Постанова 4856 № 285/99/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 285/99/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Помогаєв А.В. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 25 березня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №917 від 03.12.2024 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно нього та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору. 21 березня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.12.2024 року посадовою особою відповідача - тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 внесено постанову № 917, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. Склад адміністративного правопорушення описано як відмову від проходження ВЛК. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду для її скасування. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пунктах 2, 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. У свою чергу ст.235 КУпАП передбачає, що розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачених, зокрема, ст.210-1 КУпАП відноситься до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх керівників. Частиною 3 ст.210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період. Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до п.74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ №560 від 16 травня 2024 року резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком

11. При цьому, особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду. Наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями і поширюється зокрема і на військовозобов`язаних та резервістів. Згідно із п.3.8. Положення постанова ВЛК про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду. Так матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджуються записами у витязі з ЄДР призовників. У графі "дата проходження ВЛК" прочерк. На виконання законодавства з питань військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, 29.11.2024 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та видано відповідне направлення. Проте, будучи військовозобов`язаним, 29.11.2024 в порушення встановленого законом обов`язку ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду та отримання направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про відмову від проходження медичного огляду від 29.11.2024. В причинах відмови вказав, що відмовляється від проходження ВЛК у зв`язку з тим, що на даний час відсутні необхідні документи, які б підтверджували стан його здоров`я. У своїй заяві 29.11.2024 ОСОБА_1 поставив підпис, що він ознайомлений із вимогами законодавства щодо військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, та передбаченою законом відповідальністю за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, в тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Тобто, в ході розгляду справи в суді першої інстанції сторони визнали факт відмови ОСОБА_1 від проходження ВЛК за направленням відповідача 29.11.2024. В той же час, доводи апеляційної скарги направлені на те, що позивачу не було надано можливості реалізувати своє право на перенесення проходження ВЛК у зв`язку відсутністю медичних документів, а також те, що судом не досліджено та не надано оцінки шаблону заяви про відмову від проходження ВЛК. З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на підставі аналізу вищевказаних норм можна прийти до висновку, що військовозобов`язані повинні один раз на рік проходити медичне обстеження. Таким чином, проходження ВЛК є не правом, а встановлений законом обов`язок військовозобов`язаного, за порушення якого настає передбачена відповідальність. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 заявляв клопотань щодо перенесення проходження ВЛК на іншу дату та заяв з цього приводу не подавав, відтак колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині. Стосовно позиції апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано відсутності медичних документів, які, на його переконання, мали стати підставою для перенесення ВЛК на інший день, колегія суддів зважає на наступне. Згідно із абз.3 п.3.4 розділу 3 Положення лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації. У лікарів ВЛК є доступ до ЕСОЗ для отримання необхідних медичних даних військовозобов`язаного. Необхідність надання військовозобов`язаним додаткових документів про стан його здорров`я має вирішуватись фахівцями ВЛК та не може бути підставою для відмови від проходження медичного огляду. У разі незгоди з рішенням ВЛК воно може бути оскаржене у встановленому чинним законодавством порядку. Суд апеляційної інстанції враховує, що позиція апелянта щодо необхідності подання додаткових медичних документів ґрунтується лише на припущеннях позивача, що такі відомості про стан його здоров`я відсутні в ЕСОЗ. Більше того, апелянтом не долучено таких медичних документів, на підтвердження вказаної позиції. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в період між складанням протоколу від 29.11.2024 до винесення постанови від 03.12.2024 позивач був не позбавлений можливості виконати свій обов`язок щодо проходження ВЛК та долучити необхідні, на його думку, медичні документи. Однак, таких дій позивач не вчинив. Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки шаблону заяви про відмову від проходження ВЛК, то суд апеляційної інстанції зазначає, що заява ОСОБА_1 про відмову від проходження медичного огляду від 29.11.2024 є належним і допустимим доказом у справі, оскільки підписана ОСОБА_1 особисто, в той час як законодавством не передбачено чітко визначеної форми заяви про відмову від проходження ВЛК, що не вказує на допущення відповідачем порушень з даного питання. відповідного документу. З огляду на вказані обставини, аналізуючи норми чинного законодавства, зібрані та досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведена вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а відтак оскаржувана постанова є законною та обгрунтованою, підстави для її скасування або зміни відсутні. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 лютого 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.