Постанова Дніпровський апеляційний суд № 234/10218/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4055/25 Справа № 234/10218/21 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Макарова М.О., Свистунової О.В. за участю секретаря Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у 2019 році до нього звернувся відповідач ОСОБА_2 , якого він знав приблизно з 2012, коли він з?явися в офісі у місті Донецьку та представився на ім?я « ОСОБА_3 » (так він до нього завжди і звертався) та пропонував купити у нього вугілля та кокс, який начебто продавала компанія в якій працював відповідач. У 2019 році ОСОБА_3 попросив допомогти йому фінансово надати грошей на певний період часу, гроші йому треба, бо там де він працює не платять гроші та йому потрібно пілкуватися про батьків, займатися лікуванням, вирішувати питання по роботі у місті Запоріжжі та обіцяв повернути гроші в максимально стислі строки та навіть сказав, що продає свій автомобіль «Міцубісі» та мотоцикл. У 2019 році, коли ОСОБА_2 просив гроші він просив їх надіслати на картку, бо він знаходився у м. Краматорськ, а позивач знаходився у місті Києві. У зв?язку з тим, що ОСОБА_2 дуже просив грошей та позивач розумів, що вони йому вкрай потрібні на лікування та життя, він погодився йому надати на час грошей, які відповідач обіцяв повернути у максимально стислі строки. Іноді у своїх проханнях ОСОБА_2 був дуже наполегливим та телефонував декілька разів на день, що давало йому привід розуміти про те, що йому вкрай потрібні кошти та він їх дуже потребує. Позивач не дарував гроші ОСОБА_2 , не мав з ним спільного бізнесу (ніяких справ), не купував у нього товари або послуги, природою грошей було надання їх на час ОСОБА_4 . Позивач вказує, ним перераховано відповідачу наступні грошові кошти: 23 серпня 2019 року 20 000 грн., 01 листопада 2019 року 90 450 грн., 19 листопада 2019 року 150 000 грн., 26 грудня 2019 року - 12000 грн., 06 квітня 2020 року 50 000 грн., 23 червня 2020 року - 5000 грн., всього 327450 грн. з рахунку у АТ ПУМБ. Крім того, 02 листопада 2019 року - 5000 грн., 28 грудня 2020 року - 2000 грн., 15 січня 2020 року 100 000 грн., 03 лютого 2020 року - 7000 грн., 06 березня 2020 року - 10000 грн., всього 124 000 грн. з рахунку КБ «Приватбанк». Таким чином, шляхом перерахування з рахунку позивача на рахунок відповідача упродовж 2019-2020 років було перераховано 451 450 грн. Відповідачем на рахунок позивача було перераховано наступні грошові кошти: 11 грудня 2019 року 15 000 грн., 28 січня 2020 року - 7000 грн., 17 лютого 2020 року 10 000 грн., 17 лютого 2020 року 10 000 грн., 24 лютого 2020 року 20 000 грн., 24 лютого 2020року 30 000 грн., 05 березня 2020 року 15 000 грн., 13 травня 2020 року 50 000 грн., 15 травня 2020 року 167 500 грн., 10 червня 2020 року- 8740 грн., 18 червня 2020 року 10 000 грн., 30 липня 2020 року 10 000 грн., а всього 353 240 грн. Тобто має місце часткове повернення відповідачем перерахованих коштів. На час звернення з цим позовом відповідачем не повернуто позивачу 98 210 грн. Договір, щодо надання грошей на час ОСОБА_2 не підписав, бо в нього не виходило приїхати до міста Києва, він зайнятий був лікуванням та вирішенням своїх справ з його слів та ще до цього виникла ситуація з захворюванням на COVID-19 та обмеження, які були введенні з пересуваннями на вулиці. До того ж частково ОСОБА_2 повертав отримані грошові кошти, хоч і звертався за новими сумами для вирішення таких питань, які були в нього раніш. Позивач вказує, маючи можливість, він не відмовляв відповідачеві, так як з його слів гроші йому треба були на вирішення важливих питань, зокрема пов?язаних зі здоров?ям. Відповідач ОСОБА_2 сприймався позивачем як звичайна людина, людина яка може сформулювати свої думки та бути послідовним, вбачалася певна порядність до певного часу. У той же час ніяких договорів укладено не було та були відсутні будь-які законні підстави при здійсненні платежів, але ж ОСОБА_2 обіцяв надати договір та на підтвердження своїх слів він гасив заборгованість з наданих йому коштів, тому у позивача не виникало сумнівів щодо його дій та намірів. Враховуючи, що зв?язок з Відповідачем ОСОБА_2 через ігнорування зійшов на нівець, позивачем направлено адресу відповідача письмову вимогу про повернення отриманих ним грошей, від 06 липня 2021 року цінним листом з описом вкладення за накладною АТ «Укрпошта» 0304010597640 направлено вимогу про повернення безпідставно набутих коштів від 30 червня 2021 року. Однак, вимоги позивача було проігноровано з боку відповідача. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 98 210 грн. та судовий збір у розмірі 982 грн. 10 коп. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 12 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Купарєва О.В. просить рішення суду від 12 грудня 2024 року залишення без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України). Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22). Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. У справі встановлено та з виписки/ особового рахунку ОСОБА_1 у АТ ПУМБ вбачається, ОСОБА_1 було перераховано на рахунок НОМЕР_1 наступні наступні грошові кошти: 23 серпня 2019 року 20 000 грн., 01 листопада 2019 року 90 450 грн., 19 листопада 2019 року 150 000 грн., 26 грудня 2019 року - 12000 грн., 06 квітня 2020 року 50 000 грн., 23 червня 2020 року - 5000 грн., всього 327450 грн. (а.с.11). З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 у АТ КБ Приватбанк вбачається, ОСОБА_1 було перераховано ОСОБА_2 наступні грошові кошти: 02 листопада 2019 року - 5000 грн., 28 грудня 2020 року - 2000 грн., 15 січня 2020 року 100 000 грн., 03 лютого 2020 року - 7000 грн., 06 березня 2020 року - 10000 грн., всього 124 000 грн. (а.с.9). Також із наданої виписки вбачається, відповідачем ОСОБА_2 здійснювалися перекази на карту ПриватБанку через додаток приват24 ОСОБА_1 : 11 грудня 2019 року 15 000 грн., 28 січня 2020 року - 7000 грн., 17 лютого 2020 року 10 000 грн., 17 лютого 2020 року 10 000 грн., 24 лютого 2020 року 20 000 грн., 24 лютого 2020року 30 000 грн., 05 березня 2020 року 15 000 грн., 13 травня 2020 року 50 000 грн., 15 травня 2020 року 167 500 грн., 10 червня 2020 року- 8740 грн., 18 червня 2020 року 10 000 грн., 30 липня 2020 року 10 000 грн., а всього 353 240 грн. (а.с.9,10). Звернувшись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 98 210 грн. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, будь-яких договірних правовідносин між позивачем та відповідачем не існувало. Позивачем було перераховано у 2019, 2020 році на рахунок НОМЕР_1 у АТ ПУМБ грошові кошти, однак матеріали справи не містять доказів того, кому належить вказаний рахунок НОМЕР_1 , на який позивачем здійснювалися перерахування грошових коштів (а.с.11). Позивач зазначив, що перераховував кошти ОСОБА_2 - 02 листопада 2019 року - 5000 грн., 28 грудня 2020 року - 2000 грн., 15 січня 2020 року 100 000 грн., 03 лютого 2020 року - 7000 грн., 06 березня 2020 року - 10000 грн., всього 124 000 грн., знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно перераховував кошти, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме протягом року, регулярно, різними сумами та різними платежами. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Оскільки позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти відповідачу внаслідок відсутності будь-яких договірних правовідносин із відповідачем, а також відсутності будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно із власної ініціативи, його вимоги щодо повернення цих коштів відповідачем є вочевидь необґрунтованими. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 98 210 грн. та відмовив у задоволенні позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги стосовно неповного з`ясування судом обставин у справі, невідповідності рішення суду фактичним обставинам справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є необґрунтованими. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 01 квітня 2025 року. Повний текст постанови складено 02 квітня 2025 року. Головуючий суддя І.А.Єлізаренко Судді М.О.Макаров О.В.Свистунова