Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/14078/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2025 р. Справа № 440/14078/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.01.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, по справі № 440/14078/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.09.2024 №163750030130 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ОСОБА_1 врахувати в повному об`ємі (37 років 4 місяців) страховий стаж, визначений записами 1- 50 трудової книжки НОМЕР_1 , призначити відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 26, 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 з 26.09.2024 пенсію за віком, провести виплату пенсії в належному розмірі, а в подальшому виплачувати щомісячно відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України Про пенсійне забезпечення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 частково задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №163750030130 від 04 вересня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.12.1988 по 03.08.1989, з 27.08.1994 по 20.09.1994, з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та обґрунтовані тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: - період роботи з 15.12.1988 по 03.08.1989, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу звільнення з роботи (07.06.1989), зазначеному у трудовій книжці; - період роботи з 27.08.1994 по 20.09.1994, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу прийняття на роботу (21.06.1994); - періоди роботи на території російської федерації з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 21 років 8 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в межах спірних правовідносин є правомірними. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 28.08.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 5/, звернувся до Полтавського об`єднаного управління ПФУ ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою за призначенням пенсії за віком /а.с. 92-93/. До цієї заяви позивачем додано перелік документів, що зазначені у розписці-повідомленні до заяви №1785 /а.с. 93/, та копії яких наявні у матеріалах справи. Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 . Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення №163750030130 від 04 вересня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу /а.с. 85/. Вказане рішення вмотивовано тим, що вік заявника становить 59 років 11 місяців, страховий стаж особи становить 21 років 8 місяців 12 днів, за даними документами до страхового стажу не зараховано згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 : - період роботи з 15.12.1988 по 03.08.1989, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу звільнення з роботи (07.06.1989), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993; згідно довідки №97 від 12.06.2024 за даний період, оскільки дата прийняття на роботу 15.12.1988 не відповідає даті наказу прийняття на роботу (15.12.1989); - період роботи з 27.08.1994 по 20.09.1994, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу прийняття на роботу (21.06.1994), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993; - періоди роботи на території російської федерації: з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №163750030130 від 04 вересня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та звернувся до суду з позовом у цій справі. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачу періоди його роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , чим порушено його право на отримання належного йому пенсійного забезпечення. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком. Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; (...) з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно з частиною другою статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; (...) з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV. Колегія суддів враховує, що затвердженням пенсійного органу, позивач мав право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV при досягненні 60 років та за умови підтвердження наявності страхового стажу не менше 31 року. Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 21 рік 08 місяців 12 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення йому пенсії за віком. При цьому Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області при обчисленні страхового стажу позивача не враховані періоди його трудової діяльності: з 15.12.1988 по 03.08.1989, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу звільнення з роботи (07.06.1989), з 27.08.1994 по 20.09.1994, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу прийняття на роботу (21.06.1994). Оцінюючи наведені доводи пенсійного органу, колегія суддів виходить з такого. Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. Колегія суддів дослідивши копію трудової книжки позивача встановила, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 07.05.1988 ОСОБА_1 зазначено: - 15.12.1988 - прийнятий викладачем фізики Полтавського СПТУ-1 тимчасово на період декретної відпустки (підстава: наказ №177-к від 15.12.88) (запис №4); - 03.08.1989 - звільнений по ст. 36 КЗпП УРСР за власним бажанням у зв`язку з виходом на роботу основного працівника (підстава: наказ№1 від 07.06.89) (запис №5); - 27.08.1994 - призначити на посаду методиста міського методичного кабінету шляхом переводу з СШ №10 м. Полтави (підстава: наказ №169 від 21.06.1994) (запис №8); - 20.09.1994 - перевести із ставки методиста Полтавського міськметодкабінету на 0,5 ставки за сумісництвом (підстава: наказ №33 від 21.09.1994) (запис №9). Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників була затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, тоді як відповідач вказує у спірному рішенні про порушення вказаної Інструкції при внесенні записів до трудової книжки за період 15.12.1988 по 03.08.1989, тобто на час, коли ця Інструкція ще не була прийнята, тому суд критично оцінює доводи відповідача у спірному рішенні про наявність порушень вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 (із змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993, при виконанні записів трудової книжки №№4, 5 оскільки вказаний нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Таким чином, обов`язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника. Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N110 (у редакції, чинній на час внесення до трудової книжки спірного запису за №№8,9), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Пунктом 4.1 цієї Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Отже, обов`язок щодо заповнення трудової книжки й у цьому випадку також покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією. Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ у Вінницькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74). Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування фактів роботи позивача з 15.12.1988 по 03.08.1989 та з 27.08.1994 по 20.09.1994 . Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній. З огляду на викладене вище, безпідставними є посилання відповідача на недоліки, допущені роботодавцями при оформленні трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 при внесенні зазначених вище записів. Щодо не до зарахування відповідачем періодів роботи з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015, оскільки рф припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Крім того, відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві. Разом з тим, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Як зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015 у російській федерації є те, що з 01 березня 2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вищевказані покликання пенсійного органу є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій. Колегія суддів звертає увагу на те, що право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування документів з російської федерації. Суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що враховуючи збройну агресію російської федерації проти України та пов`язані з цією обставиною правові та фактичні труднощі в отриманні інформації про страховий стаж за період трудової діяльності у російській федерації, буде непропорційним обмеженням права особи на пенсійне забезпечення через те, що вона не довела факт сплати її колишнім роботодавцем (роботодавцями) страхових внесків до пенсійного фонду рф (тим більше за відсутності доказів того, що такі страхові внески не сплачувалися і особа знала про це і не вчиняла жодних дій на усунення такого порушення страхувальником тощо), контроль за справлянням яких покладено на державу в особу компетентних на це її державних органів. Перекладення на фізичну особу доведення таких обставин щодо сплати страхових внесків для врахування певних періодів трудової діяльності до страхового стажу як передумови для призначення їй пенсії за віком, та факту невчинення пенсійним органом дій щодо перевірки таких обставин (незалежно від наявності причин через які вони не вчинені), при наявності належних записів у трудовій книжці щодо періодів трудової діяльності особи, не може бути визнано судом правомірним втручанням в її право на пенсійне забезпечення, оскільки покладає на особу індивідуальний надмірний тягар. Крім того, порушення страхувальником порядку сплати страхових внесків не може тягнути негативні наслідки для застрахованої особи у виді не зарахування періодів роботи до страхового стажу; позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення вищевказаних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, тому позивач має право на врахування до його страхового стажу спірних періодів. Колегія суддів повторно зазначає, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не стосується періодів трудової діяльності позивача, оскільки останній працював у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації (з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015). Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Відтак, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачу періоди його роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 07.05.2088, чим порушено його право на отримання належного йому пенсійного забезпечення. Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №163750030130 від 04 вересня 2024 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є необґрунтованим та протиправним. За обставин цієї справи, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.12.1988 по 03.08.1989, з 27.08.1994 по 20.09.1994, з 18.12.1997 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 30.09.1998, з 01.10.1998 по 22.11.1999, з 22.11.1999 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 31.08.2001, з 03.09.2001 по 01.09.2003, з 01.09.2003 по 31.08.2005, з 01.09.2005 по 31.08.2006, з 01.09.2006 по 31.08.2009, з 01.09.2009 по 31.03.2015 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 по справі № 440/14078/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін