Постанова 4806 № 308/22070/23

Справа № 308/22070/23 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28.03.2025 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2024 року, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн на користь держави. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 033653 від 30.10.2023 та постанови судді від 17.01.2024 вбачається, що 30.10.2023 о 04 год. 44 хв. ОСОБА_1 по вул. М. Заньковецької в м. Ужгороді, керував транспортним засобом «SEAT Toledo» д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Дії гр. ОСОБА_2 за порушення п. 2.9А Правил дорожнього руху (далі - ПДР) кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП. На вказану постанову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про її скасування та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Зазначає, що за кермом він не був, а був його друг ОСОБА_3 і коли їхній автомобіль наздогнав поліцейський автомобіль, ОСОБА_3 сказав йому, що не має при собі посвідчення водія, оскільки ОСОБА_1 мав при собі документи, то вони і з ОСОБА_4 помінялися місцями. Вказує, що зазначені пояснення, суд першої інстанції до уваги не взяв. Звертає увагу, що працівниками поліції не було виявлено обов`язкових ознак, які вказували на перебування ОСОБА_1 в стані сп`яніння. Зазначені у протоколі ознаки наведені формально, жодна з них не підтверджується доказом. Ні умов для проведення огляду, ні наявних приладів, засобів, понятих поліцейськими не було забезпечено. Також вказує, що пройти медогляд на визначення стану сп`яніння у медичному закладі інспектор поліції не пропонував, направлення не оформляв, що стверджує незаконність процедури огляду. Одночасно ОСОБА_1 порушив питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначеної постанови. Клопотання про поновлення строку на оскарження постанови останній мотивує тим, що можливість отримати копію та ознайомитись із мотивами прийнятого судом рішення він отримав тільки 29.02.2024. Крім того, факт тривалої відсутності виготовленої постанови суду стверджується також інформацією з реєстру судових рішень, згідно якого постанова суду була оприлюднена тільки 28.02.2024 р., про що ОСОБА_1 довідався тільки 06.03.2023. В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бомбушкар С.П. не з`явилися, однак адвокат направив клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення належного виклику і доставки у наступне судове засідання свідка ОСОБА_5 , як особи, яка фактично керувала автомобілем перед зупинкою, для допиту його в судовому засіданні з метою встановлення фактичних обставин і спростування вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення шляхом постановлення ухвали про його привід, застосувавши аналогію закону в порядку ст.ст.140, 143 КПК України, доручивши виконання ухвали про здійснення приводу Ужгородському РУП ГУНП в Закарпатській області, у зв`язку з викладеним, просить відкласти судове засідання на іншу дату. Судом відхилене заявлене клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення належного виклику і доставки у наступне судове засідання свідка ОСОБА_5 , оскільки відповідно до вимог ст.294 КУпАП до повноважень суду апеляційної інстанції не належить функція збирання та встановлення доказів по справі, апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувались раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхиленням їх місцевим судом. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що стороною захисту було заявлене таке клопотання в суді першої інстанції. Слід зазначити, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявні в матеріалах справи докази будуть оцінені судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.252 КУпАП та не потребують додаткового виклику свідків у судове засідання для дачі пояснень. Суд не вбачає доцільності у виклику та допиту у судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , а тому у задоволенні такого клопотання слід відмовити. Також судом відхилено клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, оскільки судовий розгляд справи за клопотаннями захисника уже відкладався, крім того враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, за відсутності учасників судового провадження. У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. При оцінці доводів апеляційної скарги про незаконність судового рішення апеляційний суд бере до уваги приписи таких нормативно правових актів. Відповідно до ст.ст. 245, 278, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності з законом. При підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, а при розгляді справи слід з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в тому числі й щодо накладення адміністративного стягнення. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №033653 від 30.10.2023 слідує, що 30.10.2023 о 04 год. 44 хв. в м. Ужгороді, по вул. М. Заньковецької, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «SEAT Toledo» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням спеціального технічного приладу Drager, чим порушив п. 2.9А ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказаний протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи. Своїми підписами в протоколі ОСОБА_1 підтвердив, що права та обов`язки йому роз`яснені, зі змістом протоколу ознайомлений. Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 033653 від 30.10.2023 року, у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ №8041212 від 30.10.2023, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП; результатами тестування на алкоголь від 30.10.2023 тест № 2157, згідно якого результат становить 1,64 проміле, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, розпискою ОСОБА_1 про залишення на зберігання транспортного засобу марки «SEAT Toledo», д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Ужгород, вул. Заньковецької, 2, наявними в матеріалах справи, дослідженим в судовому засіданні відеозаписом події, який міститься на DVD-диску, що долучений до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також поясненнями ОСОБА_1 , які надані у судовому засіданні суду першої інстанції. Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам. Наведені докази жодним чином не спростовуються іншими доказами чи матеріалами справи, в тому числі і доводами ОСОБА_1 , який категорично заперечив свою вину у вчиненні правопорушення за обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду. Такі пояснення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі. Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР, водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, фактично погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно зі встановленими в Україні правових норм у сфері дорожнього руху. Доводи апеляційної скарги про те, що за кермом ОСОБА_1 не був, а був його друг ОСОБА_3 і коли їхній автомобіль наздогнав поліцейський автомобіль, ОСОБА_3 сказав йому, що не має при собі посвідчення водія, оскільки ОСОБА_1 мав при собі документи, то вони і з ОСОБА_4 помінялися місцями, апеляційний суд відхиляє як такі, що не підтверджені будь-якими доказами й спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує, що згідно норм діючого законодавства огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться виключно щодо водіїв транспортних засобів, факт проходження такого огляду ОСОБА_1 поза всяким розумним сумнівом свідчить про те, що саме він був водієм автомобіля та керував ним у стані алкогольного сп`яніння. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що поліцейські були упереджені при направленні водія ОСОБА_1 на огляд з метою визначення стану алкогольного сп`яніння, при проведенні тестування та складанні щодо останнього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи. Крім того, апеляційний суд бере до уваги і те, що до апеляційної скарги сторона захисту не приєднала жодного доказу, який може свідчити про те, що поліцейський діяв всупереч закону при перевірці особи водія, направленні його на освідування, при проведенні тестування та під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, і що апелянт оскаржував дії працівників поліції, що фактично дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 погодився із законністю дій працівників поліції. Тому, апеляційний суд доходить висновку, що поліцейські при виконанні своїх функціональних обов`язків діяли у межах наданих їм повноважень. З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена наявними у справі письмовими доказами, яким суд дав правильну об`єктивну оцінку. Посилання порушника в апеляційній скарзі на те, що ні умов для проведення огляду, ні наявних приладів, засобів, понятих поліцейськими не було забезпечено- не заслуговують на увагу, оскільки проведення тестування ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння зафіксоване технічним засобом відеозапису, який долучений до матеріалів справи, тому присутність свідків (понятих) була непотрібна, а отже доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту». Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб. Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників. Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість постанови суду є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага