Постанова 4807 № 332/3028/23

Дата документу 12.03.2025 Справа № 332/3028/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/3028/23 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С. Провадження № 22-ц/807/549/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , інтереси якого представляє Миколаєнко Олена Василівна, до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізінберг Дар`я Дмитрівна, про усунення від права на спадкування, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Миколаєнко О.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізінберг Д.Д., про усунення від права на спадкування, який в подальшому був уточнений. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дідусь ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді: квартири АДРЕСА_1 (1/2 частка належала ОСОБА_3 , інша 1/2 частка - його дружині ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та автомобіль Opel Omega, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Зазначає, що дідусь за життя, протягом останніх 7 років, часто хворів та перебував у лікарнях на стаціонарному лікуванні з комплексом різних захворювань. Всередині серпня 2022 року після чергового гіпертонічного кризу його забрали в 4-ту міську лікарню, в якій він заразився COVID, після чого його направили на 2 тижні у 5-ту міську лікарню. В цей час йому допомагала двоюрідна сестра його покійної дружини ОСОБА_5 , оскільки вона періодично проживала з ним у квартирі, доглядала його дружину). Після перенесеного COVID дідуся повернули до 4-ої лікарні, у нього почалися проблеми з кінцівками, а саме почався некроз ноги. Протягом усього часу хвороби дідуся матір дружини позивача - ОСОБА_6 , яка проживає у м. Запоріжжі, 3-4 рази на тиждень відвідувала діда, так як забрати останнього до місця проживання позивача (м. Ужгород) разом з лежачою дружиною не було можливості. ОСОБА_2 зазначає, що шукав доглядальницю, спілкувався з представниками органу опіки. Таким чином, всю допомогу померлому, в тому числі й матеріальну, надавали позивач, родина дружини позивача та сестра дружини покійного. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дружина дідуся ОСОБА_4 , дід залишився сам. На початку листопада 2022 року ОСОБА_3 забрали до 3-ої міської лікарні, мати дружини позивача знову почала їздити до нього та надавати догляд і допомогу. Зазначає, що він з дідом обговорював ситуацію, що склалася, що діду потрібен постійний догляд, після чого дідусь погодився, що після виписки з лікарні він продасть все майно і переїде до позивача на Закарпаття. Протягом цього часу йому ампутували палець ноги через некроз, далі мали ампутувати другий, але стан почав погіршуватися, він два рази потрапляв до реанімації, вже стояло питання про ампутацію ноги після стабілізації стану, але він помер. Позивачу було відомо, що у дідуся від першого шлюбу був син ОСОБА_7 , вони не спілкувалися близько 30 років з ініціативи сина. Той навіть змінив прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_7 ». Однак, дідусь бажав спілкування з сином. Близько 10 років тому позивач на прохання діда дзвонив відповідачу, однак останній відмовився від спілкування. Зауважує, що коли у ОСОБА_3 виникли проблеми зі здоров`ям, він дзвонив сину ОСОБА_10 та повідомляв про цю обставину, просив допомоги, хоча б побачитися з сином, але той відмовився. За весь час хвороби дідуся його син жодного разу не з`явився до лікарні і нічим не допомагав. Також у ОСОБА_3 є рідна дочка, мати позивача - ОСОБА_11 , яка є громадянкою іншої держави, тривалий час проживає за кордоном, стосунків з батьком не підтримувала, приймати спадщину після смерті батька не бажає. Позивач як спадкодавець п`ятої черги звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. За заявою позивача спадкову справу було відкрито за місцем його фактичного проживання у м. Ужгород, потім передано до м. Запоріжжя за місцем відкриття спадщини, наразі спадкова справа після смерті ОСОБА_3 знаходиться у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. Через деякий час ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_1 також звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_3 . Вважає, що ОСОБА_1 не набув право на спадкування, так як він свідомо відмовляв у допомозі своєму хворому батьку, коли той потребував такої допомоги. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 , інтереси якого представляє Миколаєнко Олена Василівна , до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізінберг Дар`я Дмитрівна, про усунення від права на спадкування задоволено. Усунено ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що позивачем доведено перебування спадкодавця в безпорадному стані, а докази, які містяться в матеріалах справи: виписки з історії хвороб, протоколи опитувань свідків та пояснення свідків в суді в своїй сукупності є достатніми для встановлення судом факту безпорадного стану спадкодавця в останні роки життя. Вказує, що суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Зазначає, що позивач вказує на те, що ОСОБА_3 тривалий час до смерті перебував у безпорадному стані, потребував постійної сторонньої допомоги, проте матеріали справи не містять медичного висновку або довідки, які прямо б свідчили про вказані обставини. З наданої медичної документації вбачається, що батько мав ряд хронічних хвороб, проте жодним чином він не потребував сторонньої допомоги та догляду. Хронічні захворювання у віці батька, самі по собі, про його безпорадність протягом тривалого часу не свідчать. Зауважує, що позивач не надав жодних даних про те, коли саме батько перебував у важкому стані - на момент надходження до лікарні чи на момент виписки. Позивач посилається як на підтвердження тяжкого стану батька саме на амбулаторні виписки, однак такі докази не можуть бути взяті до уваги, оскільки беззаперечно не відображають стан батька та його здатність до самообслуговування. Тим паче, що безпорадність та тяжкий стан повинні бути підтверджені належними доказами. Таким чином, докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: виписки з історії хвороб, протоколи опитувань свідків та пояснення свідків в суді в своїй сукупності не є достатніми та беззаперечними доказами для встановлення судом факту безпорадного стану спадкодавця в останні роки життя. Так, з наданої медичної документації випливає, що батько протягом деяких років хворів на ряд хронічних захворювань та був інвалідом 3-ї групи. Він лише іноді проходив стаціонарне лікування за показаннями, так в виписці № 2605 від 05.09.2022 року вказано, що батько звертався до сімейного лікаря останній раз у 2011 році. До лікарні батько приїжджав самостійно на належному йому на праві власності автомобілі, стан його був нормальний. Його смерть була раптовою, одразу після смерті його дружини. Навіть та обставина, що батько був визнаний інвалідом 3-ї групи, також не є достатньою підставою для висновку про перебування його у безпорадному стані. Посилання позивача на те, що батько був у безпорадному стані, потребував постійного стороннього догляду, не міг самостійно пересуватись, суперечать медичним даним щодо визнання його інвалідом 3-й групи. Він за необхідності проходив лікування з приводу ряду захворювань, однак ані перша, ані друга група інвалідності йому встановлена не була, та з жодної виписки не вбачається, що він перебував в тяжкому стані та потребував сторонньої допомоги в уході. Також позивачем не надано суду доказів, що заявник ухилявся від надання допомоги своєму батькові, а останній потребував такої допомоги з боку скаржника. Доказів звернення спадкодавця або позивача до відповідача за такою допомогою суду не надано. Показання свідків не є достатніми для висновку про перебування батька у безпорадному стані, показання свідків не підтверджують також факту умисного ухилення відповідача від надання допомоги батьку, які були би підставою для усунення заявника від права на спадкування за законом після смерті батька. Також звертає увагу на те, що та обставина, що відповідач та батько після розірвання шлюбу з матір`ю ОСОБА_13 деякий час не спілкувалися, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги, яка б батьку за потреби була б надана заявником. Батько не звертався до суду з приводу стягнення з відповідача аліментів, не звертався до органів соціального захисту з питання надання сторонньої допомоги, оскільки не мав такої необхідності, тому що не перебував у безпорадному або тяжкому стані, та мав свої заощадження, на які жив, та навпаки ОСОБА_3 перед своєю смертю звертався до скаржника з приводу прийняття ним його бізнесу з продажу автозапчастин, оскільки він мав дві місця на Слов`янському ринку у м. Запоріжжі та хотів передати їх відповідачу. Також, перед смертю батько бажав переоформити на відповідача належну йому квартиру АДРЕСА_1 , однак не встиг, оскільки помер. Скаржник зазначає, що він з батьком у 2022 році постійно спілкувався. Між тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що батько бажав отримувати допомогу від заявника та просив останнього про надання такої допомоги. Позивачем не надано суду жодного доказу, що батькові потрібний був догляд та особисто позивачем цей догляд здійснювався, він готував їжу, прибирав, допомагав з гігієною, купував ліки, та й як він це мав робити, коли постійно мешкав у м. Ужгород, а батько - у м. Запоріжжі разом зі своєю дружиною. Матеріали справи не містять жодних доказів, що позивачем витрачалися на ОСОБА_3 кошти на його утримання або на ліки, у вигляді чеків, квитанцій, договорів, бо такого не було. Також не встановлено, що померлий батько отримував жодну допомогу від позивача та інших осіб, та відсутні докази того, що з огляду на ці обставини він потребував допомоги ще й від заявника. На думку скаржника, факт організації поховання померлого батька та понесення деяких витрат на поховання саме позивачем не доведено у суді, оскільки також не має жодного відповідного доказу, як вимагає чинне законодавство з приводу грошових операцій, а тим паче не є підставою для усунення відповідача від права на спадкування, та при доведенні може бути лише підставою відшкодування витрат, які були зроблені одним із спадкоємців на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця відповідно до положень ст. 1232 ЦК України. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Миколаєнко О.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не спілкувався з померлим батьком понад 15 років, почав спілкуватися лише тоді, коли телефонував батько; за тривалий період зустрівся з ним лише у 2009 році і те випадково; змінив прізвище, дане йому при народженні; станом здоров`я батька не цікавився, а про його захворювання знав лише коли батько сам йому розповідав; згідно медичної документації, долученої до позову, батько на постійній основі тривалий час звертався за медичною допомогою, мав ряд тяжких захворювань; батько потребував фінансової допомоги, зокрема, й на ліки, що також вбачається з медичної документації; померлий потребував стороннього догляду як у побуті, так і у придбанні ліків та продуктів, у своєму обслуговуванні; всі фінансові потреби вирішував внук померлого - позивач по справі. Встановлені судом факти також підтверджуються і показами свідків, які зазначили, що про сина вони знали лише зі слів померлого; останній бажав спілкування з сином, однак він не бажав цього; до батька син не приїжджав, жодної допомоги не надавав, хоча батько про неї просив безпосередньо у відповідача; похованням батька він не займався та на могилі не був, що також відмічає і сам відповідач. Тому суд першої інстанції виснував, що відповідач свідомо ухилявся від свого обов`язку щодо забезпечення підтримки та допомоги спадкодавцю, який тяжко хворів і потребував такої допомоги, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, вмотивованими та підтвердженими належними доказами. Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивача та батько відповідача - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 6, 53 - зворотний бік). Факт родинних відносин між позивачем та померлим підтверджується наступними доказами: копією свідоцтва про народження матері позивача ОСОБА_14 (т. 1, а.с. 14); копією свідоцтва про укладення шлюбу між батьками позивача ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т. 1, а.с. 14 - зворотний бік); копією свідоцтва про народження позивача ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 15). Факт родинних відносин між відповідачем та померлим підтверджується копією свідоцтва про народження відповідача ОСОБА_7 , копією свідоцтва про укладення шлюбу (т. 1, а.с. 60, 60 - зворотний бік). Після укладення шлюбу між відповідачем та ОСОБА_17 , відповідач змінив прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_7 ». Померлий ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , свідоцтва про одруження (т. 1, а.с. 8, 9). Після смерті ОСОБА_3 залишилось майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 (1/2 частка належала ОСОБА_3 , інша 1/2 частка - його дружині ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та автомобіль Opel Omega, 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 10-11, 12). Позивач, який є внуком померлого ОСОБА_3 , 17.01.2023 року звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була заведена спадкова справа № 20/2023 (а.с. 51-66). Вказана спадкова справа була заведена за місцем фактичного проживання позивача, в м. Ужгород, а потім передана до м. Запоріжжя за місцем відкриття спадщини, адже 18.01.2023 року відповідач також звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька (т. 1, а.с. 56 - зворотний бік). До спадкоємців першої черги відносяться син померлого - відповідач ОСОБА_1 та дочка померлого, мати позивача - ОСОБА_11 , яка є громадянкою іншої держави, тривалий час проживає в іншій державі, стосунків з батьком не підтримувала, приймати спадщину після смерті батька не бажає. Приблизно всередині серпня 2022 року, після чергового гіпертонічного кризу, ОСОБА_3 забрали в 4 міську лікарню, де він заразився вірусом COVID, у зв`язку з чим його направили на лікування на 2 тижні до 5 міської лікарні. Після лікарні та перенесеного COVID ОСОБА_3 повернули до 4 лікарні. Його стан був неоднозначний, почалися проблеми з кінцівками, а саме почався некроз ноги. 05.11.2022 року, після смерті дружини ОСОБА_3 , останній залишився сам. На початку листопада 2022 року ОСОБА_3 забрали до 3 міської лікарні. Протягом цього часу йому ампутували палець ноги через некроз, далі мали ампутувати другий, але стан почав погіршуватися, він два рази потрапляв до реанімації, вже стояло питання про ампутацію ноги після стабілізації стану, але він помер. ОСОБА_3 протягом останніх семи років мав проблеми зі здоров`ям, а саме: хворів на діабет другого типу, COVID, переніс інсульт, мав гангрену пальців ніг, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах, що підтверджується виписками з медичних закладів від 23.02.2017, 22.03.2019, 18.02.2020, 07.10.2021, 05.09.2022, 13.09.2022 (т. 1, а.с. 81, 83, 84, 85, 90, 91). Разом із тим, жоден із наданих стороною позивача медичних документів не містить лікарського висновку про стан здоров`я ОСОБА_3 за останні роки життя та інформацію про те, що він потребував сторонньої допомоги у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані. Факт наявності хвороб беззаперечно підтверджується наданими документами, проте з них неможливо встановити тяжкий стан спадкодавця, який потребував сторонньої допомоги. Допитані в судовому засідання суду першої інстанції свідки, які були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, повідомили суду наступне. Свідок ОСОБА_5 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 (дружини померлого), пояснила, що в період 2021-2022 років тяжко хворів як ОСОБА_3 (інфаркт, цукровий діабет, інсульт), так і її сестра (онкологічне захворювання). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Вони жили за власні кошти, на пенсію. За життя мали торгівельну точку на авторинку. Свідок їм допомагала фінансово та фізично (прибирання, покупки). За півроку до смерті ОСОБА_3 не виходив з квартири. У нього були дочка та син, з сином він не спілкувався. В період з 25.08.2022 по 31.10.2022 свідок проживала у ОСОБА_7 по АДРЕСА_4 через тяжкий стан сестри. ОСОБА_3 доглядали внук ОСОБА_18 (позивач) та теща ОСОБА_19 . Свідок чула як померлий спілкувався по телефону з сином, він просив його про допомогу. 10.09.2022 ОСОБА_3 стало погано, у 5 лікарні йому зробили МРТ, у 4 лікарні він лежав тиждень через хворобу серця, у 3 лікарні через гангрену йому видалили палець на нозі. Потім він захворів на COVID, перебував у двох лікарнях. Після виписки ОСОБА_3 свідок забрала сестру до м. Марганець. Потім ОСОБА_3 знову поклали до 3 лікарні, де він помер. Вона повідомила про це ОСОБА_20 . Зі слів померлого вона знає, що його син був завжди зайнятий, а з внуком у нього гарні стосунки, внук йому допомагав. Похованням ОСОБА_3 займалися ОСОБА_18 зі своєю тещею. Свідок ОСОБА_21 , яка є сусідкою ОСОБА_7 , повідомила суду, що ОСОБА_7 знала як сусідів. ОСОБА_18 - внук ОСОБА_3 . У ОСОБА_3 був інфаркт та два інсульти в період 2020-2022 років. Інколи вона допомагала їм купувати продукти харчування. У побуті їм допомагала ОСОБА_22 та теща ОСОБА_20 . Зі слів померлого, фінансово йому допомагав внук ОСОБА_18 . У померлого є дочка, яка проживає в іншій державі, приїздила, коли у батька був інсульт. Зі слів померлого, у нього є син, з яким він не спілкувався. Похованням ОСОБА_3 займалася теща ОСОБА_20 . Свідок ОСОБА_6 , яка є тещею позивача, повідомила суду, що ОСОБА_3 є дідусем її зятя. З померлим вона познайомилась влітку 2022 року на прохання зятя. ОСОБА_3 на той момент вже лежав у 4 лікарні на Кічкасі. У листопаді 2022 року перебував у 3 лікарні. Померлий казав, що він одинокий і потребував допомоги (по уходу та фінансової). Через цукровий діабет йому ампутували палець, була загроза ампутації стопи. Також він перебував в інсультному стані. Свідок допомагала йому в плані їжі, ліків, пранні речей, медичному обслуговуванні. Фінансуванням займався позивач. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його похованням займалась вона зі своїм чоловіком за фінансової підтримки позивача. Про сина померлого вона знає зі слів самого померлого. Останній казав, що син не бажає з ним спілкуватись, і тому він до нього не приходив. ОСОБА_3 телефонував синові, говорив про стан свого здоров`я. Сина на похованні не було. Позивач дав близько 7 000 грн. на ліки для дідуся. Зі слів ОСОБА_3 вона знає, що він був інвалідом. Відповідач ОСОБА_1 , допитаний як свідок, який є сином померлого, повідомив суду, що коли йому було 15 років, його батько пішов з родини, аліменти не сплачував. З 1992 по 2009 роки вони взагалі не спілкувались. З 2009 року по літо 2022 року були телефонні дзвінки між ними, батько телефонував йому. З літа 2022 року почали спілкуватися частіше. Батько був у лікарні, хворів на COVID, цукровий діабет, знає, що у нього ампутований палець на нозі. Планували зустрітися. Жінка батька була онкохвора. Батько планував передати синові бізнес - ларьок на авторинку, однак, відповідач працює на заводі, а тому не може займатися бізнесом батька. Через обстріли м. Запоріжжя в період з 15.10.2022 по 25.10.2022 він разом зі своєю родиною виїжджав з міста. Зі слів батька він знає, що на початку листопада померла його дружина, батько просив, щоб він з родиною переїхали до нього. З 2005 року дружина свідка хворіє на психічне захворювання, тому він не міг її полишити. Батька бачив у 2009 році, коли випадково зустрівся з ним у місті. Батько фінансової допомоги в нього не просив. Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про його смерть він дізнався від позивача, племінника його сестри ОСОБА_23 . Позивач відмовився від його фінансової допомоги на поховання батька. Потім позивач повідомив, що батька поховали. На могилі батька він не був. Похованням займалась теща позивача. Свідок ОСОБА_24 , яка є першою дружиною померлого ОСОБА_3 , повідомила суду, що ОСОБА_25 є її внуком, а ОСОБА_26 - її сином. З колишнім чоловіком вони не спілкувались. Від сина вона знає, що ОСОБА_3 фінансової допомоги не потребував. З внуком стосовно ОСОБА_3 не спілкувались. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 202/7582/18 (провадження № 61-1706св23)). Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 . У частині третій статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до положень Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача. Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15 (провадження № 61-5921св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18), від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15 (провадження № 61-7243св18), на які посилалася заявник у касаційній скарзі, а також у постановах від 08 листопада 2018 року у справі № 521/20849/16 (провадження № 61-31024св18), від 18 грудня 2020 року у справі № 761/19573/15-ц (провадження № 61-5357св20), від 29 червня 2021 року у справі № 386/967/18 (провадження № 61-13926св20), від 10 жовтня 2024 року у справі № 733/728/22 (провадження № 61-16676св23). У справі, яка переглядається, позивач не надав належних, достатніх та безспірних доказів на підтвердження свідомого ухилення відповідача від надання своєму батьку допомоги за наявності можливості її надання, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та потребу у постійному сторонньому догляді саме від відповідача. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Колегія суддів дійшла висновків про те, що оскільки позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є його процесуальним обов`язком, то відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті його батька. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо судових витрат. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Заявником у даній справі при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1 610,40 грн. (т. 1, а.с. 233). За вказаних обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610, 40 грн. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту: У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізінберг Дар`я Дмитрівна, про усунення від права на спадкування відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 )на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 21 березня 2025 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко