Ухвала ККС ВС № 612/791/17

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31березня 2025 року м. Київ справа № 612/791/17 провадження № 51 - 1150 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017220730000368 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Катеринівка Лозівського району Харківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 червня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років із конфіскацією всього належного йому майна. Вирішено питання щодо запобіжного заходу та речових доказів. Відповідно до обставин, детально наведених у вироку, 29 грудня 2014 року близько 18:30 год, ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою та спільно з ОСОБА_6 , відносно якого кримінальне провадження було виділене в окреме провадження, та іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, маючи умисел на вчинення розбійного нападу, з метою наживи, прийшли до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкає подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Подзвонивши у дзвінок хвіртки і скориставшись тим, що хазяїн домоволодіння ОСОБА_7 у відповідь на дзвінок відчинив вікно будинку, погрожуючи зброєю, проникли через відкрите вікно у середину житлового будинку. Знаходячись у приміщенні будинку, продовжуючи погрожувати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зброєю, а саме автоматом невстановленої марки та пістолетом марки «АKRЕР 2004-МАGNUМ», яку потерпілі сприйняли як реальну загрозу для життя та здоров`я, ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , відносно якого кримінальне провадження було виділене в окреме провадження та закрите із смертю, з іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, заволоділи грошима потерпілих в сумі 3200 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 50459,37 грн та 110900 грн. Під час вчинення вищезазначеного злочину ОСОБА_6 , матеріали відносно якого були виділено в окреме провадження та закриті у зв`язку із смертю, отримавши вогнепальне поранення від потерпілого ОСОБА_7 , загинув, а ОСОБА_5 разом з іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з місця вчинення злочину зникли. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 червня 2021 року - без змін. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2023 року касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 06 листопада 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 червня 2021 року - без змін. Зарахував ОСОБА_5 у строк покарання, строк його перебування під вартою з 14 червня 2021 року по 17 листопада 2022 року включно та з 17 травня 2023 року по 06 листопада 2024 року включно з розрахунку, що 1 дню перебування під вартою відповідає 2 дні позбавлення волі. Зарахував ОСОБА_5 у строк покарання період відбутого ним покарання з 18 листопада 2022 року по 16 травня 2023 року з розрахунку день за день. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про перегляд оскаржуваного судового рішення. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, адвокат посилається на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги захисник зазначає, що апеляційний суд: ? не врахував, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не доведена поза розумним сумнівом; ? на порушення ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не дослідив усіх обставин справи, а також докази, на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності; ? не врахував, що докази у вироку місцевого суду викладені вибірково та у своїй сукупності не доводять винуватості ОСОБА_5 . Не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів та не провів судове слідство; ? розглянув провадження за відсутності потерпілої; ? послався на суперечливі та неточні показання свідків, які базуються лише на припущеннях; ? не перевірив обставини кримінального провадження, а також версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_5 до інкримінованого злочину; ? відмовив у задоволенні низки клопотань сторони захисту та не відобразив в оскаржуваному рішенні фактичні обставини, які досліджувались під час вирішення цих клопотань; ? не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 травня 2023 року. Визнав належними і допустимими доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками. Вказує, що під час проведення цієї слідчої дії учасникам кримінального провадження були показані обличчя, зокрема ОСОБА_5 , хоча з матеріалів провадження убачається, що всі нападники були у балаклавах. Водночас впізнання за голосом не проводилося. Ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам апеляційних скарг сторони захисту, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду. Щодо доводів касаційної скарги захисника, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не доведена поза розумним сумнівом; апеляційний суд, всупереч ст. 94 КПК України, не дослідив усіх обставин події злочину, та не врахував, що докази у вироку місцевого суду викладені вибірково та у своїй сукупності не доводять винуватості ОСОБА_5 ; не взяв до уваги думку Верховного Суду, визнав належними та допустимими доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та послався на суперечливі, неточні показання свідків, які базуються на припущеннях Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами. З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.). Колегія суддів уважає, що в цьому кримінальному провадженні винуватість ОСОБА_5 доведено поза розумним сумнівом з огляду на таке. Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що місцевий суд, обґрунтовуючи свої висновки про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, послався на докази, які зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілу ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , зміст показань яких детально викладений у вироку. Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 30 грудня 2014 року та фототаблицею до нього, згідно якого було оглянуто територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого було виявлено та вилучено коробку з патронами в кількості 7 шт., полімерний шнур, балаклаву, гільзу, три відрізки липкої стрічки зі слідами пальців рук, відрізок липкої стрічки зі слідом тканини, 4 марлевих тампони зі слідами бурого кольору, рушницю ІЖ27М; даними протоколу огляду місця події від 31 грудня 2014 року та фототаблицею до нього, згідно якого було оглянуто відкриту ділянку місцевості розташовану на в`їзді с. Олексіївка, Близнюківського р-ну, Харківської обл., в ході огляду якої було виявлено та вилучено автомобіль марки ВАЗ синього кольору державний номер НОМЕР_1 , білий маскувальний халат (куртку, штани, панчохи), камуфляжну куртку кольору хакі, коричневі рукавички, частини тканини, чорні берці, спортивні кеди, пластикову зав`язку; даними протоколу огляду місця події від 31 грудня 2014 року, згідно якого було оглянуто територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , в якому виявлено та вилучено куртку «камуфляжну» зі слідами речовини бурого кольору; даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 грудня 2014 року, під час проведення якого свідок ОСОБА_16 на фото № 4 впізнала чоловіка, який 29 грудня 2014 року, близько 23-30 год, постукав у вікно її домоволодіння та з яким вона деякий час спілкувалася, впустивши до будинку; згідно довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, на фото № 4 зображений ОСОБА_5 ; даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 грудня 2014 року, під час проведення якого свідок ОСОБА_15 на фото № 2 впізнала раніше не відомого їй чоловіка, якого 29 грудня 2014 року, близько 23-30 год, знаходячись на виклику поруч з домоволодінням в с. Милівка Близнюківського р-ну Харківської обл., бачила, спілкувалася з ним і добре його розгледіла; відповідно до додатку до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, на фото № 2 зображений ОСОБА_5 ; даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 грудня 2014 року, під час проведення якого потерпіла ОСОБА_8 на фото № 3 впізнала чоловіка, який 29 грудня 2014 року, близько 18-30 год проникнувши в приміщенні їх будинку, здійснив розбійний напад на неї та її чоловіка, в результаті чого заволоділи їх грошима та спричинили тілесні ушкодження; відповідно до додатку до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, на фото № 3 зображений ОСОБА_5 ; даними протоколу огляду місця події від 02 лютого 2015 року, згідно якого було оглянуто відкриту ділянку місцевості, навпроти домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_2 , поблизу буд. АДРЕСА_4 , на якій виявлено та вилучено чоловічу в`язану шапку чорного кольору, пасок зі шкіряною кобурою для пістолета світло-коричневого кольору; даними заяви ОСОБА_7 від 31 січня 2015 року про виявлення під вікном його домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_2 , металевого предмету схожого зовні на пістолет; даними протоколу огляду місця події від 31 січня 2015 року та фототаблицею до нього, згідно якого було оглянуто територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого виявлено та вилучено металевий предмет зовні схожий на пістолет, чорного кольору, з маркуванням на зовні «AKREP 2004 MAGNUM» та номер «НОМЕР_3»; оголошеним у судовому засіданні, у зв`язку зі смертю, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 , під час досудового розслідування від 30 грудня 2014 року; даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30 грудня 2014 року, згідно якого 30 грудня 2014 року під час проведення огляду місця події, на вул. Дружби с. Микільське Близнюківського р-ну Харківської обл., на пустирі, на відстані близько 150 м від домоволодіння ОСОБА_7 був виявлений труп невідомого чоловіка з вогнепальним пораненням в області шиї; даними постанови старшого слідчого СВ Лозівського МВ про закриття кримінального провадження № 12014220380002853 від 30 грудня 2014 року за ст. 118 КК України, за відсутності у ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 118 КК України; даними постанови про закриття кримінального провадження № 12017220730000361 від 01 листопада 2017 року, виділеного в окреме провадження відносно ОСОБА_6 із кримінального провадження № 12014220380002852 від 30 грудня 2014 року, згідно якої прокурором Лозівської місцевої прокуратури Харківської області 07 листопада 2017 року закрито кримінальне провадження відносно підозрюваного ОСОБА_6 , за ст. 187 ч. 4 КК України, у зв`язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ; даними судово-медичної експертизи № 465-ЛЗ/14 від 30 січня 2015 року, згідно висновків якої у ОСОБА_8 наявні легкі тілесні ушкодження; даними судово-медичної експертизи № 464-ЛЗ/14 від 30 січня 2015 року, згідно висновків якої у ОСОБА_7 наявні легкі тілесні ушкодження; тощо. У судовому засіданні в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та зазначив, що до вказаного злочину не причетний та повідомив, що ОСОБА_6 знав, він був його другом, і якби він «там» був, то виніс би ОСОБА_6 на руках і не дав би останньому загинути, від дачі показань відмовився. Суди першої та апеляційної інстанції показання обвинуваченого ОСОБА_5 про його непричетність до вчиненого дослідили всебічно й повно, та з наведенням відповідних мотивів оцінили критично, обґрунтувавши це тим, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Зокрема, судами встановлено, що показання потерпілих у частині впізнання нападників, а саме ОСОБА_5 та осіб, відносно яких матеріали виділені в окреме провадження, є послідовними та стабільними, як в ході досудового, так і судового слідства та не викликають сумніву у їх об`єктивності та правдивості. Обставин, за яких потерпілі могли оговорити обвинуваченого, колегія суддів апеляційного суду не встановила, оскільки потерпілі та обвинувачені між собою не були знайомі, неприязних відносин не мали. Разом з тим, надані потерпілими показання щодо способу отримання ними ушкоджень повністю узгоджуються з даними протоколів огляду місця події від 05 лютого 2020 року та висновками судово-медичних експертиз № 465-ЛЗ/14 та № 464-ЛЗ/14 від 30 січня 2015 року. Крім того, у своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що показання потерпілих повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_16 , яка повідомила суду зокрема, що 28-29 грудня 2014 року приблизно о 24:00 год. у вікно її будинку постукав невідомий чоловік та попросив зателефонувати щоб викликати допомогу, оскільки його машину замело, а телефон розрядився, і вона йому викликала швидку допомогу. Вказані показання свідка повно та об`єктивно узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_15 , яка зазначила, що 29 грудня 2014 року до КНП «Мирноград» надійшов виклик від мешканки с. Милівка, яка повідомила, що у вікна та двері її будинку стукав невідомий чоловік та просив викликати швидку допомогу у зв`язку із переохолодженням. З нею на виклик виїхали санітарка ОСОБА_18 та водій ОСОБА_19 . Свідок повідомила, що від чоловіка було чути запах крові, проте тілесних ушкоджень на ньому не виявлено та останній не скаржився на кровотечу. Також судами встановлено, що інші допитані судом свідки, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , хоча і не були очевидцями та не повідомляли обставини вчинення кримінального правопорушення, проте їх свідчення не суперечать встановленим судом обставинам нападу на подружжя ОСОБА_7 , а в певних деталях доповнюють загальну картину подій та сприяють становленню всіх обставин по справі в деталях. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні також зазначив, що показання потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 узгоджуються також із протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за їх участю. Водночас, усупереч доводам захисника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані протоколи впізнання є належними та допустимими доказами. Спростовуючи твердження сторони захисту про те, що потерпіла не могла впізнати ОСОБА_5 по фотознімках, оскільки усі нападники були в балаклавах, суд апеляційної інстанції зазначив, що потерпіла під час допиту в судовому засіданні конкретизувала, що обвинуваченого впізнала по очах та статурі, зазначивши при цьому, що всі нападники були різної тілобудови, що і дало їй змогу ідентифікувати ОСОБА_5 як нападника. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання недопустимими доказами даних протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 . Варто зауважити, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. Імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання. Необхідно зазначити, що належність та допустимість доказів визначаються положеннями статей 85 - 88 КПК України. За приписами цих статей, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Заразом, Суд звертає увагу, що захисник ОСОБА_4 , у поданій касаційній скарзі хоча і посилається на недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проте не конкретизує в чому саме полягає їх недопустимість, з огляду на приписи зазначених статей, та як це вплинуло на прийняті судами рішення. Тож, оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суди дійшли висновку, що сторона захисту не навела жодної обставини, на підставі якої можна було б піддати сумніву докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_5 . Крім того, варто звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справа № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21). У зв`язку з вищевикладеним доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд провів розгляд провадження за відсутності потерпілої Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається. У частині 3 ст. 56 КПК України закріплено право потерпілого під час судового провадження в будь-якій інстанції бути завчасно поінформованим про час та місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні. Кримінальний процесуальний закон покладає на суд обов`язок забезпечити реалізацію потерпілим указаних прав (ч. 6 ст. 22 КПК України). До того ж такі гарантії перш за все стосуються прав самого потерпілого, тому законодавець передбачив процесуальну санкцію, що застосовується судами вищого рівня в разі порушення цих прав потерпілого, яка закріплена в п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України. Водночас захисник, посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності потерпілої, не зазначає, як це стосується інтересів засудженого, та яким чином вказане вплинуло на законність прийнятого рішення, з урахуванням того, що сама потерпіла на цих підставах касаційну скаргу не подавала і відсутні дані про те, що вона уповноважувала на це сторону захисту. Варто зауважити, що доводи касаційної скарги захисника не містять будь-яких обґрунтувань про те, яким чином відсутність потерпілої в ході апеляційного розгляду перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Отже, доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими, оскільки за таких обставин, відсутні підстави для висновку про те, що в цій частині судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог КПК України. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів та не провів судового слідства, а також відмовив у задоволенні низки клопотань сторони захисту Так, за змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків. Як убачається із ухвали Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року (яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень), апеляційний суд у відкритому судовому засіданні розглянув клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 про призначення судової почеркознавчої експертизи, судової дактилоскопічної експертизи, судової молекулярно-генетичної експертизи, комплексної судової медично-імунологічної та медично-цитологічної експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017220730000368 та відмовив у його задоволенні, навівши відповідні мотиви. Суд звертає увагу, що чинний КПК України не містить вимоги про внесення в зміст ухвали, постановленої за результатом розгляду апеляційної скарги, змісту інших ухвал, постановлених судом під час апеляційного розгляду справи. Тож, доводи захисника в цій частині є необґрунтованими. Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України. Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. Водночас сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Разом з тим, апеляційний суд погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, а тому підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цього суду не було. Крім того, у касаційній скарзі захисника відсутні будь-які відомості про те, що сторона захисту заявляла клопотання в апеляційному суді щодо повторного дослідження доказів та, що таке клопотання не було розглянуто судом. Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України. З урахуванням викладеного, доводи захисника в цій частині також не можна вважати слушними. Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 травня 2023 року та дійшов обґрунтованого висновку, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України. Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України. У той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судового рішення на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України. Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3