Ухвала КАС ВС № 280/6235/24

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 08 квітня 2025 року м. Київ справа №280/6235/24 адміністративне провадження № К/990/12074/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Чиркіна С.М., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 280/6235/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними бездіяльності, рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ в Запорізькій області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача при призначенні позивачу пенсії за віком, яка виявилась у невключенні в страховий стаж періодів навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1977 по 09.07.1981, військової служби з 12.10.1981 по 13.06.1983, проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України з 27.08.2018 по 24.05.2019; зобов`язати відповідача включити до страхового стажу позивача періоди навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1977 по 09.07.1981, військової служби з 12.10.1981 по 13.06.1983, проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України з 27.08.2018 по 24.05.2019; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.06.2024 № 084050001935 «Про перерахунок пенсії» позивачу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУПФУ в Запорізькій області щодо включенні в страховий стаж ОСОБА_1 періодів навчання у вищому навчальному закладі з 27.06.1981 по 09.07.1981, військової служби з 30.03.1983 по 13.06.1983. Зобов`язано ГУПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди навчання у вищому навчальному закладі з 27.06.1981 по 09.07.1981, військової служби з 30.03.1983 по 13.06.1983, у зв`язку із чим здійснити перерахунок розміру його пенсії за віком. В іншій частині вимог відмовлено. 21.03.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати повністю постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (дана справа має значний суспільний інтерес), на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а також зазначає, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові не застосував частину другу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у супереч висновкам пунктів 83-84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 (пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України). Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. У цій справі оскаржуються рішення територіального органу Пенсійного фонду України про відмову в перерахунку пенсії. Запорізький окружний адміністративний суд в ухвалі від 16.07.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів. Натомість скаржник лише покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції. При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у цій справі. Також, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Втім Суд вважає, що таке посилання є формальним, оскільки скаржник не вказує які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; не зазначає який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права за результатами розгляду касаційної скарги. Верховний Суд звертає увагу, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також як підставу касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/51/24. Проте, Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/51/24, оскільки обставини справи № 280/6235/24 та справи, яка вказана скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, зокрема спірні правовідносини, в зазначених висновках, виникли щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів навчання у вищому навчальному закладі, проходження військової служби та спеціальної підготовки в Національній школі суддів України. Предмет розгляду у справі № 990/51/24 стосувався скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів. Крім того, по тексту касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду, проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги. З огляду на викладене, Суд вважає, що скаржником не доведено наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на неправильну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив. Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 280/6235/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними бездіяльності, рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя - доповідач: С.М. Чиркін Судді: Я.О. Берназюк В.М. Шарапа