Постанова Київський апеляційний суд № 367/6975/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/5548/2025 Справа № 367/6975/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Марченком Максимом Михайловичем , на рішення Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Мерзлого Л.В., ухвалене в м. Ірпені 18 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про усунення від права спадкування за законом, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г.В., зареєстрований у реєстрі за № 305, визнати за нею, ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0110 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на частину земельної ділянки пл. 0,0734 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0111 цільове призначення ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є вона та її сестра ОСОБА_5 як діти померлої. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до якої увійшли житловий будинок та земельна ділянка за вказаною адресою. У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до Бучанської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини, після чого їй стало відомо, що за життя їх мати 12 листопада 1997 року склала заповіт, посвідчений посадовою особою виконавчого комітету Гостомельської селищної ради, яким розпорядилася всім своїм майном на користь ОСОБА_1 . Вважала, що даний заповіт є нікчемним, оскільки на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради у смт. Гостомель вже діяв нотаріус. В серпні 2019 року вона звернулася до Бучанської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу на своє ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом на частку спадкового майна, в чому їй було відмовлено в зв`язку з наявністю заповіту та в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів. Оскільки частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, вважала, що за нею має бути визнане право власності на частину житлового будинку та земельної ділянки. В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом, просила усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивувала тим, що ОСОБА_3 має бути усунена від права на спадкування за законом відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, оскільки ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво перебувала в безпорадному стані. Відповідачу було відомо про безпорадний стан матері, проте жодного разу вона не приїжджала до неї додому та в лікарню, не надавала та не мала наміру надавати матеріальну та моральну допомогу, не приймала фінансової участі у її похованні. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г.В., зареєстрований у реєстрі за № 305, визнано за ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0110 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на частину земельної ділянки пл. 0,0734 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0111 цільове призначення ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 5968,40 грн. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника Марченка М.М. , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволенні первісного позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року в частині задоволення первісного позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що оскільки заповіт складений та посвідчений 12 грудня 1997 року, то до спірних правовідносин слід застосовувати правові норми, що діяли на час їх виникнення, а не діючі норми ЦК України, як до того вдався суд першої інстанції, мотивуючи оскаржене рішення при задоволенні первісного позову. Наводила зміст ст. 1, 2, 24, 37 Закону України «Про нотаріат», ст. 541 ЦК УРСР, п. 37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України. Вказувала, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення від завідуючого державним нотаріальним архівом про невідповідність законові оскаржуваного заповіту. Зазначала, що листом Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 повідомлено про те, що приватну діяльність нотаріуса Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомляла, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року. Звертала увагу, що згаданий лист від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 був відповіддю на адвокатський запит про надання інформації щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності по Ірпінському міському нотаріальному округу Прилипко В.В. , а не початку її нотаріальної діяльності, тим паче у смт. Гостомель. Таким чином, лист містить інформацію лише про дату реєстрації приватної нотаріальної діяльності Прилипко В.В. , яка відбулась 08 жовтня 1997 року, однак не містить інформації, коли видане реєстраційне посвідчення Прилипко В.В. , коли розпочата її нотаріальна діяльність Прилипко В.В. , де було розташування її робочого місця на момент складання та посвідчення заповіту, якщо її приватна нотаріальна діяльність на той час вже була розпочата. Наголошувала, що заповіт складено та посвідчено 12 грудня 1997 року, а реєстрація приватної нотаріальної діяльності Прилипко В.В. відбулась 08 жовтня 1997 року, за якою слідує процедура отримання нотаріусом реєстраційного посвідчення, після отримання якого нотаріус має ще трьохмісячний строк, щоб розпочати свою приватну нотаріальну діяльність. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент складання та посвідчення оскаржуваного заповіту приватна нотаріальна діяльність Прилипко В.В. вже була розпочата, як і не містять доказів того, що саме в смт. Гостомель здійснювала свою приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. на час складання та посвідчення оскаржуваного заповіту. Вказувала, що лише з прийняттям ЦК України в цивільному законодавстві з`являється поняття нікчемності заповіту, отже, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання заповіту нікчемним, позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови в позові. Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Наводила зміст ст. 541 ЦК УРСР, ст. 1, 37 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, якою встановлено, що заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів у населених пунктах, де немає нотаріусів. Вказувала, що з відповіді ГТУЮ у Київській області від 05 червня 2019 року, приватну діяльність Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Наводила положення ст. 1251, 1257, 203, 215, 236 ЦК України, вказувала, що оскільки на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради вже була зареєстрована приватна нотаріальна діяльність Прилипко В.В. , відтак посвідчення даного заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, є нікчемним. Вказувала на недоречність посилань відповідача на п. 37 Інструкції, оскільки в зазначеному пункті мова йде про переоформлення заповіту (тобто посвідчення іншої його редакції) тим же виконавчим комітетом у випадку його невідповідності нормам закону. В даному ж випадку посадова особа виконавчого комітету взагалі не мала права посвідчувати будь-який заповіт, оскільки в даному населеному пункті вже діяв нотаріус. Щодо відповіді ГТУЮ у Київській області від 05 червня 2019 року, пояснювала, що у даній відповіді чітко зазначено, що приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видане реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, в тому числі посвідчення заповітів. Реєстраційне посвідчення видано нотаріусу Прилипко В.В. саме по Ірпінському нотаріальному округу, а селище Гостомель на той час адміністративно підпорядковувалось Ірпінській міській раді. Тобто з моменту реєстрації нотаріусом приватної нотаріальної діяльності та отримання реєстраційного посвідчення 08 жовтня 1997 року саме нотаріус набуває повноваження з вчинення нотаріальних дій в межах відповідного нотаріального округу, та відповідно такі повноваження припиняються для посадових осіб виконавчого комітету відповідного населеного пункту. Вказувала, що по своїй суті недійсність, так само як і нікчемність заповіту, дорівнює по правових наслідках відсутності заповіту, тобто у такому випадку заповіт не породжує тих правових наслідків, на які він був спрямований. Як недійсність, так і нікчемність заповіту в даному випадку обумовлює у спадкоємця, позбавленого цим заповітом права на спадкування, виникнення права на спадкування на загальних підставах, як спадкоємця першої черги за законом. В судове засідання 26 березня 2025 року учасники не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів (треті особи) та на електронні адреси; від представника ОСОБА_1 - адвоката Марченка М.М. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, мотивоване неможливістю його присутності в судовому засіданні в зв`язку з сімейними обставинами. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони відповідача, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи та в апеляційній скарзі виклала свої доводи щодо скасування рішення, а до клопотання про відкладення розгляду справи не надала доказів на підтвердження вказаних в ньому обставин та поважності причин неявки в судове засідання. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову про усунення від права спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, що мати сторін потребувала саме допомоги ОСОБА_3 , а також доказів щодо ухилення ОСОБА_3 від надання такої допомоги матері за можливості її надання. ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення первісного позову про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно, при цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови в зустрічному позові не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є дочками ОСОБА_4 (а. с. 12, 43 т. 1), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11 т. 1). З заявами про прийняття спадщини до Бучанської міської державної нотаріальної контори Київської області звернулися: 23 лютого 2019 року ОСОБА_3 , 14 травня 2019 року - ОСОБА_1 (а. с. 133, 152 т. 1). Згідно інформаційної довідки КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації» від 08 серпня 2019 року № і-3060 на запит державного нотаріуса, за архівними даними БТІ станом на 31 грудня 2012 року об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 як частка на підставі договору дарування, посвідченого Ірпінською державною нотаріальною конторою 09 квітня 1964 року, Р№ 1081, дата реєстрації 15 квітня 1964 року, та частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Ірпінською державною нотаріальною конторою 28 червня 1983 року, Р№ 1297, дата реєстрації 02 липня 1983 року, реєстровий № 277, книга 1, сторінка 109 (а. с. 14 т. 1). Листом Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 26 травня 2019 року на запит державного нотаріуса повідомлено, що в місцевому фонді документації із землеустрою наявна технічна документація із землеустрою по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам (в тому числі щодо формування земельних ділянок з кадастровими номерами 3210945900:01:034:0110, 3210945900:01:034:0111 ОСОБА_4 . В Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі міститься запис № 1917 про видачу 26 липня 2006 року державного акту серія ЯБ № 797041 на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:034:0110, 3210945900:01:034:0111 ОСОБА_4 на підставі рішення Гостомельської селищної ради 23 сесії 24 скликання № 381 від 27 листопада 2003 року. В архіві Управління другі примірники бланків державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:034:0110, 3210945900:01:034:0111, видані ОСОБА_4 , не обліковуються (а. с. 15 т. 1). Згідно інформації з ДЗК від 20 травня 2019 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:034:0110, 3210945900:01:034:0111 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) належать на праві власності ОСОБА_4 (а. с. 16, 18 т. 1). На адвокатський запит супровідним листом Гостомельської селищної ради від 24 травня 2019 року надано копію заповіту, складеного ОСОБА_4 12 листопада 1997 року, згідно якого ОСОБА_4 все своє майно заповіла ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено секретарем виконкому Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області (а. с. 21 т. 1). Листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 на адвокатський запит повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року (а. с. 22 т. 1). Постановою Бучанської міської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2019 року № 1275/02-31 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки у спадкоємця ОСОБА_3 відсутні оригінали документів, що свідчили б про належність нерухомого майна спадкодавцю ОСОБА_4 , крім того, у спадковій справі наявний заповіт, який спадкодавець склала на ім`я ОСОБА_1 , факт недійсності (нікчемності) якого може бути встановлений виключно в судовому порядку (а. с. 23). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, спірні правовідносини щодо правового статусу та оскарження заповіту, складеного 12 листопада 1997, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року. Натомість суд першої інстанції безпідставно керувався при вирішенні даного спору положеннями ЦК України, які не набрали законної сили станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, і не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, на що правомірно вказувала ОСОБА_1 у апеляційній скарзі. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення первісного позову ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею 541 ЦК УРСР, а саме: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. У частині першій, четвертій статті 1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Згідно із підпунктом 5 пункту б частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат», пунктом 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 у редакції, що діяли на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів. Отже вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, від 02 червня 2021 року у справі № 619/728/19-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 753/2062/20. Відповідно до частини четвертої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради. У розглядуваній справі встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконкому Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області. Разом із тим, листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 на адвокатський запит повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року (а. с. 22 т. 1). Таким чином, доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області 12 листопада 1997 року на території Ірпінського нотаріального округу вже діяв нотаріус Прилипко В.В., посвідчення заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт - таким, що складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення. Доводи апеляційної скарги, з посиланням на п. 37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення від завідуючого державним нотаріальним архівом про невідповідність законові оскаржуваного заповіту, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що в зазначеному пункті Інструкції йдеться про переоформлення заповіту (тобто посвідчення іншої його редакції) тим же виконавчим комітетом у випадку його невідповідності нормам закону. В даному ж випадку посадова особа виконавчого комітету взагалі не мала права посвідчувати будь-який заповіт, оскільки в даному населеному пункті вже діяв нотаріус. Доводи апеляційної скарги, що лист Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 містить інформацію щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності Прилипко В.В. , а не початку її нотаріальної діяльності, і не містить інформації, коли розпочата нотаріальна діяльність Прилипко В.В. , а також що приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. станом на час складання та посвідчення оскаржуваного заповіту здійснювала саме в Гостомелі, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані припущення. Доказів того, що приватна нотаріальна діяльність Прилипко В.В. після реєстрації приватної нотаріальної діяльності 08 жовтня 1997 року та отримання реєстраційного посвідчення не була розпочата станом на 12 листопада 1997 року, відповідачем суду не надано. Апеляційний суд враховує, що в листі Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 чітко зазначено, що приватну нотаріальну діяльність Прилипко В.В. було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видане реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41 по Ірпінському нотаріальному округу. Реєстраційне посвідчення видано нотаріусу Прилипко В.В. саме по Ірпінському нотаріальному округу, а селище Гостомель на той час адміністративно підпорядковувалось Ірпінській міській раді. Тобто з моменту реєстрації нотаріусом приватної нотаріальної діяльності та отримання реєстраційного посвідчення 08 жовтня 1997 року саме нотаріус набуває повноваження з вчинення нотаріальних дій в межах відповідного нотаріального округу, та відповідно такі повноваження припиняються для посадових осіб виконавчого комітету відповідного населеного пункту. Відповідно до статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47 ЦК УРСР). У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення. В ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20, від 27 листопада 2024 року у справі № 715/3010/21). Факт посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області на час дії на території Ірпінського нотаріального округу приватного нотаріуса Прилипко В.В. вказує на недотримання при посвідченні 12 листопада 1997 року заповіту від імені ОСОБА_4 вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту та, як наслідок, - його недійсність відповідно до статей 47, 541 ЦК УРСР. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_3 заявлено вимоги про визнання заповіту нікчемним, а не недійсним, як це передбачено ст. 47, 541 ЦК УРСР. Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставами позову. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного випливає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. З огляду на практику ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні, суди в процесі здійснення правосуддя повинні в першу чергу керуватися принципами ефективного та справедливого розгляду справи з метою відновлення прав заявника, а не прагнути до правового пуризму, не звертаючи уваги при цьому на всі істотні обставини справи. Зважаючи на вищевикладене, ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання заповіту недійсним. Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, апеляційний суд враховує таке. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Судом встановлено, що до складу спадкового майна увійшли житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0110 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка пл. 0,0734 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0111 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 . Також встановлено, що ОСОБА_3 в установлений законом шестимісячний строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання заяви до нотаріальної контори, однак не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом через наявність заповіту та відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, є вимога про визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24) та інших. Враховуючи вищевикладене, оскільки заповіт спадкоємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 визнано апеляційним судом недійсним даною постановою, а спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є в рівних частках її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , позивачем в установлений законом шестимісячний строк подано заяву про прийняття спадщини, однак правовстановлюючі документи у неї відсутні, апеляційний суд приходить до висновку, що за позивачем ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом підлягає визнанню право власності на частку спадкового майна. Таким чином, за позивачем підлягає визнанню право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель ат споруд, а також на частину земельної ділянки пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0110 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на частину земельної ділянки пл. 0,0734 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0111 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, визнавши недійсним заповіт та визнавши за позивачем право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. В частині відмови в зустрічному позові рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги залишаються задоволеними, перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Марченком Максимом Михайловичем , задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково. Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г.В., зареєстрований у реєстрі за №

305. Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0110 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на частину земельної ділянки пл. 0,0734 га., кадастровий номер 3210945900:01:034:0111 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті позову ОСОБА_3 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 5968,40 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.