Постанова 4823 № 750/13611/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 березня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/13611/24 Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/569/25 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1», розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Технополіс-1», в якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь 70 000 грн заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш ніж як за шість місяців, в розмірі 111 020 грн. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 13 березня 2015 працював на посаді фахівця з безпеки ТОВ «Технополіс-1». Наказом від 31 січня 2024 року позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін, проте, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, при звільненні йому не виплачено всіх належних сум, зокрема, заборгованості по заробітній платі з листопада 2023 року по січень 2024 року та компенсації за 39 днів невикористаної відпустки. Указував, що у зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних при звільненні сум відповідач, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Технополіс-1» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з ТОВ «Технополіс-1» на користь позивача заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані календарні дні відпустки в сумі 70 000 грн (сума зазначена без врахування податків та обов`язкових платежів), та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 020 грн (сума зазначена без врахування податків та обов`язкових платежів). Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ТОВ «Технополіс-1», вважаючи рішення суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необґрунтованим та незаконним, просить судове рішення в наведеній частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині оскаржуване рішення - залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Сторона відповідача вважає, що у цій справі, зважаючи на те, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові при звільненні сум є свого роду відшкодуванням завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства, зокрема, ст. 617 ЦК України, за якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Зазначає, що згідно зі ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна та невідворотна за даних умов подія. Відповідно до ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні палати засвідчують обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) та видають сертифікат, який є єдиним належним документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди), та обов`язків на виконання законодавчих та інших нормативних актів. Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 констатував, що суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних у справі доказів. Указує, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. Торгово-промислова палата України підтвердила, що такі форс-мажорні обставини як військова агресія російської федерації проти України до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором (іншим зобов`язанням), виконання яких настало згідно з умовами договору і, відповідно, виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини, передбачених ст. 43, 44 Конституції України. За змістом ст. 10 цього Закону роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звертає увагу на те, що у сертифікаті Київської торгово-промислової палати від 10 грудня 2024 року, який отримав відповідач з метою належного засвідчення форс-мажорних обставин, початок дії цих обставин визначено з 12 березня 2022 року, тобто період дії форс-мажорних обставин охоплює період дії трудових відносин між позивачем та ТОВ «Технополіс-1», які припинені за згодою сторін. Відповідач не міг передбачити чи відвернути виниклі обставини непереборної сили, які завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, тому роботодавець з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання щодо належної та своєчасної виплати всіх належних при звільненні коштів. Відповідна інформація для працівників була розміщена 01 червня 2023 року на загальнодоступному ресурсі «MyEldoLife» з наданням гарантії, що всі належні виплати будуть обов`язково виплачені. Посилається на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц, за яким у сукупності доказів доведено відсутність вини ТОВ «ДІЄСА» у невиконанні передбачених трудовим законодавством обов`язків, оскільки роботодавцем доведено перебування під дією обставин непереборної сили (збройної агресії російської федерації проти України), що зумовило неможливість виконання зобов`язання по своєчасній оплаті заробітної плати перед працівниками при звільненні. ТОВ «ДІЄСА», як і ТОВ «Технополіс-1» здійснювали свою діяльність під торговою маркою «Ельдорадо», мали спільні інформаційні ресурси, вели між собою господарську діяльність. Обставини непереборної сили для відповідача у цій справі виникли за аналогічних підстав, як і для ТОВ «ДІЄСА». Відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З відповідним клопотанням про поновлення такого строку позивач до суду першої інстанції не звертався. Зважаючи на приписи ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким вимогам не відповідає. Рішення районного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки сторонами не оскаржується та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Технополіс-1» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що за розрахунком позивача заборгованість роботодавця по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 70 000 грн. Відповідачем вказаного розрахунку не спростовано, доказів на спростування доводів позивача не надано, правом на подання відзиву ТОВ «Технополіс-1» не скористалося. Районний суд зазначив, що оскільки відповідачем порушено строки виплати заробітної плати, повний розрахунок з позивачем не проведено і на час розгляду справи, вина власника не виключається при фінансових труднощах підприємства чи відсутності коштів на розрахунковому рахунку, тому дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленої ОСОБА_1 вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного. У справі встановлено, що ОСОБА_1 13 березня 2015 року прийнято на посаду фахівця з безпеки ТОВ «Технополіс-1». 01 серпня 2018 року позивача переведено на посаду фахівця з безпеки філії 2 департаменту з роздрібної торгівлі, 01 липня 2020 року - переведено на посаду фахівця з безпеки філії 1 департаменту з роздрібної торгівлі, а 01 жовтня 2023 року - переведено на посаду фахівця з безпеки департаменту роздрібної торгівлі та продажів. Наведене підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 13-14). З виписки по картковому рахунку, відкритому в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що останньому 10 січня 2024 року виплачено заробітну плату за жовтень 2023 року у розмірі 12 170,14 грн (а.с. 16-18). Наказом № Т01/30/01/007 про припинення трудового договору від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 , фахівця з безпеки департаменту роздрібної торгівлі та продажів, з 31 січня 2024 року звільнено за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України за заявою працівника з виплатою компенсації за 39 днів невикористаних календарних днів відпустки (а.с. 15), про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці позивача. 25 вересня 2024 року адвокат Сірий І.О. в інтересах ОСОБА_1 звертався з листом до ТОВ «Технополіс-1» з проханням надати розрахунок заборгованості по заробітній платі позивача та довідку про його середньоденну заробітну плату (а.с. 19-20). Наданої роботодавцем відповіді на указане звернення матеріали справи не містять. Звернувшись з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 указував, що після його звільнення з роботи ТОВ «Технополіс-1» не провело з ним остаточного розрахунку та не виплатило всі належні кошти, що, відповідно до ст. 117 КЗпП України, є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі ст. 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в не проведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні. Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з наведеною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Виходячи зі змісту вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Отже, єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - є сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19). 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Ураховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 24 березня 2022 року набрав чинності ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначено особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». Частинами 2, 3 ст. 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). У справі встановлено, що у період з 13 березня 2015 року по 31 січня 2024 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Технополіс-1» та був звільнений за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. На час звільнення позивача була наявна заборгованість роботодавця по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Наведене стало підставою для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в загальному розмірі 70 000 грн, і в цій частині судове рішення сторонами не оскаржується. Не погодившись з рішенням суду та заперечуючи проти позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, ТОВ «Технополіс-1» наголошувало про відсутність вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення у зв`язку з існуванням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), зокрема, військової агресії російської федерації в Україні, на підтвердження чого відповідачем надано сертифікат Київської торгово-промислової палати від 10 грудня 2024 року. Сторона позивача у письмових поясненнях, скерованих до суду апеляційної інстанції, стверджувала про недотримання ТОВ «Технополіс-1» встановлених ст. 83 ЦПК України вимог щодо порядку подання доказів, доданих до апеляційної скарги, указуючи, що такі докази (сертифікат) відповідачем до суду першої інстанції не подавалися, і в апеляційній скарзі не зазначено про об`єктивну неможливість їх подання до районного суду. Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії. У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1, 2 та 3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. У цій справі апеляційний суд погоджується з доводами сторони відповідача щодо тривалості процедури звернення до торгово-промислової палати, що потребує збору документів на підтвердження форс-мажору, вважає неспростованими доводи товариства про те, що тривалість розгляду заяви не залежить від суб`єкта звернення до торгово-промислової палати, а також зважає на те, що ТОВ «Технополіс-1» є відповідачем у справі, у зв`язку з чим було обмежено у часі стосовно надання доказів на спростування позовних вимог. Заперечення сторони позивача зводяться до того, що ТОВ «Технополіс-1» мало можливість надати до суду першої інстанції відповідні документи, але ОСОБА_1 не стверджує, що вони не мають значення для правильного вирішення справи. Отже, подані відповідачем до суду апеляційної інстанції нові докази безпосередньо стосуються предмету доказування. Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «Технополіс-1» за ст. 94, 115-117 КЗпП України, ст. 1, 24 ЗУ «Про оплату праці», з урахуванням ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» засвідчується сертифікатом Київської ТПП № 3000-24-2258, який видано 10 грудня 2024 року, тобто, в день ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим відповідач не мав об`єктивної можливості подати сертифікат до суду першої інстанції. Зважаючи на наведені обставини, сертифікат № 3000-24-2258 від 10 грудня 2024 року Київської торгово-промислово палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий ТОВ «Технополіс-1», колегія суддів визнає належним та допустимим доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у справі, яка переглядається, та вважає, що стороною відповідача доведено неможливість його подання до суду першої інстанції з підстав, що об`єктивно не залежали від товариства. Виданим 10 грудня 2024 року сертифікатом № 3000-24-2258 Київська ТПП засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні; відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1-а, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходиться основний товарний склад, внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл); ТОВ «Технополіс-1», місцезнаходження: вул. Велика Кільцева, 4, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., з 12 березня 2022 року вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с. 89 зворот-92). У тексті сертифікату наявне посилання на повідомлення ТОВ «Технополіс-1» про втрату первинних та інших документів, в якому товариство повідомило, що входить до торгової мережі «Ельдорадо» наряду з ТОВ «ДІЄСА» та ТОВ «Технополіс-15» та зазначило, що внаслідок обстрілу 12 березня 2022 року та повторно 16 березня 2022 року була знищена будівля складу, де зберігалася значна частина первинної та іншої документації товариства та товарні запаси торгової мережі; велика частина об`єктів торгової мережі або потрапила до територій, на яких велись бойові дії та зазнали певних втрат, або потрапили до тимчасово окупованих територій (тобто був втрачений контроль над об`єктами, активами, що в них знаходилися, інформаційними носіями, первинними документами тощо), або пошкоджена чи взагалі повністю знищена разом з активами, інформаційними носіями, первинними документами тощо, внаслідок обстрілів з боку збройних формувань російської федерації. Крім того, у сертифікаті зазначено, що копіями бухгалтерських довідок ТОВ «Технополіс-1» підтверджено суму збитків: по обладнанню магазина Т018 у м. Харків - 12 467 630,42 грн; по обладнанню магазина Т065 у м. Мелітополь - 3 630 407,32 грн; по обладнанню магазина Т048 у м. Нова Каховка Херсонської обл. - 3 987 731,91 грн; по товару магазина Т018 у м. Харків - 17 984 635,66 грн; по обладнанню магазина НОМЕР_1 у м. Мелітополь - 11 760 066 грн; по обладнанню магазина НОМЕР_2 у м. Нова Каховка Херсонської обл. - 9 162 613,73 грн; по обладнанню центрального складу у с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл. - 12 459 274,68 грн. Отже, унеможливлення виконання ТОВ «Технополіс-1» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме, збройною агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1-а, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії, встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Колегія суддів зважає на те, що у сертифікаті № 3000-24-2258 від 10 грудня 2024 року початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначений саме з 12 березня 2022 року, тобто охоплює період дії трудових відносин з ОСОБА_1 , які припинені за згодою сторін лише 31 січня 2024 року. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-24-2258 від 10 грудня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Технополіс-1» обов`язку зі своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, наявний причинно-наслідковий зв`язок. Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача. ТОВ «Технополіс-1» повідомило працівників про обставини непереборної сили, що зумовлюють затримку розрахунку, через загальнодоступний ресурс «МуЕldoLife» 01 червня 2023 року (а.с. 70 зворот). Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «Технополіс-1» та його працівниками, зокрема, ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та які завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідач об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), та обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють колегії суддів зробити висновок про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Технополіс-1» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними і задоволенню не підлягають. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Технополіс-1» належить задовольнити, скасувавши рішення суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). ОСОБА_1 за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сплачено 1 211,60 грн судового збору (а.с. 1), який оскаржуваним рішенням суду був стягнутий з ТОВ «Технополіс-1» на користь позивача. За подачу апеляційної скарги ТОВ «Технополіс-1», з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», сплатило судовий збір у розмірі 1 453,44 грн (а.с. 102 зворот). Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмовляє у її задоволенні, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених сторонами, пропорційно задоволеним вимогам, зокрема, рішення суду в частині стягнення з ТОВ «Технополіс-1» на користь ОСОБА_1 судового збору належить скасувати. Крім того, з ОСОБА_1 на користь відповідача належить стягнути 1 453,44 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» - задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2024 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на користь ОСОБА_1 судового збору - скасувати. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (08130 Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4, ЄДРПОУ 32498133) 1 453 (одну тисячу чотириста п`ятдесят три) грн 50 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Повне судове рішення складено 27 березня 2025 року. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова