Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/2538/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/2538/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Крамчаніна Олександра Вячеславовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в адміністративній справі №160/2538/24 (головуючий суддя першої інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Позивач 29.01.2024 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання йому відстрочки від призову на підставі абз.4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - зобов`язати відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував наявність у позивача законних підстав для отримання відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку відповідно до положень абз. 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08.12.2022 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , є військовозобов`язаним. Позивач та його дружина мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.12.2022 року виданого виконкомом Інгулецької районної у м.Кривий Ріг ради, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , 2008 року народження, ОСОБА_6 , 2010 року народження, ОСОБА_4 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2022 року народження, та має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей. Згідно акту від 16.01.2024 року, складеного ОСББ «Каткова-15» позивач з 2012 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16.06.2010 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 02.09.2008 року батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зазначено ОСОБА_7 . Відповідно до розрахунку Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 06.09.2022 року вбачається, що ОСОБА_7 батько ОСОБА_5 , 2008 року народження, та ОСОБА_6 , 2010 року народження, за виконавчим провадженням № НОМЕР_4 має заборгованість по аліментам за період з березня 2008 року по вересень 2022 року, яка складає 177075,40 грн.. 18.01.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з тим, що у нього на утриманні перебуває четверо дітей. Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.01.2024 року №545 повідомлено позивача про неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з наступних підстав. Згідно копії свідоцтва про народження від 02.09.2008 року серії НОМЕР_3 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначений ОСОБА_7 , матір`ю ОСОБА_8 . Згідно копії свідоцтва про народження від 16.06.2010 року серії НОМЕР_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зазначений ОСОБА_7 , матір`ю ОСОБА_8 . Зазначене вказує на не перебування малолітніх дітей на утриманні у позивача, будь-яких інших документів які б вказували зворотне до заяви не додано. Для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як чоловіку, на утриманні якого перебувають двоє і більше дітей віком до 18 років, необхідно додатково подати письмові документи або засвідчені належним чином копії, які будуть підтверджувати перебування на утриманні позивача малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, позивач оскаржив такі дії до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку. Згідно частини п`ятої статті 1 Закону №2232 встановлено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до абзацу 3 частини шостої статті 2 Закону №2232 до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 39 Закону №2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі по тексту - Закон №3543) встановлено, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Частиною п`ятою статті 4 Закону №3543 встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови. Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року №2105-ІХ (далі по тексту - Указ №65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно зі статтею 4 Указу №65/2022 постановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Статтею 22 Закону №3543 встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Так, згідно абзацу 1 частини першої статті 22 Закону №3543 громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 22 Закону №3543 громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Згідно з абзацом 1 частини п`ятої статті 22 Закону №3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений у статті 23 Закону №3543. Абзацом 4 частини першої статті 23 Закону №3543 встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, а саме: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Таким чином, у період проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», не підлягають призову на військову службу військовозобов`язані, у тому числі, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей віком до 18 років. Водночас діти вважаються такими, які перебувають на утриманні рідних батьків, за виключенням випадку позбавлення їх батьківських прав. Як встановлено судом першої інстанції, 08.12.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Позивач з дружиною мають двох спільних дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Крім того, разом з позивачем проживають діти ОСОБА_2 народжені у шлюбі з ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до частини другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до частини першої статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Відтак, батьки повинні утримувати неповнолітню дитину. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій формі. В свою чергу, обов`язок з утримання у мачухи, вітчима неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає виключно, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батько ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - ОСОБА_7 за рішенням суду зобов`язаний сплачувати аліменти на неповнолітніх дітей, має заборгованість зі сплати аліментів Разом з тим, наявність заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_7 не спростовує його обов`язок в утриманні синів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , не свідчить також про відсутність обов`язку такого утримання та не виключає стягнення з нього аліментів в майбутньому в процесі здійснення державним виконавцем виконавчих дій. Позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав на дітей, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Отже, підтвердження можливого неналежного утримання дітей ОСОБА_7 , наявність заборгованості зі сплати аліментів, може свідчити виключно про неналежне виконання ним своїх обов`язків батьком та не свідчить про утримання дітей позивачем. Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів саме того факту, що діти дружини позивача - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебувають на його утриманні, окрім спільного проживання. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про перебування на його утриманні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Разом з тим, той факт, що родина позивача визнана багатодітною, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки в силу положень статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім`я - сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім`ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. За наведеної правової норми сім`я позивача є багатодітною, оскільки в ній подружжя (чоловік та жінка) перебувають у зареєстрованому шлюбі, разом проживають та виховують дітей, у тому числі кожного з подружжя (діти дружини від першого шлюбу). За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Крамчаніна Олександра Вячеславовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в адміністративній справі №160/2538/24 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в адміністративній справі №160/2538/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко