Постанова Львівський апеляційний суд № 461/6891/24

Справа № 461/6891/24 Головуючий у 1 інстанції: Павлюк О. В. Провадження № 22-ц/811/3619/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Cуддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В., Секретар Салата Я.І. З участю представника Львівської обласної прокуратури Іваськевич Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу № 461/6891/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури,- про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органів державної влади в с т а н о в и в : 20 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органів державної влади. Позовна заява мотивована тим, що 28 жовтня 2021 року він на адресу Генерального прокурора скерував заяву про кримінальне правопорушення. 16 листопада 2021 року з Офісу Генерального прокурора він отримав листа за вих. №31/3/1-111138-21 від 05 листопада 2021 року, у якому було зазначено про те, що його заяву надіслано для розгляду до Львівської обласної прокуратури. Львівська обласна прокуратура листом від 23 листопада 2021 року повідомила його про скерування заяви до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові. Вважає дії посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення від 25 жовтня 2021 року незаконними, такими, що порушили його права та спричинили моральну шкоду, яка полягала у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, що призвело до моральних страждань. Просить cтягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь грошові кошти у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових (службових осіб) Львівської обласної прокуратури та 25,25 гривень матеріальної шкоди. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 26 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органів державної влади відмовлено. Судові витрати з оплати судового збору віднесено за рахунок держави. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним. Позивач зазначає, що завдана йому шкода повинна бути відшкодована відповідно до ч.6 ст.1176 ЦК України. Судом першої інстанції не було з`ясовано ряд питань, які впливають на законність рішення, а саме: чи норми Конституції України мають найвищу юридичну силу, чи на підставі ст. 56 Конституції України він має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, чи Львівська обласна прокуратура (прокуратура Львівської області) відноситься до органів державної влади, чи законне рішення прийняла Львівська обласна прокуратура за наслідками перевірки його заяви про вчинення кримінального правопорушення та інші питання. Вважає, що ним надано достатньо доказів в підтвердження факту завдання йому матеріальної і моральної шкоди діями відповідача. Ухваливши рішення про відмову у позові, суд порушив вимоги ст.56 Конституції України та вимоги ст. 1167, 1176 ЦК України. Вважає, що суд мав застосувати ст..56 Конституцію України, як закон прямої дії та задовольнити позов. Просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 листопада 2024 року та прийняти нове рішення, яким задоволити його позов повністю, покликаючись на доводи позовної заяви. Просить вирішити питання щодо звернення з поданням до Конституційного Суду України через Верховний Суд щодо тлумачення ст.56 Конституції України, зокрема, чи має він, ОСОБА_1 , право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді заяви про кримінальне правопорушення, а також чи може бути дане право обмежене, у яких випадках та на підставі яких норм Конституції України. Також просить внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного суду України: постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». 31 грудня 2024 року від представника Львівської обласної прокуратури Іваськевич Х.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, покликаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено факту завдання йому матеріальної і моральної шкоди у визначеному ним розмірі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівської обласної прокуратури Іваськевич Х.І. на спростування доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Матеріалами справи та судом встановлено, що 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з повідомленням щодо можливих неправомірних дій суддів Львівського апеляційного суду, що підтверджується копією заяви. Прокурор першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Держаного бюро розслідувань Ткаченко О., листом № 31/3/1-111138-21 від 05.11.2021 заяву позивача від 28.10.2024 надіслав на адресу Львівської обласної прокуратури, про що повідомив заявника. Виконувач обов`язків начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури Роман ВАЛЬЧУК листом № 31/2-р-21 від 15.11.2021 заяву Позивача від 28.10.2021 надіслав на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, для розгляду в порядку ст. 214 КПК України, про що повідомив заявника. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 27 травня 2021 року у справі №461/4380/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано уповноважених на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення посадових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 06.05.2021 про вчинення кримінального правопорушення, подану заявником в порядку ст. 214 КПК України та повідомити заявника про прийняте рішення. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив з тих підстав, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди посадовими (службовими особами) Львівської обласної прокуратури, наявності причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, згідно його доводів, яких він зазнав, а також розміру завданої йому моральної шкоди. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 270 ЦК відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема, на повагу до гідності та честі. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК). В абз. 1, 2 п. 4, абз. 1 п. 27 Постанови Пленум Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон), моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У п. 9 вищезазначеної постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Колегія суддів звертає увагу, що позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований та у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути. У постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі 686/34047/19 зроблено висновок, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1174 ЦК України. У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18) зазначено, що «свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував бездіяльністю слідчого прокуратури, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора прокуратури Харківської області з огляду на їх скасування слідчими суддями. Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача». Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16 (провадження № 61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15 (провадження № 61-20721св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18 (провадження № 61-11350св19), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17 (провадження 61-40480св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20 (провадження № 61-17741св20), від 19 жовтня 2022 року у справі № 554/8034/20 (провадження № 61-14781св21) та інших. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову». Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини першатретя статті 89 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Позивач звертаючись до суду з даним позовом в позовній заяві вказав, що в результаті незаконних дій посадових (службових осіб) Львівської обласної прокуратури спричинено приниження його честі, гідності, ділової репутації та завдано моральної шкоди у розмірі 1000000 грн. Колегія суддів звертає увагу, що позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження факту завдання моральних страждань органами прокуратури, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками, а також не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди, не зазначено, з чого саме він виходив при визначення суми моральної шкоди. Наявність ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 25 листопада 2021 року у справі №461/9562/21, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 , не є безумовною підставою для відшкодування Львівською обласною прокуратурою ОСОБА_1 моральної шкоди. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позовної заяви, вважає, що позивачем не надано суду доказів протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Позивач не долучає жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували настання негативних наслідків, зокрема, висновків експертиз щодо стану здоров`я та не зазначає в чому полягає можливе погіршення його стану здоров`я, негативний вплив на звичайним ритм життя, втрата можливостей, в чому проявилося приниження гідності та ділової репутації тощо. Також позивачем не обґрунтовано об`єктивними, належними і допустимими доказами підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну шкоду та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Відтак, у справі відсутні достатні відомості, що свідчать про спричинення моральної шкоди, визначеної ч. 2 ст. 23 ЦК України та постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Враховуючи те, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України для з`ясування, чи позивач ОСОБА_1 , громадянин України, має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді заяви про кримінальне правопорушення, чи може дане право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України; про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України, а саме постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Колегія суддів вважає, що такі клопотання до задоволення не підлягають, виходячи з наступного. Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Оскільки в процесі розгляду справи апеляційним судом не встановлено обставин, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, підстави для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта у даному випадку відсутні. Крім того, в даному випадку відсутні підстав вважати, що норми ЦПК України, на підставі яких судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, суперечать Конституції України та є необхідність у застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії при цьому не застосувавши норми ЦПК України. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст..375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 26 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 березня 2025 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк