Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/202/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2025 р. Справа № 520/202/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.04.24 по справі № 520/202/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач), в якій просив: -визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України від 03 грудня 2023 року, винесене щодо ОСОБА_1 інспектором прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано оцінку відповіді Департаменту реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення НАЦІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ СЕРВІСНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 0000-03.3-ОС-2392укц/181 від 04.01.2024, в якій зазначено, що оскільки виплата державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, які було призначено раніше, у період дії воєнного стану не зупиняється, термін дії посвідчень отримувачам такої допомоги продовжується на період продовження соціальної допомоги (на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення) . Апелянт не погодився з твердженням суду першої інстанції з цього приводу про те, що вказані приписи законодавства призначені для збереження виплат для соціально незахищених верств населення та не застосовуються до порядку видачі пенсійних посвідчень, які видаються органами пенсійного фонду. Зазначив, що суд зробив такий висновок без посилань на будь-які нормативно-правові акти. Зауважив, що ані постанова Кабінету Міністрів України від 08.2022 №225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» (далі- Постанова №225), ані постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.2022 №390 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану» (далі- Постанова №390), ані постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №214 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги та пільг на період введення воєнного стану» (далі-Постанова №214). Зазначив, що судом не взято до уваги, що посвідчення про призначення соціальної допомоги на ім`я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 є таким, що видане відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України №35 від 11.01.2019 «Про затвердження Порядку оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». Апелянт вважав недоречним посилання суду на Порядок оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 03.11.2017 №26-1, оскільки він не має жодного відношення до документу, який був розглянутий судом. Зауважив, що суд не дав оцінки тому, що інспектор прикордонної служби ОСОБА_4 незаконно внесла зміни до форми рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, не передбачені наказом МВС №457 від 05.06.2023, яким ця форма встановлена, а саме: додала інформацію про адресу неіснуючого «адміністративного суду Закарпатської області». Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. ОСОБА_1 мав намір 03 грудня 2023 року перетнути державний кордону України в пункті пропуску «Косин». Для перетину державного кордону позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 30.06.2017 на ім`я ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження повнолітнього сина ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 ; посвідчення про призначення ОСОБА_3 соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства другої групи серії НОМЕР_5 , видане 05.08.2021, згідно з яким державну соціальну допомогу призначено з 14.03.2021 до 31.03.2022; довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №320170 від 15.07.2021 про встановлення ОСОБА_3 з 14.03.2021 другої групи інвалідності з дитинства з датою чергового переогляду 14.03.2022; рішення Київського районного суду м. Харкова у справі №953/1539/23 від 05 квітня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання повнолітнього сина -інваліда, починаючи з 01.03.2023 на весь період інвалідності; довідку №231027123113 від 27.10.2023 про перебування ОСОБА_3 (сина позивача) на тимчасовому консульському обліку в Посольстві України в Словацькій Республіці до 27.10.2024; довідку Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №144217 від 07.11.2023 про відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів, в яких стягувачем є ОСОБА_3 (син позивача) ; копію паспорта громадянина для виїзду за кордон ОСОБА_5 № НОМЕР_6 з відміткою про взяття на тимчасовий консульський облік в Посольстві України в Словацькій Республіці; виписку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 21.11.2023 по картці/рахунку ОСОБА_3 за період з 01.01.2023 по 21.11.2023 на підтвердження продовження отримання ним державної соціальної допомоги як особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи. 03.12.2023 рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) НОМЕР_7 прикордонного загону штаб-сержантом ОСОБА_2 , позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України. Як зазначено у вказаному рішенні, з посиланням на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VІІІ, Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.0222 №2102-ІХ, Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постанову Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянина ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України , причиною відмови у виїзді з України стало надання неповного пакету документів, а саме пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 видане 05.08.2021 до 31.03.2022. Не погоджуючись з рішенням відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності рішення прийнятого інспектором прикордонної служби вищої категорії - начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) НОМЕР_7 прикордонного загону штаб-сержантом ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України. Суд зазначив, що інформація, викладена на Урядовому порталі, про автоматичне на весь час дії воєнного стану на території України і впродовж 6 місяців після його припинення, скасування продовження строку дії документів, які підтверджують статус особи з інвалідністю стосуються виключно довідок, які видаються за результатами проведення медико-соціальної експертизи або лікарсько-консультативної комісії з метою встановлення/підтвердження інвалідності. Вказані приписи законодавства призначені для збереження виплат для соціально незахищених верств населення та не застосовується до порядку видачі пенсійних посвідчень, які видаються органами пенсійного фонду. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною 2 статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача. Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі- Правила перетинання державного кордону України). Згідно з пунктом 2-1 Правилами перетинання державного кордону громадянами України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, за наявності свідоцтва про її народження та документів, що підтверджують інвалідність (їх нотаріально засвідчених копій). Виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил (абз. 12 п.2-1 Правил перетинання державного кордону України). Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 , син позивача ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи та перебував на консульському обліку в Посольстві України в Словацькій Республіці з 27.10.2023 до 27.10.2024. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №320170 інвалідність ОСОБА_3 встановлено на строк до 01.04.2022; дата чергового переогляду 14.03.2022. За рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2023 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина інваліда у розмірі 20 000 грн щомісячно, починаючи з 01.03.2023 та на весь період інвалідності. Відповідно до листа Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові від 07.11.2023 №144217, перевіркою автоматизованої системи виконавчих проваджень було встановлено, що в Київському ВДВС у м. Харкові немає відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів, в яких стягувачем є ОСОБА_3 . Отже , на утриманні позивача перебуває його повнолітній син ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, та перебуває на консульському обліку в Посольстві України в Словацькій Республіці до 27.10.2024. Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI). Частиною 1 статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України. За приписами частини 1 статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457 (у редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення). У наведеній формі цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, причини відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України. Із оскаржуваного рішення про відмову в перетині кордону вбачається, що громадянина ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з причини Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VІІІ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.0222 №2102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (не повний пакет документів, пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 видане 05.08.2021 до 31.03.2022). У контексті зазначеного колегія суддів зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства. Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Сталою є

позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18). Колегія судді зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України відповідач лише покликався на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та закон, яким затверджено зазначений указ, а також на постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», не зазначивши при цьому конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Крім того, у рішенні від 03.12.2023 не зазначено строки тимчасового обмеження позивача у праві на виїзд з України, як того вимагає відповідна форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України Як підставу відмови позивачу в перетинанні державного кордону України відповідач зазначив про неповний пакет документів, але не вказав які саме документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон. Відмовляючи позивачу в перетинанні державного кордону України, відповідач також зазначив, що пенсійне посвідчення серії НОМЕР_8 видане 05.08.2021 до 31.03.2022. Колегією суддів встановлено, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.08.2021, виданим Управлінням соціального захисту населення Адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради на ім`я ОСОБА_3 , особи з інвалідністю з дитинства ІІ групи, призначено державну соціальну допомогу з 14.03.2021 по 31.03.2022 в сумі 1854 грн. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.2022 №225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» (далі- Постанова КМУ №225) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення: -осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317; -дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 . При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд. Враховуючи вище зазначені положення постанови Разом з тим, судом першої інстанції не було взято до уваги зазначену положення Постанови КМУ №225, у зв`язку з чим він дійшов помилкових висновків про те, що вказані приписи законодавства стосуються виключно довідок, які видаються за результатами проведення медико-соціальної експертизи або лікарсько-консультативної комісії з метою встановлення/підтвердження інвалідності та призначені для збереження виплат для соціально незахищених верств населення та не застосовується до порядку видачі пенсійних посвідчень, які видаються органами пенсійного фонду. З огляду на викладене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржуване рішення посадової особи Державної прикордонної служби України від 03.12.2023 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2024 року (справа № 380/11916/22), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З урахуванням вище викладених обставин та норм права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та хибно оцінив фактичні обставини, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , тому рішенні суду підлягає скасуванні з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1211,20 грн, апеляційної скарги 1816,80 грн, всього 3028,00 грн. Зазначені судові витрати на загальну суму 3028,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та хибно оцінено фактичні обставини, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна визнати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 520/202/24 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення від 03 грудня 2023 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) НОМЕР_7 прикордонного загону штаб-сержантом ОСОБА_2 , яким ОСОБА_1 відмовлено в перетинанні державного кордону України. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_7 прикордонного загону понесені ним витрати зі сплаті судового збору на загальну суму 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк