Постанова 4803 № 205/3206/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2426/25 Справа № 205/3206/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення, - за апеляційною скаргою Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 02 жовтня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 20.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровськаз заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заявник у своїй заяві просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 02 жовтня 2024 року заяву задоволено. Встановлено факт постійного проживання у неповнолітньому (малолітньому) віці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська Дніпропетровської області на території України, станом на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 11.12.2024 рокувід Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській областінадійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 02 жовтня 2024 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що до заяви ОСОБА_1 «Про встановлення факту постійного проживання на території України» та додатків до неї не надано документу, що підтверджує факт проживання батьків на території України (трудову книжку, атестати або дипломи про навчання, свідоцтво про народження, копію домової книги з штампом реєстрації на території України, копію паспорта громадянина колишнього СРСР 1974 р. з внесенням напису органами внутрішніх справ України «громадянин України» тощо), тому не вбачається належність ОСОБА_1 до громадянства України. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 14.03.2025 року до Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшоввідзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 02 жовтня 2024 року залишити без змін. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ Представник Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Малєжик Т.А. доводи апеляційної скарги підтримав. ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечував, пояснив, що народився та все життя прожив у місті Дніпрі, з якого ніколи не виїжджав. Батько в нього не було, а коли вбили матір, його направили у притулок. Документи були втрачені, тому своєчасно він не зміг отримати паспорт. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Дніпрі (раніше Дніпропетровськ) (а.с. 4). Відповідно до актового запису № 361 від 06 лютого 1987 року про народження ОСОБА_1 , матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про батька внесені зі слів матері (а.с. 60). ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 померла (а.с. 5). З актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що ОСОБА_2 померла у м. Дніпропетровську, місце проживання померлої вказано за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з формою ф-1 заяви ОСОБА_2 про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року від 26 березня 1984 року, вказаній особі 28 квітня 1984 року було видано паспорт серії НОМЕР_1 , також мається застереження про запит прокуратури м. Дніпропетровська від 08 червня 2006 року копії форми. Відповідно до копії заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2008 року про видачу паспорта у зв`язку із набуттям громадянства України на підставі ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» на підставі довідки про реєстрацію особи громадянином України № 43/08 ВП УРВО УМВС України в Дніпропетровській області від 20 червня 2008 року, було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 . Таким чином, заявник, як особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року так і на 13 листопада 1991 року, був у віці 4 років, тобто, був такою особою, яка не досягла повноліття. Оскільки заявник був малолітньою дитиною, проживав разом з матір`ю ОСОБА_2 , уродженкою м. Дніпропетровська, яка проживала у м. Дніпрі (раніше Дніпропетровську), мала приналежність до громадянства України, ОСОБА_1 у малолітньому віці проживав на території України як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року. Враховуючи викладене, зважаючи на те, що заявник у інший спосіб не може довести даний факт і зазначені обставини перешкоджають подальшій реалізації його прав у визначений законом спосіб, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, у зв`язку із чим суд встановлює факт постійного проживання заявника саме у неповнолітньому віці на території України, станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України (13 листопада 1991 року). Таким чином, оскільки в даному випадку заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання у неповнолітньому віці на території України для встановлення належності до громадянства України, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 ЗУ «Про громадянство України». З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. В Україні згідно статті 4 Конституції України існує єдине громадянство, а підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України». Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. При цьому, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Пунктом 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до ЗУ «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Отже, відповідно до положень ЗУ «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Доводи апеляційної скарги спростовуються тим, що заявник був малолітньою дитиною, проживав разом з матір`ю ОСОБА_2 , уродженкою м. Дніпропетровська, яка проживала у м. Дніпрі (раніше Дніпропетровську), мала приналежність до громадянства України, ОСОБА_1 у малолітньому віці проживав на території України як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року. Крім того, апелянтом не додано жодного доказу на спростування обставин, що встановив суд першої інстанції. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 02 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 01.04.2025 року. Судді: