Ухвала КГС ВС № 910/8875/24

УХВАЛА 31 березня 2025 року м. Київ cправа № 910/8875/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Мачульський Г. М., перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (суддя Балац С. В.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (суддя Балац С. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (головуючий суддя Козир Т. П., судді Мальченко А. О., Скрипка І. М.) у справі № 910/8875/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління «Енергоюжспецстрой» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 430 368,63 грн, ВСТАНОВИВ: У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління «Енергоюжспецстрой» звернулося до Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 430 368,63 грн, з яких: 421 000 грн основного боргу, 3 873,20 грн пені і 5 494,92 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору від 19.12.2023 № 4600008779 про закупівлю послуг позивач виконав передбачені договором «Інші завершальні будівельні роботи (Ремонт фундаментів підземних трубопроводів КС-15 Кременчук)», однак відповідач безпідставно не підписав акт виконаних робіт та не оплатив фактично виконані роботи. 11.11.2024 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково. 09.12.2024 додатковим рішенням Господарського суду міста Києва заяву Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління «Енергоюжспецстрой» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. 11.02.2025 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 залишено без змін. 10.03.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського міста Києва від 11.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/8875/24. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Мачульський Г. М. За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/8875/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове судове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Отже додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акту та є його невід`ємною складовою. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках. Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 430 368,63 грн. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначив, що справа має виняткове значення для нього, оскільки суб`єкти господарювання перебувають в однаково рівних умовах, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Незгода судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій. Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності». У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду. Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду та відсутність висновку без належного обґрунтування) зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997). Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, з урахуванням викладеного і заперечення проти відкриття провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/8875/24. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька Г. М. Мачульський