Постанова 4802 № 159/7257/23

Справа № 159/7257/23 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/30/25 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Киці С. І., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Гринчука А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автор» про стягнення вартості частки у статутному капіталі товариства, інфляційних витрат та трьох відсотків річних, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 березня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом. Покликався на те, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він є єдиним спадкоємцем усього майна померлого, в тому числі частки в статутному капіталі ТОВ «Автор» у розмірі 10 %, яка належить покійному, і про наявність якої на момент смерті батька йому не було відомо. Крім того вказував, що загальними зборами учасників ТОВ «Автор», проведеними 11 листопада 2021 року, було вирішено виключити зі складу учасників товариства ОСОБА_3 , а належну йому частку в статутному фонді товариства в розмірі 10 %, розподілити між іншими його учасниками, оскільки у визначений законом термін спадкоємці померлого не подали заяву про вступ до товариства. Позивач також зазначав, що як правонаступник (спадкоємець) учасника товариства, він має право отримати частку в статутному капіталі ТОВ «Автор», яка належала його померлому батькові ОСОБА_3 , в грошовій або натуральній формі, вартість якої визначається на день смерті учасника, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення товариством виконання цього грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача ТОВ «Автор» на свою користь вартість частки в майні останнього в сумі 476663 грн 45 коп., інфляційні нарахування - 227949 грн 74 коп., 3% річних 42892 грн 31 коп., а всього 747505 грн 50 коп., та відшкодувати йому понесені у справі судові витрати. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 березня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Автор» на користь ОСОБА_2 вартість частки у майні товариства в сумі 476663 грн 45 коп., інфляційні нарахування в розмірі 227949 грн 74 коп., 3% річних в сумі 42892 грн 31 коп. та 3737 грн 50 коп. - витрати по сплаті судового збору. Ухвалено повернути позивачу ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, у сумі 3737 грн 50 коп. Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 березня 2024 року стягнуто з ТОВ «Автор» на користь ОСОБА_2 судові витрати за надану правничу допомогу адвокатом в сумі 30000 грн. У поданій на рішення суду першої інстанції від 04 березня 2024 року апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 , вважаючи його незаконним саме в частині визначення судом розміру грошової вартості частки, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким на користь позивача стягнути дійсну ринкову вартість частки у майні ТОВ «Автор», яка становить 10 % та належала спадкодавцю ОСОБА_3 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не витребувавши у відповідача письмові докази та не призначивши за клопотанням позивача відповідну судову експертизу для визначення реальної ринкової вартості частки у майні товариства, яку успадкував ОСОБА_2 , тим самим порушивши вимоги норм цивільного процесуального права, безпідставно, у підготовчому засіданні, ухвалив рішення про задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. У судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 подала письмове клопотання про призначення комплексної судової експертизи, яке було мотивоване тим, що проведення експертизи необхідне для встановлення дійсної вартості частки майна у товаристві, яку її довіритель просить стягнути з відповідача на свою користь. Крім того, представник позивача покликалася на те, що судом першої інстанції її клопотання про призначення вказаної експертизи було безпідставно відхилено. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року було призначено комплексну економічну, товарознавчу та будівельно-технічну судову експертизу та зупинено провадження у даній справі на час її проведення. У липні 2024 року на адресу апеляційного суду від Львівського науково дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення надійшли клопотання про надання сторонами спору додаткових документів для проведення експертизи та узгодження експертного завдання, у зв`язку з цим ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 липня 2024 року провадження у справі було поновлено та витребувано матеріали цивільної справи з експертної установи, а ухвалою від 24 липня 2024 року, для вирішення вказаних клопотань експертів, призначено справу до розгляду на 13 серпня 2024 року з викликом учасників справи в судове засідання. 05 серпня 2024 року від судового експерта на адресу апеляційного суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи. Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 13 серпня 2024 року повторно подала письмове клопотання про призначення комплексної судової експертизи, яке було задоволено ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року та зупинено провадження у справі. 04 березня 2025 року до апеляційного суду від експертної установи надійшло повідомлення про залишення ухвали Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року без виконання, із-за ненадання додаткових матеріалів та незабезпечення доступу для огляду об`єктів дослідження, що є необхідним для надання висновку експерта, у зв`язку з цим ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 березня 2025 року було поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Задовольняючи позов у підготовчому засіданні, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача ОСОБА_2 , як спадкоємця померлого учасника ТОВ «Автор» - ОСОБА_3 , щодо виплати йому вартості частки майна у статутному капіталі товариства, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання товариством відповідають вимогам чинного законодавства. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що згідно з п. 1.2., п. 6.1 Статуту ТОВ «Автор», затвердженого загальними зборами учасників від 02 лютого 2004 року, учасником цього товариства був ОСОБА_3 батько позивача ОСОБА_2 , і його частка в статутному капіталі становила 10% (а. с. 17-23, т. І). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Маневицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЗМУ МЮ (м. Львів). Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається, в тому числі, з його частки в статутному капіталі ТОВ «Автор», що становить 10% статутного фонду загального розміру статутного капіталу товариства (а. с. 12, т. І). З наявної в матеріалах справи копії спадкової справи № 287/2020, заведеної до майна померлого ОСОБА_3 , вбачається, що його син позивач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті останнього (а. с. 56-95, т. І). Крім того, з приєднаної до матеріалів справи копії протоколу № 41 від 11 листопада 2021 року загальних зборів учасників ТОВ «Автор» було вирішено виключити зі складу учасників товариства ОСОБА_3 , який помер, та вивільнену частку статутного фонду товариства, яка належала останньому, в розмірі 10 % розподілити між учасниками. Також у даному протоколі зазначено, що спадкоємцями померлого не було подано заяву про вступ до товариства впродовж терміну, встановленого законодавством України (а. с. 24, т. І). Із відповіді ТОВ «Автор» від 28 серпня 2023 року на звернення ОСОБА_2 від 01 серпня 2023 року про виплату йому вартості частки у статутному капіталі товариства, що належала його померлому батькові ОСОБА_3 , слідує, що у здійсненні йому зазначеної виплати відповідачем було відмовлено із-за відсутності належних доказів права останнього на спадщину. Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Приписами статті 1218 встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Згідно з приписами частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року (справа № 392/1213/17, провадження № 14-292цс19) дійшла висновку, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 глави VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який набрав чинності з 17 червня 2018 року, визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про господарські товариства» у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю. Відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі Закон) у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. У разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків або більше, товариство може приймати рішення, пов`язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів цього учасника. Згідно з частинами восьмою - одинадцятою статті 24 вказаного Закону вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. За погодженням учасника товариства, який вийшов, та товариства зобов`язання зі сплати грошових коштів може бути замінено зобов`язанням із передачі іншого майна. Товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника. Товариство зобов`язане надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки. У відповідності до частини тринадцятої, чотирнадцятої статті 24 Закону положення частин восьмої - одинадцятої цієї статті застосовуються також до відносин щодо наслідків прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства. Не пізніше 30 днів з дня прийняття загальними зборами учасників такого рішення товариство зобов`язане повідомити колишньому учаснику (його спадкоємцю, правонаступнику) вартість його частки. Вартість частки визначається станом на день, що передував дню прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства. Правила цієї статті застосовуються також до відносин щодо виходу з товариства спадкоємця чи правонаступника учасника. Статтями 30, 34 Закону визначена компетенція загальних зборів учасників та порядок прийняття ними рішень з питань порядку денного. Згідно з пунктом 7.16 Статуту ТОВ «Автор» у випадку смерті громадянина учасника товариства, його правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства перед іншими особами. Частка у статутному капіталі товариства переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи учасника товариства лише за згодою інших учасників. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства здійснюють відповідно до п. 7.10. Пунктом 7.10. Статуту передбачено, що учасник, який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасниками та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Згідно з частинами першою, четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частинами другою, четвертою статті 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Доводи апеляційної скарги свідчать про те, що сторона позивача не погоджується саме з розміром частки у статутному капіталі, яка підлягає виплаті, вважаючи, що її вартість судом першої інстанції було визначено не вірно, внаслідок чого суттєво знижено її розмір. З метою перевірки вказаних доводів апелянта Волинським апеляційним судом неодноразово призначалась за клопотанням представника позивача комплексна економічна, товарознавча та будівельно-технічна судова експертиза, яка однак не була проведена у зв`язку з ненаданням витребуваних експертом документів. Таким чином, суд розглядає справу на підставі інших доказів, оцінюючи їх допустимість та достатність для прийняття обґрунтованого рішення. Згідно з пунктом першим частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України). Частинами першою та четвертою статті 206 ЦПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. З матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції у підготовчому засіданні від 04 березня 2024 року представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ствердила, що підтримує позовні вимоги, а відповідачем ТОВ «Автор» було визнано позов в повному обсязі, що зафіксовано в протоколі судового засідання № 2555155 (а. с. 219-220, том І). Враховуючи аналіз вищезазначених норм матеріального права та процесуального законодавства, факт визнання позову відповідачем ТОВ «Автор», ціну позову, а також встановлені судом обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в тому обсязі, який було заявлено ОСОБА_2 , та стягнув з відповідача на користь останнього вартість частки майна у товаристві в сумі 476663 грн 45 коп., інфляційні нарахування в розмірі 227949 грн 74 коп., 3% річних в сумі 42892 грн 31 коп. та витрати по сплаті судового збору. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» № 63566/00). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 81, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 Андріяш Наталії Валеріївни залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді