Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/13070/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/13070/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому з 29.01.2020 по 16.06.2023 включно, недоотриманого грошового забезпечення, з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'', а також щодо невиготовлення довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704, із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому з 29.01.2020 по 16.03.2023 включно, недоотримане грошове забезпечення, з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб''; - зобов`язати відповідача провести йому виплату недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України ''Про Державний бюджет України на 2022 рік'' станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти; - зобов`язати відповідача виготовити довідку про розміри грошового забезпечення для перерахунку його пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704, із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків протягом 10 днів з моменту отримання ухвали. На виконання вказаної ухвали суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, мотивована тим, що про суми нарахованого позивачу грошового забезпечення повідомлено у липні 2024 року. Крім того, відповідач, як роботодавець, не вживав жодних заходів з метою доведення до особового складу інформації про принцип розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України, оскільки позовна заява подана за межами строку на звернення до суду. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права щодо надання позивачу можливості обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною 2 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених ст.ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Таким чином, необхідною умовою для повернення позивачу поданої ним позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 169 КАС України, є наявність одночасної сукупності наступних умов: 1) позовна заява залишена ухвалою суду без руху із визначенням її конкретних недоліків відповідно до вимог ст.160, 161 КАС України; 2) позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, визначений судом. Отже, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху позивачем надано клопотання про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом. Слід зауважити, що повертаючи позовну заяву позивачу суд першої інстанції, у мотивувальній частині ухвали надав оцінку такому клопотанню, однак резолютивна частина ухвали наслідків вирішення такого клопотання не містить. Що ж стосовно питання дотримання позивачем стоку на звернення до суду з даним позовом колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матерів справи, ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з даним 26.09.2024 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у редакції, що установлює тримісячний строк для звернення до суду про вирішення трудового спору, з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року). Поряд із цим, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп). Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, що також залишено судом першої інстанції без належної уваги. Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку на звернення до суду з даним позовом суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про порушення такого принаймні в частині вимог, що стосуються періоду з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року, оскільки до даних правовідносин застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року. Що ж стосовно позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 16.06.2023, то підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Однак, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651. Аналогічного змісту правову позицію викладено у постанові Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. Згідно п. ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування. Керуючись ст.ст. 205, 308, 310, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року скасувати. Справу № 620/13070/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 02.04.2025 )