Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/39216/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39216/24 Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В., повний текст судового рішення складено 07.01.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Лук`янчук О.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №420/39216/24 про повернення позовної заяви позивачеві У С Т А Н О В И В: 18.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 10.12.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 10.12.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 по 29.03.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01.01.2023 по 29.03.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі №420/39216/24 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху. Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивач пропущено строк звернення до суду. При цьому, заяви про поновлення такого строку позивачем до окружного адміністративного суду не подано. На виконання такого судового рішення ОСОБА_1 02.01.2025 до Одеського окружного адміністративного суду скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду. Мотивуючи таке звернення позивач зазначає, що до 29.03.2023 він проходив військову службу та виконував бойові завдання. Після звільнення з військової служби звернувся до відповідача із заявою стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Однак, військовою частиною НОМЕР_1 таке звернення проігноровано та відповіді не надано. Як стверджує позивач, перебіг строку звернення до суду розпочинається після отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №420/39216/24 адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачу. Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що наведені позивачем в заяві про поновлення процесуального строку підстави не є поважними. Не погодившись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 про повернення адміністративного позову позивачу ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що перебіг строку звернення до суду розпочинається після отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми. При цьому, на думку позивача, наказ про виключення зі списків особового складу частини не є належним доказом виплати грошового забезпечення. В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням такого. Зокрема, колегією суддів установлено, що в межах спірного періоду з 10.12.2022 по 29.03.2023 ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.03.2023 №88 ОСОБА_1 з 29.03.2023 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення частини. Уважаючи, що під час звільнення з ним не проведено повний розрахунок позивач звернувся до суду з даним позовом. Перевіряючи наявність поважних причин пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду з даним позовом колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком". У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті». 06.04.2023 Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023), предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності». Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Беручи до уваги наведене колегія суддів зазначає, що до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог за період з 10.12.2022 по 29.03.2023 підлягають застосуванню приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Таким чином, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені військовслужбовцю при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі. Натомість, окружним адміністративним судом не перевірено коли саме ОСОБА_2 отримав письмове повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні. Також, вказуючи про те, що позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів з дня отримання відповідних виплат грошового забезпечення з 10.12.2022 по 29.03.2023 судом першої інстанції не встановлено конкретної дати виплати грошового забезпечення. Крім того, частинами 1-2 статті 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачу не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачеві з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі висновки не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення законодавчих приписів. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №420/39216/24 про повернення позовної заяви позивачеві та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №420/39216/24 про повернення позовної заяви позивачеві - скасувати. Справу №420/39216/24 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.В. Лук`янчук О.І. Шляхтицький