Ухвала КАС ВС № 400/9056/24

УХВАЛА 21 березня 2025 року м. Київ справа №400/9056/24 адміністративне провадження № К/990/10117/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 люгого 2025 року у справі № 400/9056/24 за позовом ОСОБА_1 до Департамента стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу від 04 вересня 2024 року №623 о/с, поновлення на посаді з 05 вересня 2024 року, зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департамента стратегічних розслідувань Національної поліції України, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ №623 о/с від 04 вересня 2024 року Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про звільнення зі служби в поліції позивача - капітана поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (протидії особливо тяжким злочинам) 5-го управління (супроводження особливо важливих справ) Департаменту з 05 вересня 2024 року відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»; - поновити з 05 вересня 2024 року на службі в поліції в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (протидії особливо тяжким злочинам) 5-го управління (супроводження особливо важливих справ) капітана поліції ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача здійснити перерахування з 05 вересня 2024 року грошового забезпечення. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 люгого 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. 10 березня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 люгого 2025 року у справі № 400/9056/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю. На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України. Як вбачається з рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. У касаційній скарзі заявник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та виняткове значення для позивача, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги позивача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. У тексті касаційної скарги заявник посилається на постанови Верховного Суду у справах №420/14443/22, №640/5754/19, від 21 вересня 2018 року у справі №824/227/17-а, від 08 серпня 2019 року у справі №824/1015/16-а, однак такі посилання викладає без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, які зазначені у частині четвертій статті 328 КАС України. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість прийняття відповідачем оскарженого наказу. Зокрема, суди виходили з того, що позивач не надав відповідачу медичні документи на які він посилався, відмовився пояснювати роботодавцю причини своєї відсутності на службі 12 та 13 серпня 2024 року, зазначені медичні документи не можуть розглядатися, як такі, що виправдовують факт відсутності на службі з поважних причин. Суди зазначили, що фактом ненадання цих документів роботодавцю для пояснення причин своєї відсутності, позивач втратив можливість апелювати до неврахування відповідачем зазначених обставин, під час прийняття рішення за результатами службового розслідування. На час прийняття рішення за результатами службового розслідування, у відповідача, як роботодавця були взагалі відсутні будь-які пояснення та розумні причини відсутності позивача на службі протягом 12 та 13 серпня 2024 року. При цьому, відхиляючи доводи позивача про поважність причини його відсутності на роботі 12 серпня 2024 року та 13 серпня 2024 року підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 о. від 13 серпня 2024 року, виданою комунальним некомерційним підприємством Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» та довідкою № 28 від 12 серпня 2024 року - 13 серпня 2024 року, в яких зазначається, що позивач 12 серпня 2024 року та 13 серпня 2024 року знаходився на лікуванні з діагнозом: «Гостра вірусна інфекція, важкий перебіг», суд апеляційної інстанції, з посиланням на Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за №1005/6196, висновки Верховного Суду, зазначив, що надана позивачем довідка не відповідає формі, визначеній для листка непрацездатності, її не можна вважати документом, який би підтверджував тимчасову втрату його працездатності, а саме: дата довідки зазначена 12.08.2024-13.08.2024; в довідці не вказано час на який позивач звільняється від служби, з якого часу слід приступити до виконання обов`язків. Суд зауважив, що визначальним у цій справі є те, що згадані вище документи апелянт не надав під час службового розслідування та відмовився від будь-яких пояснень. Відповідачем під час службового розслідування з метою встановлення обставин поважності причини відсутності позивача на роботі звертався до відповідної медичної установи (ТОВ Медичний центр «Добробут-поліклініка» ) щодо підтвердження факту знаходження позивача на лікарняному період з 12 по 13 серпня 2024 року. Натомість відповідний медичний центр не надав підтвердної інформацій про знаходження позивача на прийомі у лікаря. Також, вирішуючи спір, апеляційний суд виходить із того, що позивач, займаючи таку високу посаду - старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (протидії особливо тяжким злочинам) 5-го управління (супроводження особливо важливих справ) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України у званні капітана поліції, був пов`язаний обов`язком особливих відносин довіри і лояльності до держави в особі Національної поліції України, зважувати все, що стосувалося виконання його професійних завдань та правових наслідків неподання медичних документів та відмови надати пояснення у рамках дисциплінарного провадження. Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17). Отже, не надавши відповідні документи та пояснення, позивач усвідомлював наслідки прийняття відповідного рішення. Відхиляючи доводи позивача щодо відсутності у начальника Департаменту повноважень для звільнення позивача, суди попередніх інстанцій зазначили, що начальник Департаменту є належним суб`єктом для видання наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з поліції. Оскільки відповідно до пунктів 9-11 п.5 розділу V Положення про Департамент стратегічних розслідувань, начальник ДСР призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів ДСР, а також інших працівників ДСР з числа поліцейських, державних службовців та інших категорій працівників. Відповідно до частини дев`ятої статті 20 Дисциплінарного статуту Національної поліції, застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції, звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь здійснюється керівниками, які уповноважені приймати на службу до поліції, призначати на посаду та присвоювати спеціальне звання. Відхиляючи посилання позивача щодо не співмірності обрання виду стягнення у вигляді звільнення зі служби, суди зазначили , що обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення є дискреційним повноваженням роботодавця, з врахуванням конкретних обставин справи. Дисциплінарний статут Національної поліції не забороняє накладення цього виду стягнення, в тому числі щодо осіб, які не мають діючих накладених інших стягнень. З врахуванням тяжкості дисциплінарного проступку, особливості служби поліцейських в умовах воєнного стану, у відповідача було достатньо підстав для обрання саме такого виду стягнення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 люгого 2025 року у справі № 400/9056/24 за позовом ОСОБА_1 до Департамента стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу від 04 вересня 2024 року № 623 о/с, поновлення на посаді з 05 вересня 2024 року, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак І.В. Желєзний В.Е. Мацедонська