Постанова 4802 № 154/191/17

Справа № 154/191/17 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О. В. Провадження № 22-ц/802/379/25 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 березня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., секретаря Трикош Н. І., з участю: відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та за позовом третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла» про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 10 січня 2017 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 вересня 2008 року між ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Ф1-08/57799-579 за яким позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 80 700 доларів США з оплатою по процентній ставці 17% річних. Позичальник ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати погашення заборгованості за користування кредитними ресурсами щомісячно, в термін до 10 числа кожного місяця та повернути кошти до 08.09.2023 року, однак порушив умови договору шляхом несвоєчасної сплати кредиту, процентів за користування кредитними ресурсами. Згідно з п.6.1. кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. З врахуванням викладеного станом на 07 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 3 018 860 грн, а саме: - несплачений кредит 1 181 801,26 грн(46 207,07 доларів США* 25,5762 грн згідно курсу НБУ) - несплачені відсотки 402 280,12 грн (15 728,69 доларів США* 25,5762 грн згідно курсу НБУ) - нарахована пеня 1 434 778,62 грн. Крім цього, 09 вересня 2008 року укладено договір поруки № 55566-579п із ОСОБА_2 . Згідно договору поруки поручитель ОСОБА_2 зобов`язався відповідати в повному об`ємі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 по кредитному договору № Ф1-08/57799 від 09.09.2008 року. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору позивач повідомляв відповідачів про неналежне виконання умов кредитного договору ( листи від 22.12.2016 року вих № 9-246320/1150, № 9-246320/1151), однак ні позичальник, ні поручитель заборгованість не сплатили. Просять стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту 1 181 801,26 грн, несплачені відсотки 402 280,12 грн, пеню 1 434 778,62 грн, а всього стягнути 3 018 860 грн та судові витрати. Ухвалою суду від 11 липня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_4 . 11 вересня 2017 року ОСОБА_4 заявив самостійні вимоги щодо предмета спору, пред`явивши позов до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору іпотеки. Вимоги обґрунтував тим, що ознайомившись з матеріалами первісного позову, він виявив факт, що в забезпечення боргових зобов`язань позичальника ОСОБА_1 поручителем виступив ОСОБА_2 , який є його сином. Договір поруки укладав ОСОБА_2 з банком 09.09.2008 року. До даного кредитного договору особисто він жодного відношення не мав. З кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є позичальником грошових коштів в іноземній валюті, він також не був ознайомлений, про умови договору, строки його виконання та інші істотні умови йому нічого не відомо. Однак, як йому стало відомо під час розгляду справи, в Іпотечному договорі №63742-579 від 09 вересня 2008 року його зазначено іпотекодавцем і «майновим поручителем» позичальника ОСОБА_1 . Однак, 9 вересня 2008 року він ніяких угод з банком не укладав, нотаріальних дій зі своїм майном не здійснював, належне йому нерухоме майно в будь-яку заставу не передавав, угод про будь-яке поручительство не підписував. Його син, ОСОБА_2 , який був поручителем ОСОБА_1 , в 2014 році повідомив про необхідність поїхати в нотаріальну контору для посвідчення якогось документа, тому що кошти (борг) ОСОБА_1 сплачені. Однак у нотаріальній конторі він особисто не підписував іпотечного договору і ніякого договору майнової поруки чи угод щодо реструктуризації кредитної заборгованості ОСОБА_1 він також не бачив і не підписував. Вказує, що правовстановлюючі документи на майно, вказане в договорі іпотеки, він давав своєму синові ОСОБА_2 , а не позичальникові ОСОБА_1 , і дані документи не надавалися для передачі майна в заставу (іпотеку). Від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» він не отримував, починаючи з 09.09.2008 року до цього часу, жодного повідомлення з приводу згаданого вище кредитного договору, жодної вимоги банку з приводу заборгованості позичальника ОСОБА_1 та строків її погашення. Вважає, що він не повинен нести відповідальність своїм особистим майном (житловим будинком та земельною ділянкою) за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 . Тим більше, що згідно чинного законодавства поручительство його сина ОСОБА_2 за даним кредитним договором також припинене згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України. На час звернення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з позовом про стягнення боргу за кредитним договором його син ОСОБА_2 перебував і перебуває на даний час в зоні проведення АТО в Луганській області. Просить прийняти дану позовну заяву до спільного розгляду з цивільною справою за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати недійсним Іпотечний договір №63742-579 від 09 вересня 2008р. Судові витрати стягнути з відповідача. Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року за клопотанням позивача проведено заміну первісного позивача на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Ухвалою суду від 29 грудня 2020 року за клопотанням позивача проведено заміну первісного позивача на його правонаступника ТОВ «Фінансова Компанія Амбрелла». Ухвалою суду від 07 травня 2021 року у справі залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Володимир-Волинського міського нотаріального округу Гордійчука Богдана Івановича. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено повністю. В задоволенні позову ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла» про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» адвокат Міньковська А. В. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом при відмові у задоволені позовної заяви було неправильно застосовано норми матеріального права, неповною мірою досліджено надані докази, що призвело до ухвалення незаконного рішення, також зазначає, що суд зробив передчасний висновок щодо недоведеності суми заборгованості за кредитним договором відмовляючи у задоволенні первісного позову у повному обсязі, оскільки розмір заборгованості по тілу кредиту є очевидним та доведеним належними доказами. Вважає, що при наявності сумнівів щодо доведеного та реального розміру нарахованих відсотків, первісний позов міг бути задоволений частково, а саме: стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором №Ф 1-08/57799-579 від 09.09.2008 в розмірі 1 181 801,26 грн (46 207,07 доларів США 25,5762 грн згідно курсу НБУ) та відмовлено в задоволенні решти позовних вимог у випадку сумнівів щодо їх доведеності. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, просить рішення скасувати, ухвалити рішення, яким позов задовольнити. Рішення суду оскаржує повністю, разом з тим не вказує, чому не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4 , тоді як у цій частині рішення ухвалено на користь апелянта: позивача у справі за первісним позовом відповідача за позовом третьої особи. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів адвокат Петрук Ю. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_5 заперечили апеляційну скаргу. Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином. Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом з матеріалів справи встановлено, що 09 вересня 2008 року між ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Ф1-08/57799, за яким позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 80 700 доларів США з оплатою по процентній ставці 17% річних. Позичальник ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати погашення заборгованості за користування кредитними ресурсами щомісячно, в термін до 10 числа кожного місяця та повернути кошти до 08.09.2023 року, однак порушив умови договору шляхом несвоєчасної сплати кредиту, процентів за користування кредитними ресурсами. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно п.6.1. кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Дані обставини стверджуються копією вказаного договору від 09 вересня 2008 року № Ф1-08/57799-579 (т.1, а.с. 10-12). В позовній заяві первісний позивач, а згодом і представники його правонаступників в суді стверджували, що станом на 07 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 3 018 860 грн, а саме: - несплачений кредит 1 181 801,26 грн (46 207,07 доларів США* 25,5762 грн згідно курсу НБУ) - несплачені відсотки 402 280,12 грн (15 728,69 доларів США* 25,5762 грн згідно курсу НБУ) - нарахована пеня 1 434 778,62 грн. Судом також встановлено, що 09 вересня 2008 року первісним позивачем укладено договір поруки № 55566-579п із відповідачем ОСОБА_2 . Згідно договору поруки поручитель ОСОБА_2 зобов`язався відповідати в повному об`ємі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 по кредитному договору № Ф1-08/57799 від 09.09.2008 року. Дана обставина стверджується копією вказаного договору поруки (т.1, а.с. 17-18). Як вбачається з копій вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», наявних в матеріалах справи, банк повідомляв відповідачів по справі про наявну прострочену заборгованість та необхідність її сплати (т.1, а.с.19, 20) Зазначену в позові заборгованість відповідачі заперечили. Матеріалами справи також підтверджується, що 31 липня 2014 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено додаткову угоду №2 «Про внесення змін і доповнень до кредитного договору № Ф1-08/57799 від 09.09.2008 року», пунктом 1.1 якої передбачено реструктуризацію заборгованості за умови повернення позичальником у строк до 31 липня 2014 року отримані ним у фактичне користування кредитні ресурси у сумі 5 403,03 дол. США. Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди залишок заборгованості становить 46 209,21 дол. США. Відповідно до п. 1.3.2 остання дата погашення заборгованості за додатковою угодою 30 липня 2029 року включно, враховуючи зменшення процентної ставки до 10% з 31.07.2017 року включно, 17% з 30.07.2017р. по 30.07.2029р. включно. На виконання п.1.1 додаткової угоди від 31.07.2014 року позичальником внесено в погашення кредиту узгоджену суму коштів 5403,03 дол. США, що давало право позичальнику згідно з п.1.3.1 додаткової угоди №2 не здійснювати погашення у визначені п. 1.3.1 та 1.3.2 терміни з реструктуризацією боргу за кредитом та процентами за користування кредитними ресурсами, зменшенням процентної ставки (з 17% на 10%), списанням заборгованості по процентах (пункт 1.4, пункт 1.5 додаткової угоди №2). На підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/57799 від 09.09.2008р. позивачем надано лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту у вигляді розрахунку суми основної заборгованості, розрахунку заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, нарахування розміру пені, без зазначення детального розрахунку, який включав би базову формулу розрахунку суми погашеного позичальником тіла кредиту, відсотків та пені по кожному платіжному періоду. Даний розрахунок не відображає виконання умов договору та зокрема, обставин, що склалися внаслідок укладення додаткової угоди та її виконання. Неодноразові вимоги відповідачів та ухвали суду про надання для дослідження первинних документів, якими були б підтверджені суми заборгованості за кредитним договором, ні первісним позивачем, ні його правонаступниками не були виконані. Відсутність документального обґрунтування кредитної заборгованості фактично позбавляє можливості відповідача навести свій розрахунок заборгованості, що свідчить про відсутність законних підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором В оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем, Верховний Суд в аналогічних справах враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач та його правонаступники, не надали, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов`язок доказування, зокрема, позивачем не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій та будь-яких інших первинних документів. Викладені в позові твердження стосовно нарахування заборгованості по кредиту, по відсотках і пені, правильність зарахування внесених відповідачами платежів та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження. В межах наданих матеріалів справи підтвердити документально розрахунок суми заборгованості не надається за можливе, оскільки: на дослідження не надані первинні документи банку з нарахування та сплати штрафних санкцій за кредитним договором, у тому числі, пені; на дослідження не надані виписки за рахунком № НОМЕР_1 щодо обліку штрафних санкцій за кредитним договором, у тому числі, з обліку пені; за наданими матеріалами справи не надається дослідити розмір простроченої заборгованості за кредитом та відсотками - бази для розрахунку суми нарахованої пені, протягом періоду з 09.09.2008 року по 26.12.2016 р. Надані позивачем виписки та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками банку, складені шляхом комп`ютерного набору та мають довільну форму. Дані документи не містять даних та підписів про осіб, повноважних на їх видання з зазначенням прізвища та посади, відповідальних за здійснення бухгалтерської операції і правильність її оформлення, та не скріплені печаткою банку. Вони є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Проте, як було зазначено, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку, є правильними. У висновку експерта №869/23-25 від 07.07.2023 року за результатами проведення судової економічної експертизи, на проведенні якої наполягав представник відповідачів, встановлено, що документи, додані позивачем ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не являються первинними документами бухгалтерського обліку. Надані виписки банку за своєю економічною сутністю є регістрами бухгалтерського обліку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За вказаною постановою Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року без змін. Отже, за результатами розгляду справи №161/16891/15-ц ПАТ КБ «Приватбанку» було відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності. Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що: позивач, у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»)наявність заборгованості у відповідача перед банком; виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який би доводив обґрунтованість вимог позивача. Також, в постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, Верховний Суд зауважив, що: доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Згідно з вказаною нормою Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.. У згаданій постанові Верховний Суд також вказував, що суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами. Аналогічна позиція щодо первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачеві не є можливим, отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Відповідно до ч. 2 cт. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України. Зокрема, містити: назву документа (форми);дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Як вбачається із вимог Закону, у ньому про «регістри бухгалтерського обліку», як первинні документи, не йдеться і не згадується. Матеріали справи не містять документально підтверджених належними доказами відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідачів за кредитним договором у розмірі 3 018 860 гривень. Тому, відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до матеріалів даного цивільного позову не надано суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №Ф1-08/57799-579 від 09.09.2008 року (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), а наданий позивачем розрахунок заборгованості і копія виписки по особовому рахунку не являються первинними документами в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем, а також суми відсотків, які зазначені в розрахунку, є правильними і доведеними. Дана обставина є підставою для відмови в позові про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду і зазначає, що зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер правовідносин між сторонами, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. Покликання в апеляційній скарзі на те, що заборгованість по тілу кредиту є доведеною, спростовується матеріалами справи, оскільки такий висновок не ґрунтується на усіх сплачених сумах заборгованості та без урахування умов додаткової угоди, дати і суми погашення кредиту, відсотків та нарахування пені у додатку до позовної заяви суттєво відрізняються від наданих до суду виписок по особовому рахунку. Що стосується оскарження рішення в частині відмови у задоволенні позову третьої особи, то з цього приводу в апеляційній скарзі не наведено будь яких доводів, тому апеляційний суд не робить висновків у цій частині рішення, лише зазначає, що його слід залишити без змін. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги також не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 квітня 2025 року. Головуючий Судді :