Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22294/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2025 р. Справа № 520/22294/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22294/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач-2, ГУ ПФУ в Полтавській області, апелянт), в якій просив: - визнати дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у перерахунку, судді у відставці, ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання неправомірними та скасування рішення від 18.06.2024, за №963200136593, ГУ ПФУ в Полтавській області, яким у проведенні перерахунку відповідно судді у відставці ОСОБА_1 відмовлено; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області, здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання - з 01.01.2024 у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області №04-49/310 від 07.06.2024 року з урахуванням здійснених виплат. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 позов задоволено частково. Суд вийшов за межі позовних вимог. Скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 18.06.2024 №963200136593 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області від 07.06.2024 №04-49/310 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області від 07.06.2024 №04-49/310 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин справи, просив суд рішення скасувати прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Верховна Рада, чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 грн. Зауважив, що оскільки, зазначена норма не визнана неконституційною, необхідно її застосовувати, та не можна обирати самостійно з Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, будь-які інші цифри, більш сприятливіші. Оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач, з 25.10.2016 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII. 11.06.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №04-49/310 від 07.06.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, видану територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області. Заява ОСОБА_1 розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області та 18.06.2024 прийнято рішення №963200136593, яким позивачу відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду, у зв`язку із відсутністю правових підстав. ГУ ПФУ в Харківській області від 26.06.2024 №18903-19357/П-03/8-2000/24 повідомило листом, що позивач отримує довічне грошове утримання судді, яке обчислено у розмірі 86% від суддівської винагороди, страховий стаж складає 35 років 07 місяців 06 дів з них суддівського стажу 23 роки 07 місяців 10 днів. Також вказано, що заява від 11.06.2024 щодо проведення перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. Рішенням управління пенсійного забезпечення та пільг ГУ ПФУ в Полтавській області відмовлено у перерахунку пенсії. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням та діями щодо відмови у здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 18.06.2024 №963200136593 про відмову позивачу у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці є протиправним Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. У відповідності до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". У відповідності до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV). У відповідності до ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»). Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII. Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає. Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, від 12.09.2024 року у справі № 580/2522/24. Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при обчисленні суддівської винагороди. Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (ч. 4 ст. 7 КАС України). Отже, суддівська винагорода позивача має бути розрахована на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 18.06.2024 №963200136593 про відмову позивачу у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року по справі № 520/22294/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін