Постанова 4813 № 522/6331/23

Номер провадження: 22-ц/813/1484/25 Справа № 522/6331/23 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.03.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Друганова Валентина Афанасіївна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, - В С Т А Н О В И В: 03 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_2 належить кімната АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 в 2020 році було незаконно захоплено частину площі загального користування за адресою: АДРЕСА_2 , а саме частину коридору та підсобне приміщення та кабінет (приміщення 4, 5, 6), після чого було здійснено незаконне перепланування захопленої площі із номером 6а. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також відповіді Приморської районної адміністрації, ОСОБА_1 не є власником приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Такими незаконними діями відповідач здійснює перешкоди у користуванні належним позивачу майном, адже вказані приміщення загального користування, є спільною власністю усіх мешканців гуртожитку. На підставі відмови ОСОБА_1 у врегулюванні спору досудовим шляхом, ОСОБА_2 був вимушений звернутись до суду із даною позовною заявою. 08 січня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій він просить зобов`язати ОСОБА_1 , звільнити безпідставно та незаконно зайняту площю, відведену для загального користування. 08 січня 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного приміщення, окрім того, у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа з аналогічними підставами для звернення до суду, щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, а в постанові Одеського апеляційного суду, було встановлено факт, що ОСОБА_1 є законним власником квартири; АДРЕСА_4 . Відповідач зазначає, що право власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості витікає з чинного договору купівлі-продажу, тобто є правомірним, та окрім того, позивачем не надано підтвердження обмеження ОСОБА_2 у доступі до належної останньому квартири. За таких обставин, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити безпідставно та незаконно зайняті площі відведені для загального користування: кімнати №4 (коридор), №5 (кладова) та №6 (кабінет), у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Не погодившись з вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Друганова В.А. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання ОСОБА_2 судової повістки, та довідка про доставку судової повістки в електронний кабінет Електронного суду представнику ОСОБА_1 адвокату Другановій В.А.. Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України). Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, в тому числі за згодою осіб, які володіють цим приміщенням. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-530цс16. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України). Згідно частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку, регулюють Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку. Згідно статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга - четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України). Однак співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою. Згідно статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством. Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України. Відповідно до пункту 3 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» допоміжні приміщення у гуртожитку - приміщення у гуртожитку, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Власники житлових і нежитлових приміщень у гуртожитках є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням гуртожитку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку (пункт 10 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»). Згідно із частинами першою-другою статті 6 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» власники житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку. Допоміжні приміщення у гуртожитку передаються у спільну сумісну власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями. Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування) (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №598/175/15-ц (провадження №14-363цс19) вказано, що: «законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі №760/34774/19 (провадження №61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року в справі №922/1406/21 зазначено, що «допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі №904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі №906/1169/17). Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення виконавчого комітету ОМР від 12.12.2013 за №2483-VI відповідно до акту приймання-передачі від 12.12.2013 у комунальну власність територіальної громади м. Одеси було передано гуртожиток, належний державному підприємству «Одеська залізниця» за адресою: м. Одеса, просп. Гагаріна, 13-а. Позивачу ОСОБА_2 відповідно до витягу №36400317 від 17.04.2015 належить житлове приміщення кімната АДРЕСА_1 . 19 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_4 посвідчений державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори, №4-1708. Відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.09.2019 ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно квартиру під АДРЕСА_4 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №179919271 від 05.09.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 . Як зазначено позивачем ОСОБА_2 у позовній заяві в 2020 році невідомою особою було незаконно захоплено частину площі загального користування за адресою: АДРЕСА_2 , а саме частину коридору, кабінет та підсобне приміщення (№4, №5, №6). Шляхом звернення ОСОБА_2 до адміністрації ЖКС, на балансі якого перебуває вказаний будинок, останнім була отримана інформація, що незаконно захоплені приміщення належать ОСОБА_1 .. Відповідно до технічних паспортів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , від 05.08.2009 та від 06.05.2014 кімната №6 на першому поверсі значиться як кабінет, кімнати АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 як коридор та кладова. Відповідно до відповідей Прокуратури Приморського району м. Одеси від 11.07.2014 та від 21.08.2014 розпорядження, щодо зміни функціонального призначення нежитлових приміщень №№ 4, 5, 6, 13 у зазначеному гуртожитку Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради не приймались. Відповідно до витягу з ЄРДР, 24.07.2018 Шевченківським ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області було зареєстровано КП №12018161500001997 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, відомості про яке внесені на підставі заяви мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , з приводу того, що невідомі особи змінивши замки у приміщенні загального користування гуртожитку, розташованого на першому поверсі за №4, №5 та №6, пред`явили посадовим особам рішення Приморського районного суду м. Одеси про право власності на вказане майно. Із наявного в матеріалах справи витягу з ЄРДР, та факту звернення мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що перепланування приміщення спільної сумісної власності здійснено без згоди осіб, які володіють цим приміщенням, зокрема без згоди мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Акту обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові на території м. Одеси від 31.01.2024 за адресою: АДРЕСА_2 на першому поверсі будівлі гуртожитку (приміщення №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 відповідно до технічного паспорту №б/н від 05.08.2009, пред`явленого заявником) знаходяться приміщення, доступ до яких на момент обстеження відсутній. Відповідно до Реєстру будівельної діяльності, відсутня інформація, щодо реєстрації документів, які дають право на виконання будівельних робіт та/або засвідчують прийняття до експлуатації закінченої будівництвом об`єкту за даною адресою. Відповідно до Висновку комісії Управління державного архітектурно-будівельного контролю ОМР щодо розгляду звернень фізичних та юридичних осіб про порушення суб?єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності №763 від 31.01.2024 комісія вирішила: за результатом голосування ( ОСОБА_5 - «за проведення», ОСОБА_6 - «за проведення», ОСОБА_7 - «за проведення») наявні рекомендації щодо обґрунтованості позапланової перевірки та необхідності її проведення на підставі звернення (від 25.01.2024 вх. №01-3/32-Г) адвоката Петруши О.К. в інтересах ГО (фізичних осіб) "Гуртожиток 13-А" про порушення суб?єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення №№ 4, 5, 6, у зв?язку з наявністю загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров?я людини, зазначеної заявниками. Судом також встановлено, що 19 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_4 посвідчений державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори, №4-1708. Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.09.2019 ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно квартиру під АДРЕСА_4 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №179919271 від 05.09.2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до відповіді Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР від 15.05.2020 за №вх.3194-20 згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяв про державну реєстрацію речових прав на квартиру АДРЕСА_4 від громадянина ОСОБА_1 не надходило. Крім того, відповідно до відомостей журналу реєстрації вхідних документів від органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб, документів від правоохоронних органів, судових, податкових органів, нотаріусів, заяв на державну реєстрацію управління та журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян управління, жодних заяв та звернень від громадянина ОСОБА_1 щодо державної реєстрації речових прав на вищезазначену квартиру, на адресу управління не надходило. Приморською районною адміністрацією ОМР 27.05.2020 було надано відповідь на адвокатський запит адвоката Врони А.В., відповідно до якої, відділом по роботі звернень громадян, заяв від фізичних осіб до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з питання отримання у користування квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_4 , не зареєстровано. КП «Право» у відповіді від 27.06.2022 повідомило, щодо наявності в АДРЕСА_2 , що рішенням ОМР від 09.11.2005 №4858-IV затверджено найменування вулиці вулиця Гагаріна. Судом також встановлено, що в матеріалах справи, міститься рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2004 по справі №2-2901/2004, щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_4 , однак, згідно відповіді Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2022 під час перевірки обліково-статистичних карток по цивільним справам за 2004 рік та цивільних справ, що зберігаються в архіві суду встановлено, що за цивільною справою під номером № 2-2901/2004 зареєстровані інші сторони. Даний факт також підтверджується копією рішення від 09.04.2004 по справі №2-2901/2004 з якого вбачаються зовсім інші сторони та інший предмет спору. З даного факту підробки рішення, Слідчим відділенням Шевченківського ВП Приморського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018161500001997. На підставі вищевстановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , а приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 зайняті незаконно, без належних правових підстав. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги преюдиційні обставини встановлені в постанові Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року в справі №522/11264/20, однак колегія суддів не приймає до уваги дані твердження та зазначає наступне. Так, матеріалами справи встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/11264/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Плигіної Жанни Олександрівни, ОСОБА_4 , третя особа Одеська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .. Постановою Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року змінено в частині мотивування. В іншій частині рішення залишено без змін. Як вірно зазначив суд першої інстанції, в справі №522/11264/20 предметом позову є: визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Однак, в даній справі зовсім відмінний предмет позову, а саме: звільнення безпідставно та незаконно зайнятої площі, відведеної для загального користування. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу. Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 в справі №922/643/19). Крім того, колегією суддів встановлено, що постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року (справа №522/11264/20) задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_2 .. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року, змінене апеляційним судом, та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд вказав, що суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .. Апеляційний суд також не приймає до уваги твердження в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 заявлена вимога про усунення перешкод у користуванні нерухомим майно, що по суті є негаторним позовом, згідно ст. 391 ЦК України. Та, згідно практики Верховного Суду, в даній справі відсутні підстави для задоволення негаторного позову. Так, колегія суддів зазначає, що як було встановлено матеріалами справи, 03 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме приміщенням сумісної власності гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом звільнення площі, відведеної для загального користування (частини коридору та кладової). При цьому, 08 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну предмету позову, та в якій просив: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити безпідставно та незаконно зайняті площі відведені для загального користування: кімнати № НОМЕР_1 (коридор), №5 (кладова) та №6 (кабінет), у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, оскільки ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , а приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , та приміщення відведені для загального користування: кімнати №4 (коридор), №5 (кладова) та №6 (кабінет), і зайняті ОСОБА_1 незаконно, без належних правових підстав. Посилання в апеляційній скарзі, про те, що в даній справі відсутні підстави для задоволення негаторного позову, згідно ст. 391 ЦК України ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості. Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права чи матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, крім того були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Друганова Валентина Афанасіївна, залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 02 квітня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда