Постанова 4857 № 300/5015/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5015/24 пров. № А/857/26381/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Обрізка І.М. розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (головуючий суддя Бобров Ю.О.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ у справі №500/5015/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, В С Т А Н О В И В : 24.06.2024 адвокат Яблончук Володимир Йосипович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій командира військової частини та скасування наказу від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » в частині: пункту 3 про накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення Догана; пункту 8 про притягнення підполковника ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності; пункту 10 щодо утримання з підполковника ОСОБА_1 коштів в сумі 41710,54 грн. у розмірі 20% від суми місячного грошового забезпечення; про стягнення на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням командира Військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » про накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення догана; визнано протиправним та скасувати пункт 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » в частині притягнення підполковника ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності; визнано протиправним та скасувати пункт 10 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » щодо утримання з ОСОБА_1 коштів в сумі 41710 (сорок одна тисяча сімсот десять) гривень 54 копійки у розмірі 20% від суми його місячного грошового забезпечення; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму стягнених з нього коштів в розмірі 27695 (двадцять сім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) гривень 66 копійок. В решті позову відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що у ході службового розслідування не встановлено вимоги яких саме нормативно-правових актів порушив позивач, у чому ці порушення полягають та у якій формі виражається вина позивача: у формі бездіяльності чи у формі дії. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем не доведено те, що наказ від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » в частині: пункту 3 про накладення на підполковника дисциплінарного стягнення Догана; пункту 8 про притягнення підполковника ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності; пункту 10 щодо утримання з підполковника ОСОБА_1 коштів в сумі 41710,54 грн. у розмірі 20% від суми місячного грошового забезпечення виданий командиром Військової частини НОМЕР_1 з урахуванням усіх фактичних обставин, тобто обґрунтовано, та у відповідності до норм матеріального права, тобто правомірно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що службовим розслідуванням не встановлено причинного зв`язку між діяннями (діями чи бездіяльністю) позивача і наслідками у вигляді матеріальної шкоди в сумі 250 263,20 грн., завданої державі в особі Військової частини НОМЕР_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга в якій апелянт просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 скасувати та в позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 103 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Начальник штабу батальйону в мирний і воєнний час відповідає за організацію і підтримання управління підрозділами батальйону, за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за планування та облік бойової підготовки, за підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів, за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів батальйону. Апелянт вказує, що за своїми посадовими обов`язками позивач повинен мати точні та особисто ним перевірені відомості про чисельність особового складу батальйону за штатом, за списком і в наявності. Тож знаючи вказані обставини щодо предмета оспорюваного рішення позивач щомісячно з травня 2023 року по березень 2024 року здійснював погодження рапортів, як начальник штабу 4-го батальйону охорони на преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , що є безпосередньою підставою для виплати військовослужбовця грошового забезпечення, а також не здійснював будь-якої доповіді вищому штабу, щодо зміни у фактичному обліку військовослужбовців. Зазначає, що позивач 06.05.2023 року отримав доповідь щодо перебування ОСОБА_2 під вартою, а підтвердження даного факту є пояснення самого ОСОБА_1 , проте не здійснив будь яких заходів щодо припинення виплати грошового забезпечення, погоджував рапорти на преміювання та контролював розробку проєктів наказів на виплату преміювання (що є основною підставою виплати грошового забезпечення). Вказана обставина передбачена «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затверджений наказом №260 від 07.06.2018, що судом першої інстанції не взято до уваги. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2024 за №297-ад «Про призначення службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » комісії вказаної в/частини у складі: майорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у строк до 16.05.2024 доручено провести службове розслідування за фактом незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 . Підставою для видання цього наказу слугувала доповідна записка помічника командира в/частини з правової роботи начальника юридичної групи майора юстиції ОСОБА_6 . За результатами службового розслідування складено акт від 15.05.2024 №816/484/3/79/пс, який затверджений командиром в/частини полковником ОСОБА_7 . Відповідно до вказаного акта встановлені обставини завдання матеріальної шкоди Військовій частині НОМЕР_1 внаслідок незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 . Так комісією встановлено, що солдат ОСОБА_2 20.02.2023 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 вибув у службове відрядження до Військової частини НОМЕР_2 з метою виконання службових (бойових) завдань. 05.04.2023 близько 22:00 год він здійснив постріл з автомата А-74 в солдата ОСОБА_8 , спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть. Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 15.02.2024, котрий набрав законної сили 15.03.2024, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України та засуджено до 8-ми років позбавлення волі. У зв`язку з кримінальним провадженням 08.04.2023 вказаному військовослужбовцю обрано запобіжний захід тримання під вартою. В порушення вимог абзацу 6 пункту 15 Розділу I наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» солдату ОСОБА_2 не було припинено виплату грошового забезпечення з 08.04.2023. Внаслідок цього сума незаконної виплати грошового забезпечення склала 250 263,20 грн. За результатами службового розслідування, посилаючись на неналежне виконання позивачем службових обов`язків, встановлених статтями 16, 59, 103, 104 Статуту внутрішньої служби ЗС України, статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗС України, пунктом 4 Розділу II Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом МО України від 15.09.2022 №280, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 » підполковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Так, зокрема відповідно до пункту 3 наказу від 16.05.2024 №80од на позивача накладено дисциплінарне стягнення «Догана»; відповідно до пункту 8 притягнуто до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення коштів в сумі 250263,20 грн. в рівних долях з нього та офіцерів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; пунктом 10 наказано утримати кошти в сумі 41710,54 грн. у розмірі 20% від суми місячного грошового забезпечення. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 за №816/484/1/2845/пс станом на момент розгляду справи судом з підполковника ОСОБА_1 утримано 27695,66 грн. Не погоджуючись з прийнятим наказом в частині що стосується позивач, останній звернувся до суду за захистом порушених прав. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. В розумінні статей 1, 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. За правилами статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів. Згідно з статтею 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Відповідно до частини 3 статті 5 Статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 №160-IX, зі змінами (далі - Закон №160-IX), підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина 2 статті 3 Закону №160-IX). Статтею 8 Закону №160-IX передбачений порядок призначення та проведення службового розслідування за фактами завдання матеріальної шкоди військовослужбовцями. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначаються Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (надалі - Порядок №608) Слід зазначити, що відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Відповідно до розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. Відповідно до пункту 1 розділу VІ Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Системний аналіз наведених законодавчих норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що метою проведення службового розслідування є установлення фактичних даних вчинення посадовою особою дисциплінарного проступку, зокрема з`ясування обставин, причин та умов, що його зумовили, а також ступінь вини, за наслідками чого уповноважена особа вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні особи складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Водночас, обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами. Так, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що підставою для призначення службового розслідування слугувала доповідна записка помічника командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи начальника юридичної групи майора юстиції ОСОБА_6 . У ході службового розслідування згідно акта від 15.05.2024 встановлено, що в порушення вимог абзацу 6 пункту 15 Розділу I наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.208 за №745/32197) солдату ОСОБА_2 не було припинено виплату грошового забезпечення з 08.04.2023, коли щодо нього застосовано запобіжний захід взяття під варту у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України. Також, відповідно до пункту 3.10 акта службового розслідування, комісією встановлено, що грошове забезпечення солдату ОСОБА_2 за період з 08.04.2023 по 15.04.2023 в сумі 250263,20 грн. виплачене безпідставно внаслідок бездіяльності посадових осіб 4-го батальйону охорони, відділення персоналу та юридичної групи. Військової частини НОМЕР_1 Комісією визначено коло осіб, неправомірні дії яких (бездіяльність) перебувають у причинному зв`язку з наслідками. Серед інших, вказано, що вина підполковника ОСОБА_1 , яка виражається у формі бездіяльності неналежного виконання ним службових обов`язків, встановлених статтями 16, 59, 103, 104 Статуту внутрішньої служби ЗС України, статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗС України, пункту 4 Розділу II Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (наказ МО України від 15.09.2022 №280), призвели до порушення правил ведення обліку особового складу батальйону охорони, що і спричинило незаконну виплату грошового забезпечення вказаному військовослужбовцю. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується позивачем, що з 09.03.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу в ЗС України за призовом під час мобілізації у зв`язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану, на даний час на посаді командира 4-го батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні підполковник. Стосовно зазначеного колегія суддів зазначає, що службові обов`язки особи, яка обіймає посаду начальника штабу визначені статтями 103, 104 Статуту внутрішньої служби ЗС України. Відповідно до статті 103 Статуту начальник штабу батальйону в мирний і воєнний час відповідає за організацію і підтримання управління підрозділами батальйону, за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за планування та облік бойової підготовки, за підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів, за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів батальйону. Згідно статті 104 Статуту начальник штабу батальйону, серед іншого, зобов`язаний: знати фактичний стан справ у підрозділах батальйону та хід виконання поставлених перед ними завдань; знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського, сержантського (старшинського) складу батальйону, постійно вести з ними індивідуально-виховну роботу та роботу з підвищення рівня їх підготовки за спеціальністю; забезпечувати своєчасне і правильне доведення наказів командира батальйону та старших начальників до особового складу, перевіряти їх виконання; знати наявність особового складу в підрозділах батальйону, не менше ніж один раз на три місяці перевіряти в підрозділах стан та облік озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, спорядження, статутів, порадників, навчальних посібників та інших матеріальних засобів, а облік особового складу щомісяця; своєчасно готувати і надсилати до штабу бригади відповідні донесення. Слід зауважити, Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України зазначено, що ведення обліку особового складу в батальйоні покладається на начальника штабу батальйону. Начальник штабу батальйону стосовно обліку особового складу зобов`язаний: щодня мати точні і особисто ним перевірені відомості про чисельність особового складу батальйону за штатом, за списком і в наявності, про кількість відсутніх із визначенням причин по кожній роті і в цілому по батальйону; щодня доповідати командиру батальйону і в штаб військової частини зведені дані про наявність особового складу; щомісяця перевіряти стан обліку особового складу в підрозділах батальйону, наявність в особового складу документів, що посвідчують особу військовослужбовця, наявність у них відміток (про закріплену особисту зброю, про серію та/або номер паспорта громадянина України, який на даний момент є в особи, про допуск до державної таємниці, про групу крові та резус-фактор тощо), а також відповідність записів фактичному військовому званню та посаді, на яку призначено військовослужбовця, перевіряти наявність ідентифікаційних жетонів з особистими номерами. Отже, позивач за своїми посадовими обов`язками повинен був мати точні та особисто ним перевірені відомості про чисельність особового складу батальйону за штатом, за списком і в наявності. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вказав на те, що у ході службового розслідування не встановлено вимоги яких саме нормативно-правових актів порушив позивач, у чому ці порушення полягають та у якій формі виражається вина позивача у формі бездіяльності чи у формі дії. Однак, в ході апеляційного перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції з письмових пояснень позивача, які містяться в матеріалах справи, встановлено, що 06.04.2023 року заступником командира батальйону ОСОБА_13 усно було повідомлено ОСОБА_14 про відкриття кримінального провадження за підозрою його військовослужбовця ОСОБА_2 у скоєнні вбивства (ар.с. 41). Проте, знаючи вказані обставини позивач, щомісячно з травня 2023 року по березень 2024 року здійснював погодження рапортів, як начальник штабу 4-го батальйону охорони на преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , водночас і ОСОБА_2 , що є безпосередньою підставою для виплати військовослужбовця грошового забезпечення, а також не здійснював будь-якої доповіді вищому штабу, щодо зміни у фактичному обліку військовослужбовців. Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, вина позивача, яка є комплексною, проявилось як протиправна бездіяльність щодо не перевірки усної інформації від 06.04.2023 року, отриманої від заступника командира батальйону ОСОБА_13 про відкриття кримінального провадження за підозрою його військовослужбовця ОСОБА_2 у скоєнні вбивства та як наслідок не повідомлення командира батальйону і штаб військової частини фактичних зведених даних про наявність особового складу а, також, протиправна дія, що була зреалізована у спосіб не здійснення будь яких заходів щодо припинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 , за наявністю повноважень щодо погодження рапортів на преміювання та контроль розробки проєктів наказів на виплату преміювання, які є основною підставою виплати грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами службового розслідування. Наведені обставини в своїй сукупності під час вирішення спірних правовідносин залишилися поза увагою суду першої інстанції. Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріальна шкода, яка завдана протиправною поведінкою позивача у зв`язку з невиконанням ним обов`язків військової служби/службових обов`язків перебуває у причинному зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою, як це передбачено частиною 2 статті 3 Закону №160-IX, що було належно встановлено під час службового розслідування. Також, під час службового розслідування комісією чітко визначено відповідні пункти нормативно-правових актів, які порушив позивач, та у чому ці порушення полягають. Судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду який наголошує, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер та обставини дисциплінарного проступку, особу та ступінь вини правопорушника, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, яка була до призначення службового розслідування та його ставлення до своїх службових обов`язків як поліцейського. Отже, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, ухвалюючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати вказані обставини. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 у справі № 826/4681/18. З огляду на викладене, виходячи з аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає, що з урахуванням зібраних матеріалів в ході службового розслідування, дисциплінарна комісія дійшла обґрунтованого висновку, що обставини, на підставі яких розпочато службове розслідування, мали місце, а також про наявність дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 . За встановлених дисциплінарною комісією обставин колегія суддів вважає обґрунтованим і таким, що відповідає характеру і тяжкості вчиненого порушення обрання ОСОБА_1 такого виду дисциплінарного стягнення як догана та притягнення до матеріальної відповідальності. Як це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2024 року Справа у справі № 9901/865/18, «отож в аспекті обставин і аргументів, які КДКП встановила і виклала в оскарженому рішенні, обставин та мотивів, наведених в оскарженому судовому рішенні, Велика Палата вважає, що ні в суду першої інстанції, ні у Великої Палати немає вагомих, достатніх підстав для втручання в оскаржуване рішення дисциплінарного органу, оскільки це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільним, явно несправедливим, дискримінаційним, номінальним, декларативним чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури розгляду дисциплінарного провадження, зокрема й права позивача бути почутим, за яких таке рішення дисциплінарного органу не може залишатися в силі….Беручи до уваги те, що відповідач ухвалив спірне рішення на підставі волевиявлення більшості його членів за результатом дослідження обставин на відкритому засіданні, яке відбулося за участі позивача, навів мотиви свого висновку, Велика Палата не вбачає упередженості чи свавільності у діях відповідача або інших обставин, які б дозволяли ставити під сумнів результати голосування членів КДКП.» Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції, аналізуючи висновок службового розслідування, який прийнято одноголосно, оспорюваний в частині наказ, подані на підтвердження докази, приходить до переконання, що в межах проведеного службового розслідування встановлені фактичні дані, що підтверджують реальну наявність ознак дисциплінарного проступку, який проявився як протиправна комплексна дія та бездіяльність позивача, що сприяв спричиненню матеріальної шкоди, висновки службового розслідування відповідають вимогам щодо обґрунтованості, такі містять всі необхідні відомості, які повинні враховуватися при прийнятті вмотивованого рішення. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про визнання протиправними дій командира Військової частини НОМЕР_1 та скасування наказу від 16.05.2024 №80од «Про результати службового розслідування по факту незаконної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 , в частині: пункту 3 про накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення Догана; пункту 8 про притягнення підполковника до повної матеріальної відповідальності; пункту 10 щодо утримання з підполковника ОСОБА_1 коштів в сумі 41710,54 грн. у розмірі 20% від суми місячного грошового забезпечення; про стягнення на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням командира Військової частини НОМЕР_1 . Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. З огляду на вказане у своїй сукупності, за встановлених обставин службового розслідування, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про відсутність підстав для застосування до нього дисциплінарного стягнення, тоді як відповідач, застосовуючи захід стягнення, на переконання суду апеляційної інстанції, діяв обґрунтовано, в порядку, у межах та у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові. Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 300/5015/24 скасувати та в позові відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. М. Обрізко