Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/6596/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6596/24 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійною фонду України в Одеській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 21.02.2024 №233050001140; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з: 08.07.1976 до 06.05.1977 на посаді монтажника електромеханічних та радіотехнічних приладів та систем; з 25.06.1979 по 01.09.1981 на посаді монтажника електромеханічних та радіотехнічних приладів та систем; з 01.09.1981 но 04.02.1988 на посаді слюсаря механоскладальних робіт; з 04.02.1988 по 01.04.1993 па посаді пожежника у ПСО; з 01.04.1993 по 07.05.1993 на посаді електромонтера з ремонту і обслуговування електроустаткування за третім розрядом; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію по віку відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 03.01.2024 року. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.02.2024 №233050001140 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи у військовій частині НОМЕР_2 з 08.07.1976 по 06.05.1977 та з 25.06.1979 по 07.05.1993. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. У решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апелянт зазначає, що необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону №1058 становить 15 років, після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 років. Однак, за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача склав 07 років 02 місяці 03 дні. Періоди роботи з згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 16.07.1976 року, не зараховані, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня дата народження. Щодо підстав для зарахування періоду роботи в російській федерації згідно з довідкою № 1/2-1607 від 28.02.2019 з 08.07.1976 по 06.05.1977 до страхового стажу позивача, то апелянт зазначає, що з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому підстави для врахування періоду роботи позивача в російській федерації згідно з довідкою № 1/2-1607 від 28.02.2019 з 08.07.1976 по 06.05.1977 - відсутні. Періоди роботи згідно з архівної довідкою № 179/1/4993 від 20.03.2019 з 25.06.1979 по 14.01.1988, з 16.12.1989 но 14.02.1990 не зараховані, оскільки відсутні відомості про зарахування. Стаж зараховано за даними архівної довідки про заробітну плату № 316-19/04-10/238 від 04.04.2019. У зв`язку з чим, рішення №1233050001140 від 21.02.2024, про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є законним та обґрунтованим. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ст. 311 КАСУ справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області із заявою від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком. До заяви додано: трудову книжку; військовий квиток, довідку про заробітну плату за період до 01.07.2000, довідка про прийняття на роботу та інші. За принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в Одеській області рішенням від 21.02.2024 №233050001140 відмовило у призначенні пенсії позивачу з підстав відсутності страхового стажу роботи. В обґрунтування рішення зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи, які містяться у трудовій книжці НОМЕР_3 від 16.07.1976, оскільки на титульній сторінці відсутня дата народження, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та уточнюючих довідок; період роботи в росії з 08.07.1976 по 06.05.1977 згідно з довідкою № 1/2-1607 від 28.02.2019, оскільки після 23.12.2022 (з дня набрання чинності Закону України від 01.12.2022 №2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року") документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема, в російській федерації, не приймаються до розгляду без накладання апостилю, незалежно від дати їх видачі; періоди роботи з 25.06.1979 по 14.01.1988, з 16.12.1989 по 14.02.1990 згідно з архівною довідкою № 179/1/4993 від 20.03.2019, оскільки відсутні відомості про зарахування, стаж зараховано за даними архівної довідки про заробітну плату № 316-19/04-10/238 від 04.04.2019. Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся із позовом до суду. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо здійснення пенсійним органом перевірки достовірності відомостей про позивача, тому відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 08.07.1976 по 06.05.1977, з 25.06.1979 по 07.05.1993. Отже, оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії в частині зарахування страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Також ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. З аналізу зазначених норм чинного законодавства України вбачається, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. При цьому, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №

637. Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_3 позивач працював: 1) 08.07.1976 прийнятий учнем монтажника електромеханічних і радіотехнічних приладів і систем в/ч НОМЕР_2 , Наказ № 199 від 08.07.1976; 3) 06.05.1977 звільнений по ст. 36 п.3 КЗпП УРСР у зв`язку з призовом на військову службу, Наказ № 143 від 06.05.1977; Служба в Радянській армії строкова з 14.05.1977 по 23.05.1979 в/квиток НОМЕР_4 від 14.05.1977. 4) 25.06.1979 прийнятий монтажником електромеханічних і радіотехнічних приладів і систем 1 розряду в/ч НОМЕР_2 , Наказ 126 від 22.06.1979; 6) 01.09.1981 переведений учнем слюсаря механозбірних робіт, Наказ № 234 від 04.11.1981; 10) 04.02.1988 переведений пожежним ПСО, Наказ 28 від 04.02.1988. 11) 01.11.1990 переведений пожежним другого класу ПСО, Наказ 14 від 11.11.1990; 12) 01.04.1993 переведений електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання по третьому розряду, Наказ № 59 від 30.03.1993; 13) 07.05.1993 звільнений за власним бажанням ст. 36 КЗпП України, Наказ № 89 від 11.05.1993. При цьому вказані періоди не були зараховані до страхового стажу позивача при призначенні пенсії за віком, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня дата народження. У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Колегія суддів зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи. Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині періоду з 08.07.1976 по 06.05.1977, з 25.06.1979 по 07.05.1993 містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені вище відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи та служби позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії. Суд першої інстанції правильно зазначив, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу, необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Отже, при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про позивача, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 08.07.1976 по 06.05.1977, з 25.06.1979 по 07.05.1993. Щодо посилання апелянта на те що, оскільки після 23.12.2022 (з дня набрання чинності Закону України від 01.12.2022 №2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року") документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема, в російській федерації, не приймаються до розгляду без накладання апостилю, незалежно від дати їх видачі, то колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи убачається, що довідка № 1/2-1607 видана 28.02.2019, тобто ще до початку повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України та до прийняття Закону України від 01.12.2022 №2783-ІХ. Так, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 року і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо. Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. При цьому за наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права на зарахування трудового стажу, який додатково підтверджується довідкою № 1/2-1607 від 28.02.2019. У постанові від 21 лютого 2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що "перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії". У подальшому, вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2021 року у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі №127/8001/17. Слід наголосити на тому, що Закон не має зворотної дії в часі. До того ж, неможливість здійснення відповідачем перевірки щодо підтвердження періодів роботи позивача на території російської федерації у зв`язку з ухваленням Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року № 2783-IX, як наслідок незарахування стажу для призначенні пенсії, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи, оскільки працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії в частині зарахування страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів звертає увагу на те, що реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції. У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Так, відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна