Постанова 4803 № 183/2764/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1058/25 Справа № 183/2764/24 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року та на додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом та стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії (суддя першої інстанції Г.Є. Майна), В С Т А Н О В И В: У березні ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом та стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії, в якому просив: - визнати за ним право власності на суму недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , не була одержана нею за життя та не включена до свідоцтва про право на спадщину за законом у розмірі 13 008,71 грн. в порядку спадкування за законом; - стягнути з відповідача на його користь суму недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , не була одержана нею за життя та не включена до свідоцтва про право на спадщину за законом у розмірі 13 008,71грн. в порядку спадкування за законом; - стягнути з відповідача на його користь суму недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , але не була одержана нею за життя у розмірі 50 104,78 грн. згідно свідоцтва про право на спадщину за законом НРР № 099291, зареєстроване в реєстрі за № 941 від 24 грудня 2021 року; - стягнути з відповідача на його користь судові витрати в загальному розмірі 15 468,96 грн. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , не була одержана нею за життя та не включена до свідоцтва про право на спадщину за законом у розмірі 13 008,71 грн. в порядку спадкування за законом. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , але не була одержана нею за життя у розмірі 50 104,78 грн. згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №

941. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Із вказаними рішеннями суду не погодилась представник ГУ ПФУ в Луганській області Чемрат О.І., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що спадкодавець ОСОБА_2 , на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, яка в період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року нараховувалась і виплачувалась в повному обсязі. Виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01квітня 2017 року, однак документальне підтвердження обставин призупинення виплати пенсії надати немає можливості з причин їх перебування на тимчасово окупованих територіях. Оскільки за життя ОСОБА_2 не зверталась до управління із заявою про поновлення виплати пенсі. Недоотримана пенсія ОСОБА_2 , яка увійшла до складу спадщини в розмірі 50 104,78 грн. була нарахована з моменту надходження запиту нотаріуса за період з 17 січня 2018 року по 30 червня 2020 року. 30 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 до якої не надав довідки внутрішньо переміщеної особи, а тому було ухвалено рішення про відмову у виплаті такої пенсії, Також зазначає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, часом, ви трачем адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. ОСОБА_3 просила рішення Новомосковського міськрайонного суду від 30 вересня 2024 року та додаткове рішення суду від 10 грудня 2024 року скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. ОСОБА_1 , у судове засідання не з явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник ГУ ПФУ в Луганській області, у судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи без його участі. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на рішення суду від 30 вересня 2024 року не підлягає задоволенню, однак,апеляційна скарга на додаткове рішення суду від 10 грудня 2024 року підлягає частковому задоволенню з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , 1952 року народження, яка померла08 червня 2020 року, Зазначені обставини підтверджуються копіями паспортів, свідоцтва про одруження, свідоцтва про смерть, свідоцтва про право на спадщину за законом, що надані суду в засвідчених представником позивача копіях. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабісовою Ю.Т., наданого суду в засвідченій представником позивача копії, спадщина ОСОБА_1 , на яку видане це свідоцтво, складається з суми недоотриманої пенсії в розмірі 50 104,78 грн. Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, наданою на адвокатський запит представника позивача адвоката Заботіна В. В., за №1200-0501-8/7322 від22 березня 2024 року, ОСОБА_1 30 червня 2023 року через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганський області із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, до якої було додано усі необхідні документи, однак відповідно до відповіді відповідача йому було відмовлено у здійсненні такої виплати з посиланням на відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи. Крім того, розмір невиплаченої пенсії було нараховано відповідачем лише за період з 17 січня 2018 року по 30 червня 2020 року. Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області аргументує свою позицію тим, що ОСОБА_2 , на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа, виплату пенсії останній було призупинено з 01 квітня 2017 року. За життя пенсіонер із заявою щодо поновлення виплати пенсії до Головного управління не звертався. Недоотримана пенсія була розрахована з моменту надходження запиту нотаріуса з 17 січня 2018 року по 30 червня 2020 року в сумі 50 104,78 грн. У березні 2017 року на розрахунковий рахунок АТ "Ощадбанк" зараховано пенсію в розмірі 1 367,03 грн. З досліджених судом доказів вбачається, що до складу спадщини, на яку видано свідоцтво про право на спадщину за законом, увійшли суми пенсії за період з 17 січня 2018 по 30 червня 2020 року, а період з 01 квітня 2017 року по 16 січня 2018 року до складу спадщину не увійшли. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи з відповідача на користь позивача відповідні суми недоотриманої пенсії, суд першої інстанції виходив, з доведеності позовних вимог та не спростування їх відповідачем. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця. Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у ньогояк спадкоємця першої черги після смерті дружини права на спадкування недоотриманої суми пенсії. Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, отримав у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом, за змістом якого до нього перейшло право власності на недоотриману пенсію за життя ОСОБА_2 , 1952 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 50104 грн. 78 коп. Після отримання вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач звернувся до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про виплату недоотриманої пенсії на підставі свідоцтва про право на спадщину. Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, наданою на адвокатський запит представника позивача адвоката Заботіна В. В., за №1200-0501-8/7322 від22 березня 2024 року, ОСОБА_1 30 червня 2023 року через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганський області із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, до якої було додано усі необхідні документи, однак відповідно до відповіді відповідача йому було відмовлено у здійсненні такої виплати з посиланням на відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи. Крім того, розмір невиплаченої пенсії було нараховано відповідачем лише за період з 17 січня 2018 року по 30 червня 2020 року. Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області аргументує свою позицію тим, що ОСОБА_2 , на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа, виплату пенсії останній було призупинено з 01 квітня 2017 року. За життя пенсіонер із заявою щодо поновлення виплати пенсії до Головного управління не звертався. Недоотримана пенсія була розрахована з моменту надходження запиту нотаріуса з 17 січня 2018 року по 30 червня 2020 року в сумі 50 104,78 грн. У березні 2017 року на розрахунковий рахунок АТ "Ощадбанк" зараховано пенсію в розмірі 1 367,03 грн. Відповідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Відповідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст ч. 3 ст. 52 Закону також узгоджується зі змістом ст. 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. Частиною 4статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За викладених обставин, суд першої інстанції встановивши, що позивач має право на спадкове майно - пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним у цих правовідносинах, дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення недоотриманої пенсії спадкодавця в сумі 50104,78 грн., згідно свідоцтва про право на спадщину за законом та недоотриману пенсію з 01.04.2017 року по 16.01.2018 року у розмірі 13008,71 грн. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду від 16 грудня 2020 року по справі № 428/12730/19 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, ОП КЦС ВС відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених ВС КЦС, та зазначила, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем, не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої суми пенсії в порядку спадкування за законом. Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Луганській області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Отже, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року. Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Так, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17 звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У разі недотримання вимог ч.4ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається,що до заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача додано такі документи: договір про надання правової допомоги від 03 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Заботіним В. В.; ордер; акт про прийняття-передачу наданих послуг від 01 жовтня 2024року. В акті про прийняття-передачу наданих послуг сторони погодили таку допомогу: консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1 год. 30 хв. вартість 1 500 грн.; збір доказів (ознайомлення з матеріалами спадкової справи, складання та подання адвокатських запитів до УТ ПФУ в Луганській області - 6 год. вартістю 6 000 грн., підготовка та подання до суду позовної заяви - 6 год. вартістю 7 000 грн. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 7000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки дана сума є завищеною і не відповідає критерію складності справи та обсягом наданих послуг, а отже колегія суддів дійшла висновку, що сума на відшкодування витрати на правничу підлягає зменшенню до 2000 грн. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись статтями 374, 375, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року залишити без змін. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на додаткове рішення задовольнити частково. Додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року змінити. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 2000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 26 березня 2025 року. Головуючий-суддя О.В. Халаджи