Постанова 4855 № 761/6000/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/6000/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просив: - стягнути з відповідача та третьої особи на користь позивача заподіяні збитки на загальну суму 29101,83 грн, з яких пеня - 8488,87 грн, 3% річних - 5149,09 грн, інфляційні збитки - 15463,87 грн; - стягнути з відповідача та третьої особи на користь позивача заподіяні збитки, які він міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода) в розмірі 4534,46 грн; - стягнути з відповідача та третьої особи на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.02.2022 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 23.12.2022 апеляційну скаргу позивача задоволено частково; рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.02.2022 скасовано, провадження у справі закрито та повідомлено позивача про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції, належним чином не дослідив матеріали справи та помилково відмовив позивачу в задоволенні позову, посилаючись на пункти 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які вводять обмеження на вимоги вкладників банку під час введення тимчасової адміністрації, оскільки на час розгляду судом справи ліквідація банку ПАТ «Банк Михайлівський» була завершена. Суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020 у справі №640/20702/18 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 суди визнали порушення Фондом, як гарантом, свого обов`язку з відшкодування коштів за вкладами, а тому останній має нести відповідальність перед вкладниками на підставі загальних норм чинного законодавства України, якими така відповідальність передбачена, зокрема, сплата пені, 3% річних, інфляційних збитків, упущеної вигоди та моральної шкоди. Щодо стягнення моральної шкоди, то апелянт наголошує, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, оскільки позивач зазначає, що він є інвалідом 2-ої групи, в 2010 році переніс інфаркт міокарда, на теперішній час має відповідні захворювання. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович про стягнення коштів. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, у відзиві відповідач зазначає, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду вже неодноразово розглядались справи зі спорів між вкладниками банку, який було визнано неплатоспроможним, щодо якого запроваджено процедуру ліквідації, та Фондом про відшкодування «завданих збитків» (стягнення пені, неустойки, упущеної вигоди, 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоди тощо) у зв`язку з несвоєчасним, на думку позивачів, виплатою гарантованої суми відшкодування за вкладами, в яких позивачам було відмовлено в задоволенні позовів, зокрема у постанові від 09.06.2023 у справі № № 640/6403/21. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 лютого 2025 року. 26 лютого 2025 року судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача Бєлової Л.В. Наступне судове засідання призначено на 02 квітня 2025 року. 24 березня 2025 року та 01 квітня 2025 року до суду апеляційної інстанції надійшли заяви сторін про розгляд справи без участі їх представників. Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020 у справі №640/20702/18 зобов`язано Уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подати до ФГВФО додаткову інформацію про рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкриті у ПАТ «Банк Михайлівський», за якими ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 40826,22 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі №640/20702/18 апеляційну скаргу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020 залишено без змін. При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі №640/20702/18 було встановлені наступні обставини: «…між ПАТ Банк Михайлівський та ОСОБА_1 укладено Договір №980-028-000000148 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» від 17 жовтня 2014 року, згідно якого, позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей. Згідно платіжного доручення від 20 квітня 2016 року №485851620, позивачем перераховано на рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти у сумі 40000 грн. з призначенням платежу: «Перерахування залучених коштів зг.дог. №980-028-000225002 від 20.04.2016». 19 травня 2016 року ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунки ОСОБА_1 № 26202508633602 та № 26202508633601 зараховано кошти загальною сумою 40826,22 грн., а саме: - у сумі 40000 грн. з призначенням платежу: «Повернення коштів згідно з договором №980-028-000225002 від 20.04.2016»; - у сумі 826,22 грн. з призначенням платежу: «Оплата процентів по договору №980-028-000225002 від 20.04.2016». Листом від 18 жовтня 2018 року №3Г1(К)/3808 ПАТ Банк Михайлівський повідомив ОСОБА_1 про нікчемність транзакцій із зарахування коштів на банківські рахунки позивача, відповідно до ст. 215 ЦК України, п.п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до Договору №980-028-000225002 «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно) від 20 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», позивач передає у власність грошові кошти в сумі 40000 грн. на строк не більше 181 дні з 20.04.2016 року по 18.10.2016 року, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти позивачу і виплатити проценти в порядку та на умовах, встановлених цим договором, перерахувавши вказані кошти на рахунки позивача у ПАТ «Банк Михайлівський» № 26202508633602 та № 26202508633601, відповідно. На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року №4/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» і рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 травня 2016 року №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» у ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Ю.П. Також, на підставі рішення Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» і рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 липня 2016 року №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 розпочато процедуру ліквідації Банку. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 червня 2018 року №1758 продовжено строк ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» на два роки з 13 липня 2018 року до 12 липня 2020 року включно. Згідно Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2019 року №2356, Уповноваженою особою призначено Волкова О.Ю. Комісією по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, в ході перевірки встановлено, що 19 травня 2016 року Банком виконано платіжні документи ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунки 12160 фізичних осіб у сумі 1298015973,74 грн., при цьому, фінансових можливостей Товариства, зокрема, залишку коштів, було недостатньо для проведення вищенаведених правочинів. Комісією встановлено, що за ознаками нікчемності та обставин, наведених у додатку до акту, зазначені правочини (транзакції) підпадають під критерії, передбачені п.п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Акт від 01 червня 2016 року №2). Згідно Додатку 1 до Акта №2, в ході перевірки встановлено, що між ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено Договір доручення №1 від 11 листопада 2014 року, згідно умов якого, Банк, в якості Повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (Клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», як Довірителя, на умовах строковості та платності. Відповідно до предмету Договору доручення, Банк мав право укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою передбаченою відповідним додатком до даного договору. Відповідно до Витягу з Додатку 2 до Акта №2 від 01 червня 2016 року Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, позивача включено до Переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19 травня 2016 року здійснено перерахування коштів з поточного рахунку № НОМЕР_3 ТОВ «ІРЦ» у сумі 40826,22 грн. Позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» із заявами від 20 липня 2016 року, в яких просив надати інформацію про стан рахунку №26202508633602 і включити його до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Листом ПАТ «Банк Михайлівський» від 02 вересня 2016 року №3Г1/1897, позивачу надано виписку по запитуваному рахунку, а також, повідомлено про нікчемність зарахування коштів у сумі 40000 грн. від ТОВ «ІРЦ». Також, листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 02 вересня 2016 року №3Г1/1897/1 позивача повідомлено про нікчемність правочину з переказу коштів, здійсненого ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19 травня 2016 року в сумі 40000 грн., відповідно до п.п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами від 04 жовтня 2018 року, в яких просив включити інформацію про нього до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг». Згідно листа ПАТ «Банк Михайлівський» від 18 жовтня 2018 року №3Г1(К)/3808, ОСОБА_1 надано виписку по рахункам № НОМЕР_1 та № 26202508633601, а також, повторно повідомлено про нікчемність операції із зарахування коштів від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр». Листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 жовтня 2018 року №34-036-20762/18 позивача повідомлено про те, що ПАТ «Банк Михайлівський» не виступав повіреним при укладенні договору між ОСОБА_1 і ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», а тому, відсутні підстави для включення інформації про позивача до переліку рахунків…». Також судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2020 року позивачем подано заяву на виплату відповідачем переказу у розмірі 40791,50 грн; відповідно до квитанції від 28.09.2020 №5324431711 позивачу виплачено 40791,50 грн. Позивач, вважаючи, що відповідач своїми діями щодо неповернення коштів з відшкодування банківського вкладу у сумі 40791,50 грн порушив умови договору та положення Цивільного кодексу України, звернувся до адміністративного суду з цим позовом. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 15.05.218 у справі № 761/31569/16-ц, дійшов висновку, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах, тому позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Згідно з пунктами 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами. Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Згідно із частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси. Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За правилами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, за наслідками розгляду яких у постанові від 04.05.2022 по справі №600/794/20 Верховний Суд зазначив, що «У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України». Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. У свою чергу, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом. Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону). У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню. Аналогічні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 04.05.2022 у справі №600/794/20 та від 08.09.2022 у справі №761/8558/17, від 17.01.2023 у справі № 640/24967/20. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна