Постанова 4873 № 910/5822/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" березня 2025 р. Справа№ 910/5822/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" та Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 (суддя Пукас А.Ю.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: До Господарського суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" (далі - позивач; ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад"; ПАТ "НТК "Електронприлад"; апелянт-1; скаржник-1) з позовом про стягнення з Державної компанії "Укрспецекспорт" (надалі - відповідач; ДК "Укрспецекспорт"; апелянт-2; скаржник-2) 196 901,44 євро основного боргу та 9 845,07 євро пені, а всього 206 746,51 євро - заборгованості за договором комісії від 14.02.2017 № USE-20.2-28-D/K-17-70/17. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем виконано роботи за договором та відповідно відремонтовано партію майна на суму 277 032 євро. Відремонтоване майно повернуто на склад третьої особи, яка не заперечує належність виконаних робіт, які натомість не оплачені відповідачем в повному обсязі, що і стало підставою для нарахування позивачем пені та звернення до суду з відповідним позовом. В свою чергу, заявлена до стягнення сума основного боргу складається із суми недоплаченого авансу та вартості виконаного ремонту, що загалом становить 196 901,44 євро. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5822/23. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 до участі у розгляді справи залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» (по тексту - третя особа; ТОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ»; ТОВ «ЛАЗ «ЛДАРЗ»; ДП «ЛДАРЗ»). Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної компанії "Укрспецекспорт" на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" основну заборгованість - 2 979 євро 40 євроцентів, пеню - 148 євро 97 євроцентів, судовий збір - 1 862 грн 80 коп та витрати на професійну правничу допомогу - 832 грн 23 коп. В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Приймаючи рішення місцевий господарський суд зазначив, що з огляду на відсутність Звіту комісіонера № 1-11 за Договором, на який відповідач посилається, не вбачається за можливе встановити правильність вирахування відповідачем комісійної плати та витрат, пов`язаних з виконанням договору, а відтак відповідачем не спростовано обов`язку згідно пункту 5.6 договору перерахувати позивачу аванс в розмірі 30% ціни ремонту майна - 83 109,60 євро протягом 5-ти банківських днів з дня їх надходження від замовника (05.11.2020), що в цілому призвело до недоплати відповідачем 2 979, 40 євро та правомірності нарахування позивачем пені. Так, враховуючи відсутність належного розрахунку позивачем пені із зазначенням періодів нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку, що така пеня може бути розрахована від кінцевого розміру несплаченого авансу починаючи з 13.11.2020 та саме в розмірі 5% від несплаченої суми, що відповідно становить 148,97 євро із врахуванням обмежень згідно пункту 9.3 договору. Що стосується виникнення у відповідача зобов`язання з повної оплати виконаного ремонту майна, суд 1-ої інстанції вказав, що погоджується з аргументами відповідача, що у нього не настав обов`язок остаточної оплати за виконаний ремонт майна, оскільки матеріали справи не містять доказів підписання Акта технічного приймання майна після ремонту, Акту виконаного ремонту та Акта остаточного приймання майна після Ремонту, що фактично унеможливлює перерахування коштів за договором замовником для їх подальшого перерахування позивачу із урахуванням розділу 5 контракту № USE-20.2-15-К/КЕ-17 від 10.04.2017. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонере товариство "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 року у справі № 910/5822/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. Апелянт-1 зазначає, що договором комісії чітко визначено суб`єкта правовідносин, а саме ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», на території якого здійснюється технічне приймання майна після ремонту одночасно з технічним прийманням майна після ремонту та підписанням акта технічного приймання майна після ремонту, акта приймання-передачі після ремонту та акта виконаних робіт. Позивач листом від 25.03.2021 та вимогою від 17.11.2022 звертався до відповідача з вимогами підписати акт технічного приймання майна після ремонту та акт виконаного ремонту. Втім, відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх зобов`язань щодо забезпечення приймання майна після виконаного ремонту на ДП «ЛДАРЗ» у м. Львів та підписання акта технічного майна після ремонту і акта виконаного ремонту. При цьому, відповідачем підтверджено у своєму листі про справність виробів, що були відремонтовані. На думку скаржника-1, відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань щодо сплати грошових коштів за проведений позивачем ремонт майна (другої партії майна) за Договором. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 в частині відмови в задоволенні позову - без змін. Згідно аргументів ДК "Укрспецекспорт", під час розгляду справи відповідачем було подано належні, допустимі та достовірні докази, які відповідають вимогам ст.ст. 76, 77, 78 ГПК України, що підтверджують переказ відповідачем позивачу всіх коштів, отриманих відповідачем від замовника за контрактом за ремонт другої партії майна, а також частини власних коштів відповідача, що дозволило забезпечити отримання позивачем (комітентом) авансового платежу за ремонт другої партії майна у загальній сумі 80 130,56 євро, що складає 33,74% від вартості ремонту другої партії майна. Отримання відповідачем від замовника за контрактом решти коштів за ремонт другої партії майна та переказ вказаних коштів позивачу за спірним договором комісії є можливим виключно після підписання відповідними особами акта технічного приймання майна після ремонту, акта прийому-передачі майна після ремонту, акта остаточного приймання майна та акта виконаного ремонту. Також не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась й Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано незаконністю та необґрунтованістю оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог. Апелянт-2 акцентує, що відповідачем надано всі належні докази щодо перерахування позивачу всіх коштів, отриманих відповідачем від замовника за ремонт другої партії майна. Також скаржник-2 вказує, що невмотивованими та безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності звітів комісіонера, оскільки відповідні документи були долучені до відзиву на позовну заяву. На думку відповідача, в матеріалах справи наявні всі докази та дані, що були необхідні для перевірки місцевим господарським судом розрахунків, згідно з якими з отриманих відповідачем від замовника коштів на ремонт другої партії майна за контрактом до перерахування позивачу належало лише 42 535,89 євро. Скаржник-2 звернув увагу й на те, що судом 1-ої інстанції не було враховано приписи додаткової угоди № 6, якою було змінено ціну ремонту другої партії майна та приписи додаткової угоди № 8, на підставі якої було здійснено сплату відповідачем позивачу 32 000,00 євро. До апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення на апеляційну скаргу відповідача, у яких ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" просить апеляційну скаргу ДК "Укрспецекспорт" залишити без задоволення, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити. Позивач підкреслив, що відповідачем порушено умови п.п. 5.5.1. договору комісії № USE-20.2-28-D/K-17-70/17 від 14.02.2017 в частині відсутності перерахунку авансового платежу на користь ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" у розмірі 83 109,60 євро (277 032,00 (ціна ремонту партії майна х 30%), та перераховано лише 80 130,56 євро. При цьому, відповідач не зазначає про те, що зобов`язання замовника в частині сплати комісіонеру 30% ціни ремонту майна порушено, а натоміть вказує, що замовником перераховано йому лише частину авансового платежу в розмірі 42 535, 89 євро, при тому, що відповідачем саме як аванс сплачено суму 80 130,56 євро, що тим самим суперечить доводам останнього щодо недостатності коштів замовника в цій частині. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДК "Укрспецекспорт" на користь ПАТ "НТК "Електронприлад" основну заборгованість - 157 322,01 євро, 7 866,10 євро пені, судовий збір - 98 522,07 грн та витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції - 43 945,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДК "Укрспецекспорт" на користь ПАТ "НТК "Електронприлад" 147 787,52 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 36 508,50 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Стягнуто з ПАТ "НТК "Електронприлад" на користь ДК "Укрспецекспорт" 4 026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 заяву ПАТ "НТК "Електронприлад" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ДК "Укрспецекспорт" на користь ПАТ "НТК "Електронприлад" 1 000,00 євро витрат на професійну правничу допомогу у формі "гонорару успіху", понесених у суді апеляційної інстанції. У решті вимог заяви відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2024 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі № 910/5822/23 скасовано. Справу № 910/5822/23 та заяву Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відправляючи справу № 910/5822/23 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у своїй постанові від 17.07.2024, серед іншого, вказав, що: «За умовами договору комісії від 14.02.2017 позивач як комітент доручив відповідачу як комісіонеру за плату вчинити зовнішньоекономічний правочин (контракт) з третьою особою - компанією (замовником), щодо виконання капітального ремонту майна, наданого замовником. В основу оскаржуваної постанови про часткове задоволення позову покладено висновок суду апеляційної інстанції про те, що між позивачем та відповідачем фактично укладено змішаний договір, який містить у собі елементи як договору комісії, так і договору, що укладався для реалізації даних правовідносин, а саме договір підряду, відповідно до умов якого, саме комісіонер ініціював та фінансував виконання робіт, тоді як комітент взяв на себе зобов`язання із виконання робіт по ремонту майна в інтересах компанії замовника на підставі укладеного з відповідачем контракту. При цьому, вказуючи на те, що зазначений договір укладений в інтересах N.P.O. Navigation Systems Ltd, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони в момент його складення погодили як суб`єкт, з яким комісіонером має бути укладений відповідний контракт (N.P.O. Navigation Systems Ltd.), так і відомості щодо власника майна, його технічних характеристик; умови контракту, укладеного між відповідачем та третьою особою, в частині вартості та кількості майна, щодо якого необхідний ремонт, виходять за межі вартості та кількості майна, яке було погоджено у договорі комісії; комітент у комісійних правовідносинах виступає або є дійсним власником майна, натомість у спірних правовідносинах власником майна виступає інший суб`єкт. З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин, зокрема, норми, що регулюють відносини з виконання робіт, а саме, статтю 853, 854 ЦК України, та врахувавши наявні у матеріалах справи докази фактичного виконання позивачем робіт з ремонту майна, пред`явлення відповідачу вимоги про прийняття робіт, відсутність доказів обґрунтованої відмови у прийнятті чи погодженні виконаних робіт, встановив неналежне виконання відповідачем умов договору щодо покладених на нього обов`язків, таких як прийняття майна від комітента після ремонту, вжиття дій щодо прибуття представників замовника на підприємство комітента для прийняття виконаних робіт та передачі майна після ремонту замовнику, та у зв`язку з цим дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку з оплати виконаних позивачем робіт. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, здійснивши власне трактування умов договору комісії та положень законодавства щодо комісійних відносин, не врахував висновки щодо застосування положень глави 69 ЦК України, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, та дійшов передчасного висновку про те, що договір комісії, укладений між позивачем та відповідачем, є змішаним, оскільки містить у собі елементи як договору комісії, так і договору підряду. При цьому, обґрунтовуючи такий висновок, зокрема, різницею між вартістю і кількістю майна, визначених у контракті та у договорі комісії, суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам відповідача про укладення ним також інших договорів комісії з іншими контрагентами як комітентами, на виконання доручень яких, у тому числі доручень позивача, ним і було укладено згаданий вище контракт, у зв`язку з чим не дослідив та не встановив обставин формування ціни контракту (ціни ремонту майна за контрактом), а також переліку майна, що підлягає ремонту. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, всупереч наведеним вище висновкам, застосував до спірних правовідносин положення статей 853, 854 ЦК України, у зв`язку з чим також дійшов передчасного висновку про неналежне виконання відповідачем умов договору щодо покладених на нього обов`язків, а відповідно і про виникнення у відповідача обов`язку з оплати виконаних позивачем робіт. Водночас, зазначаючи про фактичне виконання позивачем робіт з ремонту майна, суд апеляційної інстанції не врахував фактичні умови договору комісії та не дослідив обставин виконання позивачем обов`язку щодо забезпечення повернення ним майна після ремонту замовнику у складі об`єктів замовника, готових до технічного приймання останнім таких об`єктів після ремонту, який кореспондується з умовами, передбаченими у розділі 4 зазначеного договору. А отже, поза увагою та без дослідження судом апеляційної інстанції також залишились обставини належного виконання позивачем передбачених законодавством вимог щодо забезпечення комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою, а саме, для забезпечення відповідачем здійснення приймання майна замовником після ремонту. Як убачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач (комісіонер) не виконав зобов`язання за договором з оплати виконаного позивачем (комітентом) ремонту другої партії майна. Водночас, як вже зазначалась вище, підставою для переказу комісіонером (відповідачем) комітенту (позивачу) коштів в іноземній валюті за договором комісії, є їх надходження на рахунок комісіонера від третьої особи (замовника за контрактом). Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував та не надав оцінку доводам відповідача про те, що він не отримував від замовника повну суму коштів за ремонт другої партії майна замовника, та відповідно не дослідив обставин перерахування таких коштів замовником за контрактом відповідачу, а відтак і обставин виникнення у відповідача обов`язку з перерахування вказаних коштів позивачу за договором комісії». Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2024 апеляційну скаргу позивача у справі № 910/5822/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 справу № 910/5822/23 за апеляційними скаргами ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" та Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 та заяву ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Розгляд справи № 910/5822/23 призначено на 30.09.2024. 28.10.2024 та 25.11.2024 позивачем та відповідачем відповідно подано до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких останніми, за викладених ними у позові та відзиві, а також апеляційних скаргах обставин, зазначено на обґрунтованість апеляційних скарг, поданих протилежною стороною. Розгляд справи відкладався та у судових засіданнях оголошувалась перерва. Представники апелянтів-1 в судовому засіданні 10.03.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 року у справі № 910/5822/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник апелянта-2 в судовому засіданні 10.03.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Третя особа в судове засідання 10.03.2025 не з`явилась. Про час та місце розгляду справи ТОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» повідомлене належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 14.02.2025 в електронний кабінет третьої особи. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника третьої особи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання ТОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи, яка належним чином повідомлена про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг апелянтів в межах викладених ними доводів та вимог, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 14.02.2017 між сторонами укладено договір комісії № USE-20.2-28-D/K-17-70/17 (скорочено - Договір; Договір комісії), відповідно до пункту 1.1 якого Комісіонер (ДК «Укрспецекспорт»; відповідач) зобов`язується за дорученням Комітента (ПАТ «НТК «Електронприлад»; позивач) за плату вчинити правочин щодо капітального ремонту майна, згідно зі Специфікацією, яка наводиться у Додатку № 1 до цього Договору, від свого імені за рахунок Комітента. Відповідно до пунктів 1.2-1.3 Договору виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (Контракт) з третьою особою (Замовником). Майно є власністю кінцевого користувача. Так, Додатком № 1 до Договору (Специфікація Майна, що підлягає Ремонту) між сторонами визначено та погоджено ціну Ремонту Майна у розмірі 554 400 євро, з визначенням кількості та найменування майна, що підлягає ремонту, а також з визначенням ціни ремонту майна по кожному найменуванню. Крім того, ціна ремонту визначена у п. 5.2 Договору, яка складала 554 400,00 євро, яка сформована з урахуванням вартості Ремонту Майна, а також: - витрат, пов`язаних з виконанням пункту 3.2.5 цього Договору; - транспортування майна за визначеним маршрутом; - гарантійного супроводження; - пакування, маркування, консервації Майна; - пов`язаних з Ремонтом та його виконанням податків, зборів і інших обов`язкових платежів; - комісійної плати. Розділом 4 Договору комісії закріплено порядок передачі майна в ремонт та після ремонту. У зв`язку з тим, що Майно для Ремонту та після Ремонту надійде у визначеному складі, передача його Комітенту для виконання Ремонту, а також Комісіонеру після Ремонту здійснюється партіями (кількість Майна в партії буде повідомлено додатково) уповноваженими представниками Комісіонера, Комітента та Замовника з оформленням Акту прийому-передачі Майна в Ремонт. Датою передачі Майна в Ремонт та після Ремонту є дата, зазначена в акті прийому-передачі Майна в Ремонт/після Ремонту (п. 4.1 Договору). Технічне приймання Майна для виконання Ремонту здійснюється на підприємстві Комітента із складанням Акта технічного приймання Майна в Ремонт, що складається за участю Замовника. Дата складання Акта технічного приймання Майна в Ремонт вважається датою початку Ремонту (п. 4.2 Договору комісії). Строк Ремонту партії Майна складає 90 календарних днів із дня настання останньої iз подій: підписання Акта технічного приймання Майна в Ремонт; отримання від Комісіонера повідомлення про перерахування Замовником коштів згідно п. 5.5.1 (п. 4.4 Договору). Після Ремонту Комітент здійснює доставку відремонтованого Майна до ДП «ЛДАРЗ», м. Львів (п. 4.5 Договору комісії). Відповідно до пункту 4.7 Договору технічне приймання Майна після Ремонту здійснюється у визначеному договором місці одночасно з технічним прийманням майна після Ремонту. Акт технічного приймання Майна після Ремонту (Додаток № 4 до цього Договору) підписується уповноваженими представниками Комісіонера, Комітента та Замовника в строк до 280 днів з моменту передачі майна в Ремонт. Пунктом 4.8 Договору комісії визначено, що технічне приймання майна після Ремонту включає в себе проведення зовнішнього огляду та перевірки комплектності Майна, перевірку наявності та повноти заповнення супровідної документації на Майно, а також його комплектності і зовнішнього стану, пакування та маркування та оформлюється підписанням Акту технічного приймання Майна після Ремонту (Додаток № 4 до цього Договору). Підписання Акту технічного приймання Майна після Ремонту не означає приймання Майна по якості і комплектності. Замовник має право пред`явити вимоги щодо якості та комплектності у порядку, визначеному розділом 6 Договору (пункт 4.9 Договору). Усі ризики втрат та (або) пошкодження майна переходить до Комітента з моменту підписання Акту прийому-передачі Майна в Ремонт і зберігаються за Комітентом до підписання Акту прийому - передачі Майна після Ремонту (пункт 4.12 Договору). Згідно з пунктом 4.17 Договору сторони в строк не більше 2-х днів після підписання Акту технічного приймання майна після Ремонту підписують Акт прийому-передачі Майна після Ремонту (Додаток № 3 до цього Договору). В строк не більше 3-х днів після виконання контрольних випробовувань майна в країні Кінцевого користувача уповноваженими представниками Комісіонера, Комітента і Замовника оформлюється Акт остаточного приймання Майна (згідно Додатку № 6 до цього Договору) разом з підписанням Акту остаточного приймання майна після Ремонту в країні Кінцевого користувача (п. 4.18 Договору комісії). Факт виконання Ремонту Майна підтверджується також Актом виконаного Ремонту (згідно Додатку № 5), підписаним уповноваженими представниками Комісіонера, Комітента та Замовника, разом з підписанням Акту остаточного приймання майна після Ремонту в країні Кінцевого користувача (п. 4.19 Договору). Згідно пунктів 4.19 та 4.20 Договору Акт виконаного Ремонту є підтвердженням виконання Комітентом зобов`язань за даним Договором, в частині, що стосується виконання Ремонту майна. Відповідно до п. 5.5 Договору Комітент доручає Комісіонеру передбачити в контракті порядок проведення Замовником платежів, за якими: 5.5.1. 30% від ціни Ремонту Майна, у якості авансу будуть перераховані Замовником прямим банківським переказом на валютний рахунок Комісіонера протягом 10-ти банківських днів з дати набрання чинності Контракту; 5.5.2. 60% від ціни Ремонту партії Майна, будуть сплачені Замовником прямим банківським переказом на валютний рахунок Комісіонера протягом 10-ти банківських днів з дня підписання Акта технічного приймання Майна після ремонту; 5.5.3. 10% від ціни Ремонту Майна/партії Майна за Контрактом будуть сплачені Замовником прямим банківським переказом на валютний рахунок Комісіонера протягом 10-ти банківських днів з дня підписання Акта виконаного Ремонту, а також Акта остаточного приймання майна після Ремонту, який підписується в країні Кінцевого користувача між Комісіонером, Замовником та ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод». Аналогічні умови оплати закріплені Комісіонером та Замовником та викладені у розділі 5 контракту № USE-20.2-15-К/КЕ-17 від 10.04.2017 (в подальшому - Контракт) (а.с. 246 том 3). В період з 2017 року по 2021 рік між сторонами укладено додаткові угоди до Договору комісії. Зокрема, Додатковою угодою № 2 до Договору від 22.06.2018 сторони домовилися внести зміни в підпункт 5.5.1. пункту 5.1. Договору, а саме викласти його в наступній редакції: « 5.5.1. 30% від ціни Ремонту будуть перераховані Замовником прямим банківським переказом на валютний рахунок Комісіонера протягом 10-ти банківських днів з дати виставлення відповідного рахунку Комісіонером після передачі першої партії Майна в Ремонт». 29.03.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору комісії, про наступне: «Пункт

1. Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер зобов`язується вчинити необхідні фактичні тa/чи юридичні дії (правочини), спрямовані на виникнення у Замовника за Контрактом обов`язку сплатити Комісіонеру валютні кошти за виконання капітального ремонту Майна за Контрактом у розмірі не менше 178 089,43 євро у строк до 09.04.2019. Пункт

2. Комісіонер поручається перед Комітентом за виконання Замовником грошового обов`язку в обсязі та у строк, що визначені у п. 1 цієї Угоди. У разі не виконання Замовником грошового обв`язку в обсязі та у строк, що визначені у пункті 1 цієї Угоди, Комісіонер перераховує Комітенту суму коштів в гривнях у розмірі гривневого еквіваленту суми 176 308, 54 євро, за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день перерахування…». 02.09.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду № 6 до Договору, якою сторони домовилися внести зміни до Договору та викласти пункт 5.2. в наступній редакції: « 5.2. Погоджена Комітентом ціна Ремонту Майна (ціна, за якою Комітент передає роботи з Ремонту Майна Комісіонеру для реалізації) складає 514 632,00 євро, та сформована з урахуванням вартості Ремонту Майна, а також: - витрат, пов`язаних з виконанням пункту 3.2.5 цього Договору; - транспортування Майна за визначеним маршрутом; - гарантійного супроводження; - пакування, маркування, консервації Майна; - пов`язаних з Ремонтом та його виконанням податків, зборів і інших обов`язкових платежів; - комісійної плати. 5.2.1. За виконання доручення Комітента, зазначеного в даному Договорі Комісіонер отримує комісійну плату у розмірі 8,62% від погодженої Комітентом ціни Ремонту Майна, що складає 44 361,28 євро. Комісійна плата утримується пропорційно отриманим коштам, що надійдуть від Замовника». Також вказаною додатковою угодою сторонами погоджено внесення змін до Додатку № 1 Договору (Специфікація Майна, що підлягає Ремонту) та погоджено ціну Ремонту Майна за Додатком № 1 у розмірі 514 632,00 євро. В усьому іншому, що не передбачено даною додатковою угодою, сторони керуються умовами договору комісії № USE-20.2-28-D/K-17-70/17 від 14.02.2017 (пункт 2). Додатковою угодою № 8 від 10.10.2021 сторони визначили: «

1. Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер зобов`язується вчинити необхідні фактичні тa/чи юридичні дії (правочини), спрямовані на виникнення у Замовника за Контрактом обов`язку сплатити Комісіонеру валютні кошти за капітальний ремонт блоків і агрегатів за Контрактом у сумі 32 000 євро у строк не пізніше 20.10.2021.

2. Комісіонер поручається перед Комітентом за виконання Замовником грошового обов`язку в обсязі та у строк, що визначені у п. 1 цієї Угоди. У разі не виконання Замовником грошового обов`язку в обсязі та у строк, що визначені у п. 1 цієї Угоди, Комісіонер перераховує Комітенту відповідну суму коштів в гривнях в розмірі гривневого еквіваленту суми валютних коштів, що визначені у п. 1 цієї Угоди, за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день перерахування, за реквізитами визначеними відповідною Угодою». Окрім зазначених вище угод, між сторонами також укладені додаткові угоди № 1 від 25.04.2017, № 4 від 22.10.2019, № 5 від 11.08.2021, № 7 від 04.10.2021, якими внесено зміни до пунктів Договору, що стосуються реквізитів сторін, дати перебування майна на митній території та виключено пункт 5.11. Договору. Згідно пункту 5.6. Договору отримані грошові кошти, за винятком комісійної плати та витрат Комісіонера, перераховуються Комісіонером Комітенту протягом 5-ти банківських днів після надходження відповідних коштів на рахунок Комісіонера. За порушення строків перерахувань, отриманих грошових коштів, визначених пунктом 5.6. даного Договору Комісіонер зобов`язується сплатити Комітенту пеню у розмірі 0,1% суми невчасно перерахованих грошових коштів за кожний день порушення строку перерахування. Загальна сума пені не може перевищувати 5% від суми невчасно перерахованих коштів (пункт 9.3 Договору). Відповідно до пункту 11.2 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного його виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. 22.10.2020 між позивачем та відповідачем підписано Акт прийому-передачі майна в Ремонт (а.с. 55 том 1, а.с. 116 том 4) на суму 277 032 євро, в редакції специфікації, затвердженої Додатковою угодою № 6 від 02.09.2021, згідно якого Комісіонером передано, а Комітентом прийнято визначене сторонами майно для виконання ремонту в комплектному та технічному стані згідно умов Договору та контракту № USE-20.2-15-К/КЕ-17 від 10.04.2017, на підтвердження чого надано Акт технічного приймання майна в ремонт від 22.10.2020, підписаного Комісіонером, Комітентом та стороною Замовника. Відповідно, датою передачі майна в ремонт та початок ремонту є 22.10.2020. Позивачем отримано від відповідача 80 130,56 євро наступним чином: 18.11.2020 - 13 990,01 євро (меморіальний ордер № 5179504111 від 18.11.2020); 19.11.2020 - 17 892,11 євро (меморіальний ордер № 5747598411 від 19.11.2020); 08.09.2021 - 16 248,44 євро (згідно банківської виписки від 08.09.2021 - 515 223,41 грн, що еквівалентно вказаній сумі в євро за офіційним курсом НБУ станом на день перерахування); 22.10.2021 - 32 000 євро (згідно банківської виписки від 22.10.2021 - 975 788,80 грн, що еквівалентно вказаній сумі в євро за офіційним курсом НБУ станом на день перерахування). За твердженнями позивача, оскільки вартість ремонту отриманого майна згідно Акта прийому-передачі майна в Ремонт від 22.10.2020 за Договором складає 277 032 євро, враховуючи положення підпункту 5.5.1 пункту 5.5. Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 22.06.2018), авансовий платіж в розмірі 30% від ціни ремонту майна мав становити 83 109,60 євро, однак відповідачем було перераховано лише 80 130,56 євро. Водночас, відповідач зазначає, що ним у відповідності до вимог Додаткової угоди № 6 від 02.09.2021 за Договором повинно було бути сплачено 237 452,57 євро з вирахуванням комісійної плати - 25 353,28 євро та граничного обсягу витрат, пов`язаних з виконанням Договору - 14 226,15 грн., а відтак аванс в розмірі 80 130,56 євро за підрахунками позивача становить не 30% ціни ремонту робіт, а 33,74%, що, на його переконання, свідчить про належне виконання обов`язку в цій частині. При цьому, відповідач звертає увагу, що за Актом прийому-передачі майна в Ремонт від 22.10.2020 в ремонт було передано другу партію майна, за яку Замовником перераховано відповідачу кошти в розмірі 42 535, 89 євро, а відповідачем відповідно позивачу 80 130,56 євро, з яких 16 248,44 євро сплачено на підставі додаткової угоди № 6 від 02.09.2021 та 32 000 євро сплачено на підставі додаткової угоди № 8 від 22.10.2021. Крім того, відповідач вказує, що відповідно до Звітів комісіонера №№ 1-11 про виконання умов Договору, комісійна плата відповідача, яка відрахована з коштів отриманих від Замовника, становить 25 928,60 євро, а витрати відповідача на виконання доручення за Договором становлять 31 521,81 євро. Загальна сума, що перерахована позивачу становить 256 439,10 євро. 25.03.2021 позивач звернувся до відповідача з листом № 410/390 від 25.03.2021, в якому зазначено про: готовність переданої партії майна за Договором та порушення відповідачем підпункту 5.5.1. пункт 5.1. та пункту 5.6. Договору; відповідно до пункту 4.8. Договору необхідно направити повноважних представників для оформлення Акта технічного приймання майна після ремонту; готовність в березні поточного року передати третій особі майно з ремонту. Згідно накладної № 6/21 від 29.03.2021 та № 11/21 від 07.07.2021 позивачем передано на адресу третьої особи майно, яке передавалося в ремонт. Зазначені накладні зокрема містять підпис третьої особи щодо прийняття майна на територію ДП «ЛДАРЗ». Позивач звертався на адресу відповідача з листом від 16.07.2021 № 410/916, до якого додано Акт виконаного ремонту по Договору для його подальшого оформлення та повернення Комітенту. Позивач звертався на адресу відповідача з листом від 26.08.2021 № 410/1120, в якому повторно повідомляв про виконані роботи та передачу майна з ремонту, а також повідомив про необхідність перерахування залишку авансового платежу в сумі 39 300 євро за виконаний ремонт вказаної партії товару. Також позивач звертався на адресу відповідача з листами від 01.10.2021 № 410/1298 та від 26.01.2022 № 410/82 про проведення третьою особою випробувань щодо майна та необхідність перерахування відповідачем залишку авансу. Крім того, до листа № 410/82 від 26.01.2022 позивачем додано Акт виконаного ремонту з підписом Комітента для подальшого оформлення Комісіонером та Замовником. 11.07.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 574/410-02, в якому зазначав про повернення відремонтованих виробів Комісіонеру через ДП «ЛДАРЗ» (накладні № 6/21 від 29.03.2021, № 11/21 від 07.07.2021), а також про направлення листом № 410/82 пакету документів для митного оформлення, в тому числі, акт виконаного ремонту по Договору (а.с. 72 том 1). До матеріалів справи надано лист відповідача від 27.07.2022 № вих. № USE-20.2-4591 (відповідь на лист № 574/410-02 від 11.07.2022 позивача), в якому зокрема зазначено наступне: «Проведення спільного технічного приймання Виробів 9-13 після ремонту було заплановано на період з 28.02.2022 по 06.03.2022 на території ДП «ЛДАРЗ» за участю представників Замовника та Кінцевого користувача. Однак, у зв`язку із військовою агресією рф та введенням з 24.02.2022 військового стану в Україні, проведення технічного приймання Виробів 9-13 скасовано на невизначений термін. В той же час, ДП «ЛДАРЗ» повідомило ДК "Укрспецекспорт" про передачу для потреб ЗСУ трьох Виробів 9-13 та знищення одного Виробу 9-13 внаслідок ракетного удару по підприємству 18.03.2022. За наявною інформацією, на момент вилучення/знищення, Вироби 9-13 укомплектовані відремонтованим за Договором Майном. Відповідно, Акти виконаного ремонту Майна наразі не можуть бути оформлені з огляду на зрив проведення спільного приймання Майна та відсутність жодних умов для його проведення на даний час з огляду на дію форс-мажорних обставин. Оскільки, відремонтоване на підприємстві Майно було передане на ДП «ЛДАРЗ» за Актом приймання-передачі від 15.07.2021, ризики втрат і пошкодження виробів перейшли 15.07.2021 на ДП «ЛДАРЗ» до моменту підписання Акта прийому-передачі після ремонту Виробів». У листі від 06.04.2023 № 14-11/2993 третьою особою підтверджуються обставини підписання Акта приймання-передачі від 15.07.2021, відсутність претензій щодо передачі їх майна згідно накладних № 6/21 від 29.03.2021 та № 11/21 від 07.07.2021 та встановлення на чотири вироби 9-13 відремонтованого позивачем майна. Згідно викладених тверджень ДП «ЛДАРЗ», останнє не мало зауважень відносно приладів переданих ПАТ "НТК "Електронприлад" по накладних № 6/21 від 29.03.2021 та № 11/21 від 07.07.2021. В свою чергу, позивач звернувся до відповідача із вимогою від 17.11.2022 № 1085/20-01 (а.с. 76 том 1) про сплату 196 901,44 євро заборгованості за Договором, яка є різницею між ціною партії ремонту (277 032 євро) та сплаченим авансом (80 130,56 євро). У означеній вимозі позивач вказав про незабезпечення відповідачем приймання другої партії майна після виконаного ремонту на ДП «ЛДАРЗ», що є наслідком не виконання вимог п. 5.5.2 Договору. Також позивач зазначив про виконання своїх зобов`язань щодо ремонту отриманого від Комісіонера майна в повному обсязі та передачі відповідно до п. 4.7 Договору відремонтованого майна на адресу ДП «ЛДАРЗ». У вимозі Комітент просив: забезпечити приймання другої партії майна відповідно до п. 3.1.5 Договору; підписати акт технічного приймання майна після ремонту та акт виконаного ремонту за Договором; сплатити відповідно до п. 5.5.2 Договору суму заборгованості у розмірі 196 901,44 євро (277 032 євро - 80 130,56 євро). Вказану вимогу отримано відповідачем 23.11.2022 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411638237350. В той же час, згідно доводів відповідача, Акти технічного приймання майна після Ремонту, Акти виконаного ремонту, а також Акти остаточного приймання майна після ремонту в частині другої партії товару не підписувалися, а відтак зобов`язання з оплати, у відповідності до вимог пункту 5.5. Договору, у відповідача не настало. З огляду на вказані фактичні обставини справи, приймаючи до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у цій справі у постанові від 17.07.2024, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України). Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Колегія суддів акцентує, що предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 196 901,44 євро, що складається з недоплаченого авансу (2 979,04 євро) та вартості виконаного ремонту (193 922,40 євро) другої партії майна за Договором комісії, а також 9 845,07 євро пені 5% за несвоєчасно перераховані останнім грошові кошти. Спірні правовідносин між сторонами підпадають під правове регулювання глави 69 («Комісія») ЦК України. За змістом статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Зазначені положення передбачають загальне визначення договору комісії. Разом з цим, договори комісії можуть укладатись з метою доручення комісіонерові вчинення будь-яких, не заборонених законом і таких, що не суперечать правовому статусу сторін, правочинів. Відповідно до статті 1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Тобто, імперативними приписами статей 1011, 1014 ЦК України чітко визначено, що комісіонер діє виключно за дорученням комітента та на виконання його вказівок. Статтею 1012 ЦК України, законодавцем передбачено умови договору комісії. Разом з тим, враховуючи загальний принцип свободи договору (статті 6, 627 ЦК України), сторони вправі визначити на свій розсуд та погодити між собою й інші умови, які набувають якостей істотних (частина 2 статті 638 ЦК України). Виходячи із змісту частини 1 статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з статтею 1016 ЦК України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою (частина 1). Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере) (частина 2). Отже, за загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору. За приписами статті 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина 1 статті 1022 ЦК України). За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/7149/21 у подібних правовідносинах, що виникли з договору комісії та стосуються надання комітентом на користь третьої особи послуг з ремонту майна та подальшого продажу комісіонером результатів такого виконаного комітентом ремонту третій особі, де комісіонером також є ДК «Укрспецекспорт», не вважав, що укладений договір комісії є змішаним і має ознаки договору підряду, та сформував наступні висновки. Договір комісії - це один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Проте особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору. У цьому зв`язку стаття 1014 ЦК України передбачає, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати, тощо. Закон не покладає на комітента обов`язку давати комісіонеру детальні вказівки, водночас, комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов`язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що як правило ставляться. Такі висновки щодо застосування статей 1011, 1014 ЦК України також викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20. Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору, у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере) (частина третя статті 1016 ЦК України), а також, якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (частина третя статті 1017 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). Отже, за загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору. Проте, зазначена норма закону передбачає два випадки, коли на комісіонера покладається відповідальність за невиконання зобов`язання третьою особою: 1) якщо комісіонер був необачним при виборі такої особи; 2) якщо комісіонер поручився за виконання договору (делькредере). Крім того, відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у справі № 910/6474/20 (постанови від 29.07.2021, 25.04.2023, 30.04.2024) за позовом комітента до комісіонера (ДК «Укрспецекспорт»), укладений договір комісії з аналогічними умовами не є змішаним договором, та зазначено, що за приписами статті 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента, а кошти, які комісіонер передає комітентові не є формою розрахунків між сторонами договору комісії. У спірних правовідносинах комісіонер лише передає комітентові і так вже належне останньому майно (у даному випадку грошові кошти) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20). Відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Оскільки укладені правочини з третіми особами мали зовнішньоекономічний характер і виконувалися в іноземній валюті, вся одержана комісіонером виручка має бути передана в натурі комітенту як його власність. Наведене положення свідчить про те, що комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором комісії. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Колегія суддів, проаналізувавши зміст Договору (з урахуванням укладених додаткових угод), безпосередньо на підставі якого виникли спірні правовідносини, сторонами додатковою угодою № 6 від 02.09.2021 встановлено ціну ремонту майна - 514 632 євро. При цьому згідно пункту 5.2. Договору ціна ремонту майна - ціна, за якою Комітент передає роботи з ремонту майна Комісіонеру для реалізації. Згідно Акта прийому-передачі майна в ремонт від 22.10.2020 відповідачем передано позивачу партію майна в ремонт вартістю 277 032 євро (152 648 + 92 344 + 25 464 + 6 576). Тобто, ціна ремонту партії майна щодо якої виник спір становить 277 032 євро. З огляду на викладені відповідачем у відзиві доводи та обґрунтування, Замовником на користь відповідача 05.11.2020 та 17.11.2020 сплачено 778 000 євро та 994 940 євро, відповідно, з яких безпосередньо за спірну партію майна (друга партія виробів), переданої в ремонт згідно розрахунку відповідача (т. 1, а.с. 158) зараховується лише сума 42 535,89 євро. В той же час, колегія суддів зазначає, що правильність здійснення таких розрахунків та підстави застосування саме такого порядку вирахування суми, яка зараховується за Договором (в межах другої партії) не вбачається за можливе встановити та перевірити з огляду на відсутність доказів та даних, на які відповідач посилається, на що правильно звернув увагу також й суд першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач у відзиві на позовну заяву не зазначає про те, що зобов`язання Замовника в частині сплати Комісіонеру 30% ціни ремонту майна порушено. Натоміть відповідач акцентує, що Замовником перераховано йому лише частину авансового платежу в розмірі 42 535,89 євро, при тому, що відповідачем саме як аванс сплачено суму 80 130,56 євро, що тим самим суперечить доводам відповідача щодо недостатності коштів Замовника в цій частині. Тобто, сума перерахування Комісіонером на користь Комітента авансу в розмірі 80 130,56 євро по суті не заперечується відповідачем. Отже, оскільки відповідачем не спростовано обов`язку, згідно пункту 5.6 Договору, перерахувати позивачу аванс в розмірі 30% ціни ремонту майна - 83 109,60 євро протягом 5-ти банківських днів з дня їх надходження від Замовника (05.11.2020 - а.с. 154 том 1), таке призвело до недоплати відповідачем 2 979,40 євро, і з такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів. З цих підстав судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта-2 у відповідних частинах. Стосовно вимог про стягнення 9 845,07 євро пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з п. 9.3 Договору комісії за порушення строків перерахувань, отриманих грошових коштів, визначених пунктом 5.6. даного Договору Комісіонер зобов`язується сплатити Комітенту пеню у розмірі 0,1% суми невчасно перерахованих грошових коштів за кожний день порушення строку перерахування. Загальна сума пені не перевищить 5% від суми невчасно перерахованих коштів. Так, з огляду на викладені вище в цій постанові висновки про недоплату відповідачем 2 979,40 євро авансу з моменту надходження (05.11.2020) Комісіонеру від Замовника коштів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду попередньої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку, проведеного останнім, який становить 148,97 євро, тобто 5% від несплаченої суми. Що стосується виникнення у відповідача зобов`язання з повної оплати виконаного ремонту другої партії майна, колегія суддів вказує таке. Позивачем, всупереч недостатності авансу, здійснено ремонт майна, переданого позивачу згідно Акта прийому-передачі майна в ремонт від 22.10.2020. Відремонтоване майно поставлено на територію ДП «ЛДАРЗ» згідно накладних № 6/21 від 29.03.2021 та № 11/21 від 07.07.2021. При цьому доказів підписання будь яких Актів приймання - передачі майна після ремонту, про що стверджує позивач та посилається в листі від 06.04.2023 № 14-11/2993 третя особа, матеріали справи не містять, що, за висновками колегії суддів, обґрунтовано взято до уваги місцевим господарським судом. Окрім того, враховуючи предмет даного спору, до предмета доказування безпосередньо входить укладений між сторонами Договір, стороною якого ТОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» не є, тому в межах даного Договору ТОВ «ЛАЗ «ЛДАРЗ» не є уповноваженою особою для прийняття виробів з ремонту та підписання необхідних актів. Крім цього, Акт прийому-передачі майна після ремонту є Додатком № 3 до Договору та не передбачає підпису ДП «ЛДАРЗ», що, відповідно, унеможливлює його підписання третьою особою. На що, як вважає судова колегія, правильно звернув увагу суд першої інстанції. Колегія суддів акцентує, що після поставки відремонтованого майна на територію третьої особи, між позивачем та відповідачем підписується Акт технічного приймання майна після Ремонту за наслідками технічного приймання виробів після ремонту з проведенням зовнішнього огляду та перевірки комплектності майна за участю представників Замовника, а не пізніше 2-х днів після його підписання сторонами підписується Акт приймання - передачі майна після ремонту. Акт технічного приймання майна після ремонту згідно пункту 4.7. Договору підписується в строк до 280 днів з моменту передачі майна в ремонт. З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із вимогами здійснити повне авансування та підписати Акт виконаного ремонту, який фактично є кінцевим актом та підписується одночасно з Актом остаточного приймання майна після ремонту в країні Кінцевого користувача та є підставою для остаточного розрахунку. В той же час, позаяк матеріали справи не містять доказів підписання Акта технічного приймання майна після ремонту, Акта виконаного ремонту та Акта остаточного приймання майна після Ремонту, що фактично унеможливлює перерахування коштів за Договором Замовником для їх подальшого перерахування Комітенту із урахуванням розділу 5 контракту № USE-20.2-15-К/КЕ-17 від 10.04.2017, вмотивованими, як вважає апеляційний господарський суд, є висновки суду першої інстанції про те, що обов`язок остаточної оплати за виконаний ремонт майна, за наведених у позові позивачем підстав та наданих в підтвердження позовних вимог доказів, у відповідача не настав. За вказаного, судовою колегією визнаються недоведеними доводи апелянта-1 щодо виникнення у відповідача обов`язку з перерахування позивачу повної суми коштів за проведений ремонт другої партії майна за Договором комісії. Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявні подані відповідачем: звіти комісіонера, які не стосуються спірної партії майна за Договором; Акти наданих послуг Комісіонера та Акти технічного приймання майна після ремонту та Акти виконаних робіт за Договором, дата складання та підписання яких передує виникненню спірних правовідносин; сертифікати ТПП, видані ДП «ЛДАРЗ» по договорам комісії та додаткові угоди до таких договорів, які не входять до предмета доказування в силу заявлених позовних вимог. На дане, за висновками колегії суддів, правильно вказав й суд 1-ої інстанції, виснувавшись про відсутність підстав для надання їм оцінки. Тому, судом апеляційної інстанції відхиляються, як невмотивовані, аргументи апелянта-2 щодо безпідставності висновків суду першої інстанції щодо відсутності звітів Комісіонера по Договору. Стосовно викладених місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні висновків в частині заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що апелянтами у апеляційних скаргах не наведено обґрунтувань в частині відповідних висновків суду першої інстанції. Поряд із цим, з огляду на вимоги апеляційних скарг щодо оскаржуваного рішення в цілому, колегія суддів вказує, що згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18). Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України). Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що 19.01.2021 між адвокатом Вербицьким Я.В. (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» (замовник) укладено Договір про надання правничої допомоги № 19/01-21-4626/21, за змістом якого виконавець, за завданням замовника, надає правничу допомогу та юридичні послуги. Відповідно до розділу 6 Договору за надання послуг, передбачених даним договором, замовник сплачує виконавцеві винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до договору. 07.10.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 48 до договору, якою виконавець зобов`язався надати правничу допомогу, що полягає в представленні інтересів замовника у Господарському суді міста Києва щодо стягнення заборгованості за договором комісії № USE-20.2-28-D/К-17-70/17 від 14.02.2017 у розмірі 206 746,51 Євро. Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що гонорар виконавця складається із: - основного гонорару, який замовник сплачує виконавцю за надану в межах даної додаткової угоди правничу допомогу, що встановлюється у розмірі 55 000,00 грн з розрахунку 1 година послуг дорівнює 2500,00 грн; - додаткового гонорару, що складає 3% від розміру задоволеної судовим рішенням суми позовних вимог, що є фіксованою грошовою сумою «гонорару успіху». Також, на виконання договору про надання правової допомоги № 19/01-21-4626/21 укладено договір про залучення інших адвокатів для виконання доручень клієнта. Позивачем до матеріалів справи долучено платіжні інструкції № 9034 від 21.10.2022, № 02/08/2023 від 02.08.2023, які підтверджують оплату позивачем 55 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В запереченнях проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач посилався на не співмірність заявленої погодинної ставки адвоката із складністю справи та виконаними роботами. Колегія суддів в наведеному акцентує, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 922/1964/21 від 16.11.2022 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Тим самим, судовою колегією критично оцінюються доводи відповідача щодо завищеної вартості послуг адвоката позивача за 1 годину роботи, оскільки дане питання є прерогативою сторін. Колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: реальності адвокатських витрат та їх співмірності з категорією даної справи. Також місцевим господарським судом застосовано правило розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на окреслені вище докази, що підтверджують надання адвокатом правничої допомоги замовнику, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, по-перше, про те, що представником позивача подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих ним послуг і виконання робіт та їх вартості, наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. По-друге, про відповідність обсягу наданих адвокатом послуг та витраченому часу, їх реальності, розумності та співмірності. Відтак, колегія суддів вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість позивачем витрат правничої допомоги на суму 55 000 грн. Поряд із цим, судова колегія акцентує, що за п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, враховуючи, що позов позивача задоволено частково, витрати останнього на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами у відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що враховуючи часткове задоволення позову витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню відповідачем в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам - 832,23 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК). Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За висновками колегії суддів, доводи апелянтів про те, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, а також щодо того, що таке рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Водночас, апелянтами не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції у відповідних частинах. При цьому, викладені у відзивах на апеляційні скарги твердження сторін знайшли своє підтвердження в рамках спростувань викладених останніми в апеляційних скаргах доводів в цілому. Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені сторонами в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів (ПАТ "НТК "Електронприлад" та ДК "Укрспецекспорт"). Щодо заяви Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції надано додаткову угоду № 48/2 від 23.10.2023 до договору про надання правової допомоги № 19/01-21-4626/21, відповідно до умов якої виконавець зобов`язався надати правничу допомогу, що полягає в представленні інтересів замовника у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.1023 у справі № 910/5822/23 щодо стягнення заборгованості за договором комісії № USE-20.2-28-D/К-17-70/17 від 14.02.2017 у розмірі 206 746,51 Євро. Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що гонорар виконавця складається із: - основного гонорару, який замовник сплачує виконавцю за надану в межах даної додаткової угоди правничу допомогу, що встановлюється у розмірі 45 000,00 грн в розрахунку 1 година послуг дорівнює 2 500,00 грн; - додаткового гонорару, що складає 3% від розміру задоволеної судовим рішенням суми позовних вимог, що є фіксованою грошовою сумою «гонорару успіху». Позивачем до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію № 92 від 29.12.2023, яка підтверджує оплату позивачем 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В той же час, ч. 4 ст. 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з урахуванням того, що оскільки розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу залежить, серед іншого, від результату остаточного вирішення спору у господарському суді (відмови чи задоволення позову), а також результату розгляду апеляційної скарги, вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія вказує, що зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад", судові витрати понесені апелянтом-1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу правила розподілу судових витрат, визначеного пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України. В частині заяви позивача про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу від 29.04.2024, колегією суддів зазначається наступне. Як вже було вказано вище, 19.01.2021 між адвокатом Вербицьким Я.В. (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» (замовник) укладено Договір про надання правничої допомоги № 19/01-21-4626/21, за змістом якого виконавець, за завданням замовника, надає правничу допомогу та юридичні послуги. Відповідно до розділу

6. Договору за надання послуг, передбачених даних договором, замовник сплачує виконавцеві винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до договору. 23.10.2023 між сторонами укладено додаткову угоду № 48/2 до договору про надання правничої допомоги № 19/01-21-4626/21, відповідно до умов якої виконавець зобов`язався надати правничу допомогу, що полягає в представленні інтересів замовника у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 щодо стягнення заборгованості за договором комісії № USE-20.2-28-D/К-17-70/17 від 14.02.2017 у розмірі 206 746,51 Євро. Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що гонорар виконавця складається із: - основного гонорару, який замовник сплачує виконавцю за надану в межах даної додаткової угоди правничу допомогу, що встановлюється у розмірі 45 000,00 грн в розрахунку 1 година послуг дорівнює 2 500,00 грн; - додаткового гонорару, що складає 3% від розміру задоволеної судовим рішенням суми позовних вимог, що є фіксованою грошовою сумою «гонорару успіху». Позивачем до матеріалів справи долучено акт наданих послуг № INV-000091 від 23.04.2024, в якому сторони погодили розмір основного гонорару за виконану роботу на підставі додаткової угоди № 48/2 у сумі 45 000,00 грн та розмір додаткового гонорару у розмірі 4 944,64 євро. Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Як зауважили Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справах: № 905/1795/18 та № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно яких з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269). За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" на суму 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Тому не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість. Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 та додатковій постанові від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18. При цьому, за ч. 4 ст. 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, зважаючи на те, що розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу залежить, серед іншого, від результату остаточного вирішення спору у господарському суді (відмови чи задоволення позову), а також результату розгляду апеляційної скарги, вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія вказує, що зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад", судові витрати понесені скаржником-1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу правила розподілу судових витрат, визначеного пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" та Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/5822/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" та Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт".

4. Заяву Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції - залишити без задоволення.

5. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу від 29.04.2024 - відмовити.

6. Справу № 910/5822/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 21.03.2025. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак