Окрема думка КГС ВС № 910/8797/21

ОКРЕМА ДУМКА 01 квітня 2025 року м. Київ судді Верховного Суду Губенко Н. М. до постанови Верховного Суду від 01.04.2025 у cправі № 910/8797/21 Історія справи Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" 27 108 455,78 грн заборгованості, 375 679,45 грн штрафу, 910 169,65 грн пені, 202 359,00 грн 3% річних, 1 117 710,68 грн інфляційних втрат, 445 715,61 грн судового збору та 99 918,60 грн витрат на правову допомогу, в іншій частині позову відмовлено. 07.08.2024 до Господарського суду міста Києва від стягувача надійшла заява про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник просив: - звернути стягнення на грошові кошти Державної митної служби України в особі Харківської митниці (далі - митниця), як її відокремленого підрозділу, яка має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" у розмірі 2 461 262,77 грн за рішенням Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 у справі №922/4634/23, на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" в рахунок погашення заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/8797/21; - зупинити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 у справі №922/4634/23 в межах загальної суми стягнення у розмірі 2 461 262,77 грн, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/8797/21 заяву Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про звернення стягнення на кошти третіх осіб задоволено частково: - звернуто стягнення на грошові кошти Державної митної служби України в особі Харківської митниці, як її відокремленого підрозділу у розмірі 2 461 262,77 грн, що має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", підтверджену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 у справі №922/4634/23, в рахунок виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі № 910/8797/21, виданого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/8797/21. В іншій частині заяви відмовлено. Ухвалу мотивовано тим, що залишок заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/8797/21 складає 28 854 367,24 грн, що не спростовано боржником; - матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості митниці перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 у справі № 922/4634/23 у розмірі 2 461 262,77 грн; - з огляду на те, що суду було доведено наявність у митниці заборгованості перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" у розмірі 2 461 262,77 грн, що підтверджена рішенням Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 № 922/4634/23, наявні підстави для звернення стягнення на грошові кошти митниці; - відмовляючи у задоволенні вимог заяви в частині зупинення виконання рішення від 09.01.2024 Господарського суду Харківської області по справі № 922/4634/23 в межах суми 2 461 262,77 грн, суд першої інстанції послався на положення ч. 6 ст. 336 ГПК України, зазначив, що заява позивача в частині звернення стягнення на грошові кошти, які належать іншій особі, задоволена, а тому відсутні підстави для задоволення заяви щодо зупинення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 № 922/4634/23. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/8797/21 змінено. Викладено пункт 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/8797/21 в такій редакції: "2. Звернути стягнення на грошові кошти Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43115923, вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119) в особі Харківської митниці, як її відокремленого підрозділу (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Короленка, 16-Б, м. Харків, 61003) у розмірі 2 424 889 (два мільйони чотириста двадцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять) грн 43 коп., що має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, ідентифікаційний код 19480600), підтверджену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 у справі №922/4634/23, на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (04080, місто Київ, вулиця Новокостянтинівська, будинок 20, ідентифікаційний код 41946011), в рахунок виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі № 910/8797/21, виданого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/8797/21". Суд апеляційної інстанції фактично погодився з ухвалою суду першої інстанції, але зважаючи на те, що станом на 05.09.2024 залишок заборгованості митниці перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2024 № 922/4634/23, становить 2 424 889,43 грн, ухвала у справі № 910/8797/21 про часткове задоволення заяви щодо звернення стягнення на кошти третіх осіб, підлягає зміні в частині розміру грошових коштів митниці на які звертається стягнення, в решті ухвалу у справі № 910/8797/21 залишено без змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, митниця, звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні заяви про звернення стягнення на майно третіх осіб. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не повідомив Державну митну службу України в особі Харківської митниці про розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти митниці. Крім того, скаржник зазначає, що до Харківської митниці не може бути застосовано заходи примусового виконання рішення передбачені пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконання судового рішення державного органу має відбуватись відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", з урахуванням Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45, далі - Порядок № 845). Так, скаржник вказує на те, що митниця є державним органом, з урахуванням положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Судові рішення щодо боржника - державного органу виконуються Державною казначейською службою України, при цьому останнє не є органом примусового виконання судових рішень, а відповідно до Порядку № 845 виконання здійснюється безспірним списанням коштів за рішенням суду з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань. Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду Постановою Верховного Суду від 01.04.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/8797/21 залишено без змін. Зазначена постанова мотивована тим, що: - суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви стягувача у справі № 910/8797/21 про звернення стягнення на грошові кошти інших осіб, в порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України; - касаційним судом відхиляються доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції того, що митниця є державним органом, а тому виконання судового рішення у справі № 922/4634/23 має відбуватись з урахуванням положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку № 845, а не в порядку виконання судового рішення визначеного Законом України "Про виконавче провадження"; - як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, наказ, виданий Господарським судом Харківської області на виконання рішення суду від 09.01.2024 у справі № 922/4634/23, не перебуває на виконанні в органах Державної виконавчої служби та приватних виконавців, і розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти іншої особи відбувається у порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України, до того ж, обставини на які вказує скаржник не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви, в розумінні статті 336 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам; - за змістом положень статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а відтак виконавець не позбавлений права зупинити виконання наказу у справі № 910/8797/21 та направити виконання наказу в частині звернення стягнення на грошові кошти митниці, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в порядку положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", статтею 3 якого передбачено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу; - касаційним судом не було встановлено неправильного застосування положень Порядку № 845 та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" судами попередніх інстанцій під час розгляду заяви стягувача у справі № 910/8797/21 про звернення стягнення на грошові кошти інших осіб, в порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України; - судом не було встановлено неналежного повідомлення скаржника про розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти інших осіб, матеріалами справи підтверджується повідомлення скаржника про розгляд вказаної заяви, з урахуванням особливостей передбачених положеннями статті 120 Господарського процесуального кодексу України, до того ж апеляційним судом також було досліджено обставини повідомлення скаржник про розгляд заяви і порушень не встановлено. А тому такі доводи касаційної скарги є безпідставними. При прийнятті зазначеної постанови суддею Губенко Н. М. висловлено окрему думку наступного змісту. Суть окремої думки Щодо аргументів касаційної скарги про неповідомлення судом першої інстанції Державної митної служби України в особі Харківської митниці про розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти митниці Частиною 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Згідно із частиною 4 статті 336 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Тобто, наведені положення процесуального законодавства передбачають необхідність повідомлення, зокрема, особи, яка має заборгованість перед боржником, про розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, і такий розгляд може відбутися у разі неявки зазначеної особи за умови належного її повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21, від 01.10.2024 у справі № 906/620/21). Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 918/1478/14, від 03.08.2022 у справі № 909/595/21). Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Для застосування пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України суд повинен з`ясувати наявність одночасного існування трьох підстав: 1) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи; 2) учасник справи належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 3) учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. При цьому, розглядом справи у розумінні приписів пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є її розгляд судами як першої так і апеляційної інстанцій. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 розгляд заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником призначено на 22.08.2024 о 15:45 год., та постановлено повідомити про дату, час та місце судового засідання стягувача, боржника та особу, що має заборгованість перед боржником у справі № 922/4634/23 - Державну митну службу України в особі Харківської митниці. Станом на 22.08.2024 у Господарського суду міста Києва були відсутні відомості про отримання Державною митною службою України та/або Харківською митницею ухвали від 09.08.2024 (повідомлення про вручення Державній митній службі України та Харківській митниці зазначеної ухвали на адресу суду повернулися 11.09.2024 та 13.09.2024). Відповідно до протоколу судового засідання № 3259727 від 22.08.2024 Господарським судом міста Києва оголошено перерву у судовому засіданні: "в зв`язку із необхідністю витребуваних у Державної митної служби України в особі Харківської митниці доказів". Перерву у судовому засіданні оголошено до 05.09.2024 о 13:45. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 постановлено повідомити Державну митну службу України в особі Харківської митниці про судове засідання, яке призначено на 05.09.2024 о 13:45. Проте матеріали справи не містять доказів повідомлення скаржника про судове засідання, що відбулось 05.09.2024, в якому було прийнято ухвалу про звернення стягнення на грошові кошти митниці. Враховуючи викладене, вважаю, що доводи скаржника про неповідомлення судом першої інстанції Державної митної служби України в особі Харківської митниці про розгляд заяви про звернення стягнення на грошові кошти митниці знайшли своє підтвердження. Щодо аргументів касаційної скарги про неправильне застосування судами положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв. В частині 2 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно із частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем (пункт 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 вказала, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою. Враховуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, після задоволення судом першої інстанції заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про звернення стягнення на кошти митниці, остання (державний орган) набула статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення. Однак, з моменту набрання чинності положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та встановлення порядку виконання рішень, за якими боржниками є бюджетні установи, виключно органами казначейства, державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, вчиняти будь-які виконавчі дії щодо виконання рішень (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2025 у справі № 917/974/23, від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160, у постанові Верховного Суду України Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 916/2182/14). Таким чином, оскільки за наслідками задоволення заяви про звернення стягнення на кошти митниці, остання (державний орган) набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, а державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, вважаю, що у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про звернення стягнення на кошти митниці, оскільки задоволення такої заяви будь-яким чином не захистить права стягувача. Крім того, у постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що за змістом положень статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а відтак виконавець не позбавлений права зупинити виконання наказу у справі № 910/8797/21 та направити виконання наказу в частині звернення стягнення на грошові кошти митниці, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в порядку положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Не можу погодитися із таким висновком, оскільки пункт 9 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". При цьому, статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи. Натомість митниця є державним органом, і особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу передбачені статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Відтак, державний виконавець позбавлений можливості, у даному випадку, застосувати положення пункту 9 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". Висновки Оскільки, безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є її розгляд за відсутності будь-кого з учасників за умови не повідомлення його належним чином про дату, час і місце судового засідання, вважаю що ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/8797/21 необхідно було скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Суддя Н. М. Губенко