1 До позовної заяви ОСОБА_1 долучив копії квитанцій до прибуткового касового ордера, оригінали яких були оглянуті у суді апеляційної інстанції, а саме: № 385 від 25.10.2011 (225 000,00 грн), № 30 від 06.02.2012 (70 000,00 грн), № 70 від 27.02.2012 (10 000,00 грн), № 71 від 01.03.2012 (27 500,00 грн), № 73 від 06.03.2012 (1500,00 грн), № 74 від 12.03.2012 (120 000,00 грн), № 90 від 19.03.2012 (106 000,00 грн), № 1 від 20.07.2012 (1 150 000,00 грн), № 305 від 27.08.2012 (1 050 000,00 грн), № 343 від 21.09.2012 (193 325,00 грн), № 367 від 09.10.2012 (250 000,00 грн), № 373 від 15.10.2012 (36 100,00 грн), № 396 від 05.11.2012 (130 000,00 грн), № 403 від 09.11.2012 (540 000,00 грн), № 329 від 16.09.2013 (120 000,00 грн), № 351 від 26.09.2013 (230 000,00 грн), № 422 від 13.11.2013 (90 000,00 грн), № 431 від 20.11.2013 (200 000,00 грн), № 434 від 21.11.2013 (150 000,00 грн), № 435 від 22.11.2013 (116 900,00 грн), № 447 від 29.11.2013 (115 000,00 грн), № 453 від 02.12.2013 (45 000,00 грн), № 457 від 05.12.2013 (450 000,00 грн), № 481 від 23.12.2013 (30 000,00 грн), № 484 від 24.12.2013 (160 000,00 грн), № 489 від 27.12.2013 (150 000,00 грн), № 304 від 10.09.2014 (116 000,00 грн), № 1 від 05.01.2015 (17 000,00 грн), № 2 від 26.01.2015 (11 000,00 грн), № 5 від 02.02.2015 (130 000,00 грн), № 7 від 10.02.2015 97 800,00 грн), № 10 від 23.03.2015 (23 000,00 грн), № 178 від 30.12.2015 (15 000,00 грн), № 80 від 15.06.2016 (100 000,00 грн), № 119 від 11.07.2016 (100 000,00 грн), № 124 від 13.07.2016 (84 000,00 грн), № 132 від 19.07.2016 (66 000,00 грн), № 160 від 02.08.2016 (185 000,00 грн), № 174 від 09.08.2016 (125 000,00 грн), № 176 від 10.08.2016 (38 000,00 грн), № 189 від 17.08.2016 (40 000,00 грн), № 198 від 23.08.2016 (130 000,00 грн), № 206 від 30.08.2016 (50 000,00 грн), № 229 від 13.09.2016 (200 000,00 грн), № 239 від 19.09.2016 (100 000,00 грн), № 245 від 22.09.2016 (35 000,00 грн), № 278 від 19.10.2016 (40 000,00 грн), № 298 від 17.11.2016 (95 000,00 грн), № 307 від 12.12.2016 (10 000,00 грн), № 314 від 20.12.2016 (20 000,00 грн), № 2 від 04.01.2017 (60 000,00 грн), № 4 від 05.01.2017 (5 600,00 грн), № 6 від 11.01.2017 (2000,00 грн), № 39 від 27.03.2017 (40 000,00 грн), № 41 від 31.03.20175 (300,00 грн), № 42 від 05.04.2017 9149 800,00 грн), № 43 від 06.04.2017 (60 200,00 грн), № 46 від 12.04.2017 (26 750,00 грн), № 47 від 13.04.2017 (40 000,00 грн), № 80 від 22.05.2017 (30 000,00 грн), № 91 від 29.05.2017 39 000,00 грн), № 98 від 02.06.2017 (100 000,00 грн), № 103 від 06.06.2017 (62 000,00 грн), № 114 від 12.06.2017 (47 000,00 грн), № 136 від 26.06.2017 (46 000,00 грн), № 139 від 27.06.2017 (17 000,00 грн), № 142 від 29.06.2017 (22 000,00 грн), № 148 від 03.07.2017 (39 000,00 грн), № 175 від 17.07.2017 (57 000,00 грн), № 187 від 24.07.2017 (58 000,00 грн), № 201 від 31.07.2017 (53 000,00 грн), № 226 від 14.08.2017 (48 000,00 грн), № 236 від 21.08.2017 (17 000,00 грн), № 321 від 17.10.2017 (34 000,00 грн), № 336 від 27.12.2017 (8 150,00 грн), № 1 від 10.01.2018 (27 972,03 грн), № 2 від 25.01.2018 (80 000,00 грн), № 4 від 06.02.2018 (1 500,00 грн), № 6 від 09.02.2018 (19 000,00 грн), № 8 від 19.03.2018 (57 000,00 грн), № 34 від 04.05.2018 (4 000,00 грн), № 54 від 29.05.2018 (13 600,00 грн), № 134 від 27.07.2018 (74 000,00 грн), № 226 від 12.11.2018 (5 000,00 грн), № 232 від 07.12.2018 (50 000,00 грн). 30.1. Однак квитанції не містять записів про те, що кошти, вказані у них, були внесені саме на виконання Договору № 77 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та мають характер поворотної фінансової допомоги. Відповідно до прибуткових касових ордерів фінансова допомога, яка надходила до санаторію, надавалась на інших підставах та на інших умовах, ніж зазначені у Договорі № 77. 30.2. Аналіз вказаних квитанцій свідчить про їх прямий зв`язок із відповідним договором, на виконання якого було здійснено відповідний платіж. 30.3. При цьому позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження перерахуванням ним коштів у сумі 7 500 000,00 грн згідно з Договором № 77, про стягнення яких ним заявлено позовні вимоги.

31. Тобто суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості саме за Договором № 77.

32. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

33. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судом обставинами справи і оцінкою доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

34. Крім цього касаційна скарга не містить посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та відповідне його обґрунтування.

35. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції при розгляді справи висновків щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17, віл 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17, від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/19454/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 916/1294/21, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені ним по суті вирішення спору у цій справі не суперечать вказаним заявником у касаційній скарзі висновкам Верховного Суду.

36. Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

37. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та фактично полягають у незгоді заявника з оцінкою судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та встановлених обставин, правильне застосування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення і виповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Медвідем Василем Осиповичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» до ОСОБА_1 про визнання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги недійсним з підстав його фіктивності.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді В. В. Пророк І. В. Литвиненко Є. В. Петров