Постанова 4852 № 160/27884/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27884/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, (суддя суду першої інстанції Рищенко А.Ю.), прийняту без виклику сторін в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/27884/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, УСТАНОВИВ: Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм процесуального права просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС від 03 вересня 2024 року, яка винесена відносно ФОП ОСОБА_1 є виконавчим документом, який повинен бути переданий до державної виконавчої служби для примусового виконання. Також зазначає, що ні Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, ні Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку. Також, відповідач наголошує, що в даному випадку відсутні визначені КАС підстави для забезпечення адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 , в самій ухвалі не вказано які саме негативні наслідки настануть в разі не вжиття заходів забезпечення позову. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС від 03 вересня 2024 року, винесену відносно ФОП ОСОБА_1 . Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відкрито провадження у справі №160/27884/24; справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 09.12.2014 від позивача на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходів забезпечення позову шляхом: зупинення стягнення на підставі виконавчого документа постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС від 03 вересня 2024 року, винесеної відносно ФОП ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №76706334 відкритого на підставі постанови Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.12.2024 року до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/27884/24. Обґрунтовуючи вказану заяву про забезпечення позову, заявник зазначає про те, що звернувшись до суду із позовною заявою позивач має на меті захистити своє порушене право шляхом визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС від 03.09.2024. Однак, старшим державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чумановою Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження зі стягнення із позивача на користь держави штрафу в сумі 240000,00 грн на підставі постанови відповідача 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС від 03.09.2024. Вважає, що в межах цієї справи в разі невжиття заходів забезпечення позову виникнуть обставини, які істотно ускладнять виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому є необхідність в забезпеченні позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. Також позивач зазначає про те, що ухвалою про забезпечення позову до вирішення справи по суті взаємовідносини між учасниками справи будуть зафіксовані у певному незмінному стані (на етапі відкриття виконавчого провадження), матимуть наслідком реальне виконання судового рішення як про задоволення позову, так і про відмову в задоволенні позову. Зокрема, якщо в задоволені позову буде відмовлено, то від перенесення на деякий час терміну стягнення коштів негативних наслідків не настане. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що наявними є визначені КАС України підстави для забезпечення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України). Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Постанова № 20682/03-20-07-05/3633007312/ДПС/ТД-ФС, ухвалена 03.09.2024 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому, за вищезазначеним документом відкрито виконавче провадження. Приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Частиною першою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті. Тобто, у Законі України «Про виконавче провадження» відсутній механізм зупинення виконання оскаржуваної позивачем постанови до ухвалення судового рішення по суті. Зважаючи на те, що постанова відповідача, законність та обґрунтованість якої є предметом спору у цій справі є виконавчим документом та за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у разі задоволення такого позову призведе до не ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки позивачу доведеться докласти значних зусиль для відновлення того становища, яке він мав до виконання в порядку виконавчого провадження постанови. Оскільки у Законі України «Про виконавче провадження» відсутній механізм зупинення виконання постанови про накладення штрафу до ухвалення судового рішення по суті на переконання колегії суддів, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема у постанові від 16.07.2024 року прийнятої у справі №240/40188/21. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 в адміністративній справі № 160/27884/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Н.П. Баранник суддя А.В. Шлай