Постанова КЦС ВС № 740/2873/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м. Київ справа № 740/2873/22 провадження № 61-175св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Ніжинський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми), ОСОБА_3 , Державне підприємство «Сетам», розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) (далі - Ніжинський ВДВС), ОСОБА_3 , Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколів про проведення електронних торгів, актів державного виконавця та визнання права власності. Позов мотивовано тим, що з 25 лютого 1984 року і до цього часу позивачі перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали за спільні кошти нерухоме майно, зокрема гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», які розташовані на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині, відповідно до договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2004 року № 2840, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Зеленським В. В., та договору купівлі-продажу від 07 лютого 2006 року № 285, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. Право власності на зазначене майно зареєстроване за ОСОБА_1 . Вказували, що на примусовому виконанні Ніжинського ВДВС перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчих листів від 11 травня 2021 року, виданих Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, а саме: № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 36 635 грн; № 2/740/93/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 4 259 грн; № 2/740/92/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 15 441 грн; № 2/740/93/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн; № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн; № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн. ОСОБА_1 зазначав, що дізнався з листів старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 02, 10 та 11 серпня 2022 року про проведення електронних торгів від 02 серпня 2022 року та складені акти про проведення торгів від 10 серпня 2022 року, проте щодо відкритого виконавчого провадження йому відомо не було. 11 лютого 2022 року до Ніжинського ВДВС надійшли звіти № 64 та № 65 про оцінку спірних гаражів, відповідно до яких оціночна вартість гаража № НОМЕР_1 становить 45 360 грн, а гаража № НОМЕР_2 - 49 785 грн, однак ОСОБА_1 про їх наявність дізнався вже після проведення електронних торгів. ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації рекомендованих листів від виконавчої служби не отримував, тому не зміг оскаржити в судовому порядку результати визначення вартості майна. ОСОБА_2 вказувала, що не була учасником зазначеного виконавчого провадження, не мала права на оскарження дій державного виконавця, тому для захисту свого права власності як співвласника реалізованого на прилюдних торгах нерухомого майна звернулася з позовом про визнання недійсними торгів та визнання права власності на майно. Позивачі також посилались на те, що виконавець під час передачі на реалізацію нерухомого майна не з`ясував, чи належить це майно іншим особам на праві спільної власності, із поданням про визначення частки боржника у спільному майні не звертався, керувався лише інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП), відповідно до якої власником спірних гаражів є ОСОБА_1 . Здійснення продажу належного позивачам майна на електронних торгах без вирішення питання щодо визначення частки боржника у майні не відповідає вимогам закону і є підставою для визнання їх недійсними. ОСОБА_2 мотивувала позов тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому його відчуження на електронних торгах без згоди іншого подружжя порушує право останнього як власника на вільне користування і розпорядження нерухомим майном. Вважала, що продажу на електронних торгах підлягала лише частка майна, яка належить ОСОБА_1 . Позивачі вважали, що порушення, допущені у виконавчому провадженні, а також під час проведення електронних торгів призвели до порушення прав ОСОБА_1 як боржника та ОСОБА_2 як співвласника реалізованого на електронних торгах майна. Посилаючись на викладене, позивачі просили суд: визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташовані на АДРЕСА_1 ; визнати недійсними електронні торги з реалізації гаражів № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно?будівельному кооперативі «Мотор», розташовані на АДРЕСА_1 , проведені 26 липня 2022 року та 02 серпня 2022 року; скасувати протоколи про проведені електронні торги від 26 липня 2022 року № 574424 та від 02 серпня 2022 року № 574732, переможцем яких є ОСОБА_3 ; скасувати акти про проведені електронні торги від 02 та 10 серпня 2022 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області рішенням від 29 грудня 2022 року (у складі судді Гагаріної Т. О.) позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав недійсними електронні торги з реалізації гаражів № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно?будівельному кооперативі «Мотор», розташовані на АДРЕСА_1 , проведені 26 липня 2022 року та 02 серпня 2022 року. Скасував протоколи та акти про проведені електронні торги, згідно з якими переможцем торгів є ОСОБА_3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Місцевий суд керувався частиною третьою статті 5, статтями 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Водночас виконавець не з`ясував обставин щодо належності спірних гаражів на праві власності боржнику спільно з іншими особами, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно із дружиною ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не вирішував, доказів того, що ОСОБА_2 надавала згоду на відчуження її частки у спільному майні подружжя або що вказані гаражі належать на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Отже, місцевий суд виснував, що реалізація на прилюдних торгах майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушує права та законні інтереси ОСОБА_2 як співвласника цього майна на володіння, користування та розпорядження ним. Також у рішенні суду зазначено, що на час проведення прилюдних торгів 02 серпня 2022 року звіт про оцінку майна від 28 січня 2022 року № 65 не був чинним, оскільки сплинув шестимісячний строк з часу його складення. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Місцевий суд зазначив, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказуванню та існує доки не спростована, тому у задоволенні решти вимоги позову відмовив. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Ніжинський ВДВС оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ніжинський ВДВС зазначав, що про наявність відкритих виконавчих проваджень боржник ОСОБА_1 був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. За час примусового виконання судових рішень боржник не з`являвся до виконавчої служби та не повідомляв про належність арештованого майна іншим особам, при цьому постанову виконавця про опис та арешт майна він отримував. Повідомлення про результати визначення вартості майна також було надіслане на адресу боржника та було вручене. Направлення сторонам повідомлення про дату проведення електронних торгів не передбачено чинним законодавством, водночас така інформація оприлюднюється на вебсайті ДП «Сетам». Висновки місцевого суду щодо нечинності звіту про оцінку майна на момент передачі його на реалізацію є помилковими, оскільки заявки на реалізацію арештованого майна були направлені на адресу ДП «Сетам» 09 та 20 червня 2022 року, тобто до 28 липня 2022 року (до закінчення шестимісячного строку). Крім того, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 вважала, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути за певних обставин підставою для визнання такого договору недійсним. Відповідач зазначала, що є співвласником спірного майна на праві спільної сумісної власності подружжя, проте відповідач під час передачі спірного майна на реалізацію не встановив правового режиму спірного майна, не вирішив питання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Чернігівський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу Ніжинського ВДВС задовольнив. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не врахував пункт 1 Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10?2, відповідно до якого, зокрема, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Отже, апеляційний суд вважав, що зазначені положення застосовуються і щодо строку чинності звіту про оцінку майна, тому висновок місцевого суду про реалізацію майна з електронних торгів за нечинним звітом є помилковим. Суд апеляційної інстанції не встановив порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів, на які посилався ОСОБА_1 , тому вважав його вимоги позову недоведеними. Також мотивував відмову у позові тим, що права та інтереси ОСОБА_2 як співвласника неподільного майна підлягають захисту шляхом виплати грошової компенсації. Керувався тим, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на майно, визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколів й актів про проведені електронні торги в цілому є неналежним і неефективним способом захисту. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у якій позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19). Заявниця мотивує касаційну скаргу тим, що державний виконавець усупереч положенням статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження» не з`ясував обставин щодо належності спірних гаражів на праві власності боржнику спільно з іншими особами, не з`ясував сімейного стану боржника та обставин придбання цього майна під час його перебування у шлюбі. На думку ОСОБА_2 , висновки апеляційного суду про те, що заявлені вимоги позову є неналежним способом захисту, є помилковими. ОСОБА_2 забезпечила позов шляхом накладення заборони на відчуження спірного майна відповідно до ухвали суду від 31 серпня 2022 року, тому реєстрацію права власності на спірне майно за переможцем торгів не проведено. Аргументи інших учасників справи У лютому 2024 року Ніжинський ВДВС надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо неефективності заявлених вимог позову. Рух справи у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи з суду першої інстанції. У березні 2024 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 25 лютого 1984 року. Гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор» на АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 30 вересня 2016 року. Гаражі розміщені на земельній ділянці, яка надана кооперативу згідно з рішенням Ніжинського міськвиконкому від 22 серпня 2000 року №

313. На примусовому виконанні у Ніжинському ВДВС перебувало зведене виконавче провадження № 6603877 з примусового виконання виконавчих листів від 11 травня 2021 року, виданих Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, а саме: № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 36 635 грн; № 2/740/93/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 4 259,09 грн; № 2/740/92/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 15 441 грн; № 2/740/93/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн; № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн; № 2/740/94/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн. Постановами старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 08 червня 2021 року відкрито виконавчі провадження: № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 36 635 грн; № НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 4 259,09 грн; № НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 15 441 грн. Рекомендованим листом від 08 червня 2021 року Ніжинський ВДВС направив боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, які ОСОБА_1 отримав 14 червня 2021 року. 29 червня 2021 року старший державний виконавець Ніжинського ВДВС Андрієвська І. О. направила ОСОБА_1 вимогу про надання до відома державного виконавця правовстановлюючі документи на гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно?будівельному кооперативі «Мотор», які розташовані на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині. Зазначену вимогу направлено на адресу боржника 29 червня 2021 року та вручено 01 липня 2021 року. Постановами старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 06 липня 2021 року відкрито виконавчі провадження: № НОМЕР_7 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу у сумі 840,80 грн; № НОМЕР_8 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу у сумі 840,80 грн; № НОМЕР_9 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу у сумі 840,80 грн. Постановою старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 06 липня 2021 року об`єднано виконавчі провадження № № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_9, НОМЕР_8, НОМЕР_7 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3. Постановою старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 16 липня 2021 року описано та накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а саме на зазначені гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Постанову направлено на адресу боржника та вручено 20 липня 2021 року. Постановою старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС Андрієвської І. О. від 23 грудня 2021 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи». Постанову направлено на адресу боржника 23 грудня 2021 року. 14 лютого 2022 року на адреси сторін виконавчого провадження, зокрема ОСОБА_1 , направлено звіти про оцінку арештованого майна від 28 січня 2022 року, які були отримані 21 лютого 2022 року. 09 та 20 червня 2022 року Ніжинський ВДВС направив на адресу ДП «Сетам» заявки на реалізацію зазначеного арештованого майна. 02 серпня 2022 року старший державний виконавець Ніжинського ВДВС Андрієвська І. О. склала акт про проведені електронні торги, відповідно до якого 26 липня 2022 року проведено електронні торги (протокол № 574424) з реалізації гаража № НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташованого на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині, переможцем торгів визнано ОСОБА_3 , ціна продажу - 38 556 грн. 10 серпня 2022 року старший державний виконавець Ніжинського ВДВС Андрієвська І. О. склала акт про проведені електронні торги, відповідно до якого 02 серпня 2022 року проведено електронні торги (протокол № 574732) з реалізації гаража № НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташованого на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині, переможцем торгів визнано ОСОБА_3 , ціна продажу - 42 317,25 грн. 02 та 10 серпня 2022 року Ніжинський ВДВС направив зазначені акти про проведені електронні торги ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з ДРРП від 20 серпня 2022 року станом на час звернення до суду з позовом право власності на гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор» на вулиці Шекерогринівській, 70-А зареєстроване за ОСОБА_1 Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області ухвалою від 31 серпня 2022 року вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження гаражів № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташованих на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону частково не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна. Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір. Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Подібний за змістом висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24). Отже, у спірних правовідносинах підлягає встановленню допущення порушень під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, чи вплинули такі порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Звертаючись до суду з позовом, зокрема, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що Ніжинський ВДВС у виконавчому провадженні неправильно застосував вимоги закону щодо порядку реалізації належного подружжю нерухомого майна на електронних торгах, чим істотно порушив права позивачів. ОСОБА_2 зазначала, що не була учасником вказаного виконавчого провадження, тому для захисту свого порушеного, на її думку, права власності як співвласника у спільній сумісній власності майна подружжя, яке реалізоване на електронних торгах, звернулася з позовом про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання цих торгів недійсними, скасування протоколів та актів про проведені торги. Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він цим нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, на неврахування апеляційним судом яких посилається заявник у касаційній скарзі, а також у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 752/20709/17. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо суд встановив, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19)). Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого зв`язку не завжди дає змогу однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Враховуючи встановлені судами обставини, гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно?будівельному кооперативі «Мотор», які розташовані на АДРЕСА_1 , набуті подружжям за час шлюбу та відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю позивачів. Щодо способу захисту права власності співвласника реалізованого на електронних торгах майна, який не є стороною виконавчого провадження Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги позову про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколів й актів про проведені електронні торги є неналежним і неефективним способом захисту. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що належними способами захисту порушених прав, зокрема позивача ОСОБА_2 , є витребування майна або виплата їй грошової компенсації. Колегія суддів не погоджується з наведеним вище висновком з огляду на таке. Постанову суду апеляційної інстанції оскаржує до Верховного Суду позивач ОСОБА_2 , доводи касаційної скарги якої зводяться до того, що заявлені вимоги позову є належним способом захисту її порушеного права як співвласника реалізованого на торгах майна; державний виконавець усупереч положенням статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження» не з`ясував обставин щодо належності спірних гаражів на праві власності боржнику спільно з іншими особами, не з`ясував сімейного стану боржника та обставин придбання цього майна за час шлюбу з ОСОБА_2 . Посилається на застосування апеляційним судом під час розгляду справи норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18. З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначені у статті 400 ЦПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у межах доводів та вимог касаційної скарги позивача ОСОБА_2 . З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 25 лютого 1984 року. Відповідно до інформації з ДРРП гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор» на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 30 вересня 2016 року. На примусовому виконанні у Ніжинському ВДВС перебувало зведене виконавче провадження № 6603877 з примусового виконання виконавчих листів від 11 травня 2021 року, виданих Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення коштів з ОСОБА_1 02 серпня 2022 року старший державний виконавець Ніжинського ВДВС Андрієвська І. О. склала акт про проведені електронні торги, відповідно до якого 26 липня 2022 року проведено електронні торги (протокол № 574424) з реалізації гаража № НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташованого на вулиці Шекерогринівській, 70-А у місті Ніжині, переможцем торгів визнано ОСОБА_3 , ціна продажу - 38 556 грн. 10 серпня 2022 року старший державний виконавець Ніжинського ВДВС Андрієвська І. О. склала акт про проведені електронні торги, відповідно до якого 02 серпня 2022 року проведено електронні торги (протокол № 574732) з реалізації гаража № НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор», розташованого на АДРЕСА_1 , переможцем торгів визнано ОСОБА_3 , ціна продажу - 42 317,25 грн. Відповідно до інформації з ДРРП від 20 серпня 2022 року станом на час звернення до суду з позовом право власності на гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор» на АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_2 не була стороною зведеного виконавчого провадження № 6603877, в якому були реалізовані на електронних торгах гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у Гаражно-будівельному кооперативі «Мотор» на АДРЕСА_1 . Водночас предмет продажу відповідно до вимог статті 60 СК України, статті 368 ЦК України є спільною сумісною власністю подружжя і реалізований без згоди другого із подружжя - ОСОБА_2 . За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)). Отже, враховуючи обставини справи, яка переглядається, зокрема, те, що предметом договору з відчуження майна на електронних торгах є спільне сумісне майно подружжя, заявлена вимога позову про визнання цих торгів недійсними з огляду на презумпцію спільності інтересів подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо недопущення порушення їх права власності на спільне майно є належним способом захисту, та відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України, статті 65 СК України. Щодо висновку у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, що у цій справі витребування майна з чужого володіння є належним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 , слід зазначити таке. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно. Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як в недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України). Такі висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) виснувала, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача). Якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу. Як убачається з матеріалів справи, яка є предметом касаційного перегляду, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками спірних гаражів на праві спільної сумісної власності майна подружжя, на час звернення до суду з позовом перехід права власності до інших осіб, які не були учасниками електронних торгів (наступних набувачів), а також до переможця торгів ОСОБА_3 не відбувся, тому витребування майна як належний та ефективний спосіб захисту у цій справі не узгоджується з зазначеною вище позицією Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів щодо витребування майна у спірних правовідносинах як належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача ОСОБА_2 . Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог з підстав обрання неналежного способу захисту порушених прав, апеляційний суд мотивував висновки також тим, що права та інтереси ОСОБА_2 як співвласника неподільного майна підлягають захисту, зокрема, шляхом виплати їй грошової компенсації, зазначивши, що такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року в справі № 725/7187/19. У справі № 725/7187/19 розглядався спір про визнання права власності на частку автомобіля та звільнення майна з-під арешту. Місцевий суд визнав за позивачем право власності на 1/2 частину автомобіля. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що автомобіль придбано за час перебування у зареєстрованому шлюбі, він є спільним сумісним майном подружжя. Водночас автомобіль є неподільною річчю і зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред`явив вимоги про визначення розміру компенсації за частку у спільному майні подружжя. Суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду у частині відмови у звільненні спірного автомобіля з-під арешту скасував, у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину автомобіля та зняття з нього арешту відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності. Верховний Суд погодився із рішенням суду першої інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль відповідно до частини другої статті 183 ЦК України є неподільною річчю, то підстави для зняття арешту відсутні. У наведеній постанові Верховний Суд сформулював такі правові висновки: «Норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту) розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації». Отже, фактичні обставини справи № 725/7187/19, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, не є подібними з обставинами у справі, яка переглядається. Висновок Верховного Суду у справі № 725/7187/19 про те, що права та інтереси іншого співвласника у спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації сформульовано у контексті захисту права власності у зв`язку з накладеним арештом та стосується правильного застосування норми частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». У справі, яка переглядається, об`єктом спірних електронних торгів є спільне майно подружжя, а саме два гаражі. ОСОБА_2 як один із подружжя оспорює проведені електронні торги, оскільки на їх підставі було реалізовано майно, що належить їй на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_1 без визначення часток кожного з них. Апеляційний суд не досліджував питання подільності / неподільності спільного майна подружжя (двох гаражів як об`єктів права власності). Верховний Суд зауважує, що на підставі статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Переглядаючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не визначив характер спірних правовідносин, не встановив, які саме права й законні інтереси позивача ОСОБА_2 порушено проведенням торгів з реалізації спірного майна та як це вплинуло на їх результати, що також впливає на визначення належного способу (способів) захисту порушеного права / інтересу позивача у спірних правовідносинах, який має забезпечити саме відновлення порушеного права, дійшов передчасного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту та не переглянув рішення суду по суті спору. Адже для визнання судом торгів недійсними обов`язковим є встановлення сукупності таких обставин, як: порушення правил проведення електронних торгів, їх вплив на результати торгів, а також порушення (невизнання або оспорювання) суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом. Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовної вимоги про визнання електронних торгів недійсними підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на нерухоме майно, оскільки Ніжинський ВДВС, ОСОБА_3 та ДП «Сетам» не є особами, які мають відповідати за цією вимогою позову. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц виснувала, що встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. З огляду на викладене, а також правильний висновок апеляційного суду про неефективність у спірних правовідносинах позовних вимог про скасування протоколів та актів про проведені електронні торги, що відповідає зазначеній вище правовій позиції Верховного Суду, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на нерухоме майно, скасування протоколів та актів про проведені електронні торги підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи наведені у касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які частково підтвердилися, відповідно до статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсними електронних торгів підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду, а в решті - залишенню без змін. Щодо судових витрат Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц). Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсними електронних торгів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк