Постанова 4857 № 465/3864/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 465/3864/24 пров. № А/857/3954/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Ільчишин Н. В., Носа С. П., з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2025 року (прийняте в м. Львові суддею Кушнір Б. Б.; повне судове рішення складене 10 січня 2025 року) в адміністративній справі № 465/3864/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : 17 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Франківського районного суду м. Львова із вказаним позовом та просив: - скасувати постанову інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - УПП у Львівській області) лейтенанта поліції Дороша М. В. серії ЕНА № 2088733 від 07 травня 2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 20 400 гривень за частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Позовні вимоги обґрунтовував тим, що вказане рішення є протиправним, а притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставним, позаяк на час винесення оскаржуваної постанови постанова Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2024 року в справі № 463/2586/25 про позбавлення права керування транспортними засобами не вступила у закону силу, тобто на той час він фактично не був позбавлений права керування транспортними засобами. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2025 року позов задоволено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило УПП у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим; прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги, з покликаннями на норми законодавства, фактичні обставини справи та рішення суду першої інстанції, обґрунтовує тим, що факт керування позивачем, який був позбавлений права керування транспортним засобом, транспортним засобом був достеменно встановлений інспекторами управління, а постанова, якою позивача було позбавлено права керування, не була своєчасно оскаржена. А за результатами судового оскарження вказана постанова була залишена без змін. Відтак, не відповідачем не встановлено чи було позивачем вчинено правопорушення, яке йому ставиться у вину, а судом першої інстанції порушено норми матеріального права та належним чином не проведено повного, всебічного з`ясування усіх обставин справи. Щодо невнесення відомостей у постанову в графі 7 «До постанови додаються» вказало, що оскаржувана постанова винесена з дотриманням норм законодавства, проте відеозапис не є збереженим, позаяк управлінню не були відомі наміри позивача скасовувати постанову та про необхідність збереження відеозапису з відеореєстраторів того дня. Вказало, що позаяк позивач вчинив два правопорушення, його було притягнуто до адміністративної відповідальності в межах санкції за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Також судові витрати неправомірно стягнуто з Управління патрульної поліції, позаяк таке не має статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не є розпорядником бюджетних коштів. У зв`язку з цим судові витрати підлягають стягненню саме з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, 07 травня 2024 року інспектор 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенанта поліції Дорош М. В. склав постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2088733 від 07 травня 2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 20 400 гривень за частиною четвертою статті 126 КУпАП. За змістом постанови 07 травня 2024 року о 11:14:17 год. ОСОБА_1 по вул. Торгова, 2 у м. Львові, керуючи транспортним засобом «KIA Ceed» д. н. з. НОМЕР_1 , здійснив рух по смузі руху для громадського транспорту та керував транспортним засобом будучи позбавлений права керування, чим порушив вимоги пункту 2.1.а. ПДР керування транспортним засобом, особою, позбавленою права керування транспортним засобом. Вважаючи зазначену постанову неправомірною, ОСОБА_1 оскаржив її до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що вимоги позивача щодо скасування постанови є правомірними і такі позовні вимоги підлягають до задоволення, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2088733 від 07.05.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП необхідно скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрити. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Також відповідно до приписів частин першої, другої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129...). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух». Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р. (далі ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону). Також частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов`язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Частиною четвертою статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. А згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, за приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. За приписами статей 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Склад правопорушення, передбачений частиною четвертою статті 126 КУпАП є формальним, а обов`язковим елементом об`єктивної сторони є умисна дія. Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. А тому орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення, повинен довести в діях особи умисел на керування транспортним засобом особою, яка знає, що її позбавлено права керування. Як встановлено судом першої інстанції, позивач не отримував постанови Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2024 року, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на один рік, що також підтверджується оглянутими матеріалами судової справи № 463/2586/24; позивач ознайомився з матеріалами цієї справи 30 квітня 2024 року, а 08 травня 2024 року подав апеляційну скаргу на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 24.04.2024 у справі № 463/2586/24 та така 09.05.2024 направлена до апеляційного суду для розгляду. Із Єдиного державного реєстр судових рішень видно, що датою набуття постанови Личаківського районного суду м. Львова від 24.04.2024 у справі № 463/2586/24 є 26.06.2024. Отже, станом на 07.05.2024 вказана постанова не набрала законної сили, а тому позивач відповідно до такої постанови не вважався позбавленим права керування транспортним засобом. Також у справі відсутні докази того, що позивач керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортним засобом. Так, у матеріалах справи є лише оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення від 07 травня 2024 року, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП. Водночас, відсутні відеозаписи з відеореєстраторів (нагрудних камер поліцейських), які б підтверджували факт керування позивача автомобілем 07 травня 2024 року о 11:14:17 год. по вул. Торговій, 2 у м. Львові. Згідно пояснень представника відповідача вказаний відеозапис не є збереженим, позаяк відповідачу не були відомі наміри позивача оскаржувати вказану постанову та про необхідність збереження відеозапису з відеореєстраторів того дня. При цьому варто зауважити, що у графа 7 постанови «До постанови додаються» відсутні посилання на якісь докази, зокрема й відеозаписи з відеореєстраторів. З цього питання Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 р. в справі № 338/1/17 висловив правову позицію про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 357/10134/17, від 17 липня 2019 року в справі № 295/3099/17 та від 15 листопада 2018 року в справі № 524/5536/17. Також у постанові від 08 липня 2020 року в справі № 463/1352/16-а Верховний Суд виснував, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення є недоведеним. А в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 537/2088/17 Верховний Суд зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище. При цьому варто зауважити, що позивач заперечив свою вину у вчиненні правопорушення. Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а також зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт вчинення позивачем правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 126 та частиною першою статті КУпАП, є недоведеним. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Доводи апеляційної скарги загалом спростовані вищевказаними аргументами; решта доводів апеляційної скарги в частині, що стосується правомірності оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення, на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Щодо покликань апелянта на те, що судові витрати неправомірно стягнуто з Управління патрульної поліції, позаяк таке не має статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не є розпорядником бюджетних коштів; а судові витрати підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, колегія суддів зазначає таке. Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 05.09.2024 № 947), у пункті 5 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення. Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту. Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його діяльності (пункт 6 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами). Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до затвердженого у встановленому порядку кошторису на відповідний бюджетний рік, а також інших джерел, не заборонених законом (пункт 7 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції). Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує бюджетних коштів, отже не являється їх розпорядником. У зв`язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції. Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в цій категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17. З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції необхідно змінити, замінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення слова «Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції» словами «Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646)»; у решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу та питання про необхідність відшкодування витрат по сплаті судового збору, проте встановлені обставини у справі дають підстави суду апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни його резолютивної частини. Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2025 року в адміністративній справі № 465/3864/24 змінити, замінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення слова «Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції» словами «Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646)». У решті рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2025 року в адміністративній справі № 465/3864/24 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин С. П. Нос Повне судове рішення складено 28.03.25