Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/16257/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16257/24 Головуючий у І інстанції - Житняк Л.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Бужак Н.П., Собківа Я.М., при секретарі: Руденко Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Чернігівської обласної прокуратури, в якій просив: - стягнути з Відповідача заробітну плату за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №825/324/17 за період з 19.12.2023 по 30.11.2024 у розмірі 244 480,65 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що незважаючи на негайний характер виконання судового рішення у справі № 825/324/17 в частині поновлення Позивача на посаді, рішення суду Відповідачем не виконано. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у зв`язку з тим, що Відповідач впродовж тривалого часу постійно (неперервно) не виконує свого обов`язку, встановленого рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 825/324/17 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді Начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017, то зазначена бездіяльність має триваючий характер, а, отже, є триваючим правопорушенням. З урахуванням зазначеного, строк звернення до суду Позивачем не пропущено, а тому суду першої інстанції були відсутні правові підстави для залишення позовної заяви залишено без розгляду. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що наказом Керівника обласної прокуратури від 27.12.2023 № 279к позивача з 11.04.2017 поновлено на посаді Начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області та в органах прокуратури. Зазначений наказ неодноразово надсилався Позивачу та ним отриманий, зокрема 01.02.2024, що підтверджується численними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи. Таким чином, отримавши зазначений наказ від 27.12.2023 № 279к, Позивач вважався таким, що дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у вигляді невиконання Відповідачем рішення суду у даній адміністративній справі, а тому мав звернутися до суду у строк до 02.05.2024 (трьох місячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права). Враховуючи вищенаведене, оскільки Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом лише 11.12.2024, останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений Законом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Згідно з частиною 1 статті 33 Закону № 108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХII «Про індексацію грошових доходів населення»). Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина 1, 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ). Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013. Так, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. У пункті 2.2 зазначеного Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Таким чином, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП, зокрема частиною другою цієї статті. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 825/324/17 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункт 3 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 21 січня 2017 року № 30к; пункт 2 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 24 лютого 2017 року № 70к; пункт 2 розпорядчої частини наказу Прокуратури Чернігівської області від 03 квітня 2017 року № 104к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді Начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Чернігівської області з 11 квітня 2017 року. Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури в частині ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних днів за періоди: з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року, з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року, з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року, з 01 листопада 2016 року по 21 березня 2017 року. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 1 669 145,00 грн. В решті позову - відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки Відповідач впродовж тривалого часу постійно (неперервно) не виконує свого обов`язку, встановленого рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 825/324/17 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді Начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017, тому зазначена бездіяльність має триваючий характер, а, отже строк звернення до суду Позивачем не пропущено. Проте, колегія суддів звертає увагу, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 233 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. 27 грудня 2023 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 825/324/17 наказом Керівника обласної прокуратури від № 279к Позивача з 11.04.2017 поновлено на посаді Начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області та в органах прокуратури. Зазначений наказ неодноразово надсилався Позивачу та ним отриманий, зокрема 01.02.2024, що підтверджується численними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи. Таким чином, отримавши зазначений наказ від 27.12.2023 № 279к, Позивач вважався таким, що дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у вигляді невиконання Відповідачем рішення суду у даній адміністративній справі, а тому мав звернутися до суду у строк до 02.05.2024 (трьох місячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права). Враховуючи вищенаведене, оскільки Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом лише 11.12.2024, останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений Законом. Щодо доводів Позивача, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі № 620/5154/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дії, протиправною постанову та зобов`язання вчинити певні дії, колегією суддів зазначено, що видання наказу від 27.12.2023 № 279к про поновлення Стягувача на посаді, навіть зі встановленням робочого місця та визначенням функціональних обов`язків останнього, не є фактичним виконанням рішення у справі № 825/324/17. Таким чином, у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оцінка зазначеним обставинам надається при розгляді справи по суті спору та не стосуються строків звернення до суду. Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення даного адміністративного позову без розгляду, з чим погоджується і колегія суддів. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Н.П. Бужак Я.М. Собків Повний текст складено 02.04.2025 року.