Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1075/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2025 р. Справа № 440/1075/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 (суддя Довгопол М.В.; м. Полтава) по справі № 440/1075/25 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо неприйняття рішення «Про продовження фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 продовженні терміну дії договору оренди землі №146 від 23 жовтня 2014 року для провадження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель, торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 » - зобов`язати Новосанжарську селищну раду прийняти рішення «Про продовження фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 продовженні терміну дії договору оренди землі №146 від 23 жовтня 2014 року для провадження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель, торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 » та зобов`язати Новосанжарську селищну раду прийняти рішення. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. З урахуванням суб`єктного складу спір у цій справі має бути вирішений в порядку господарського судочинства. Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та ухвалити постанову про зобов`язання суду першої інстанції прийняти до свого провадження позовну заяву. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що предметом позову є не умови договори оренди землі №146 від 23 жовтня 2014 року укладеного між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Новосанжарською селищною радою Полтавського району Полтавської області, а саме визнання протиправними дій відповідача по справі щодо неприйняття рішення «Про продовження фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 продовженні терміну дії договору оренди землі № 146 від 23 жовтня 2014 року для провадження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель) торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 » та зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення. Тому, на переконання позивача, ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі від 03 лютого 2025 року є незаконною та необґрунтованою. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 13 березня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про витребування додаткових доказів по справі, а саме: належно засвідчену копію Регламенту Новосанжарської селищної ради восьмого скликання від 18 грудня 2020 року №

1. Вказаний доказ, на переконання позивача, має підтвердити, що правовідносини, які виникли між сторонами та не мають майновий характер та випливають виключно з правовідносин, пов`язаних з публічно - владних управлінських функцій і не пов`язаних з правом власності на майно, тобто спір має публічно правову ознаку. Розглянувши заявлене клопотання апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України). При цьому, основним критерієм для необхідності витребування доказів є важливість та необхідність відповідного доказу для правильного вирішення справи. Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи достатньо тих доказів, які надані учасниками справи в межах перегляду законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, необхідності у витребуванні будь-яких інших додаткових доказів немає. Дослідивши клопотання позивача про витребування доказів, враховуючи предмет спору та наявні в матеріалах справи відомості щодо спірних правовідносин та їх правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання. Відповідно до ст. 311, 312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як свідчать матеріали справи, 08.10.2024 ФОП ОСОБА_1 як особа, з якою Новосанжарською селищною радою Полтавського району Полтавської області укладено договір оренди земельної ділянки № 146 від 23.10.2024, звернувся до відповідача стосовно продовження строку дії цього договору. На звернення позивача відповідач листом від 26.12.2024 № 2910/21-08 надав відповідь в якій повідомив, що працівниками виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради було підготовлено проект рішення "Про відмову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у продовженні терміну дії договору оренди землі № 146 від 23.10.2014 для продовження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 " та винесено на розгляд сорок п`ятої сесії Новосанжарської селищної ради восьмого скликання. На сорок п`ятій сесії Новосанжарської селищної ради восьмого скликаннявід 20.12.2024 за результатами голосування депутатів рішення "Про відмову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у продовженні терміну дії договору оренди землі № 146 від 23.10.2014 для продовження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 " не прийнято. Вважаючи бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо неприйняття рішення «Про продовження фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 продовженні терміну дії договору оренди землі №146 від 23 жовтня 2014 року для провадження підприємницької діяльності (для будівництва і обслуговування будівель, торгівлі) за адресою: АДРЕСА_1 », позивач звернувся до суду з цим позовом. Колегією суддів враховується, що статтею 5 Земельного кодексу України (далі ЗК України) визначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; Пунктами «а», «в» частини 1 статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність. За приписами ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з частиною 8 цієї ж статті під орендодавцями земельних ділянок розуміються їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» визначають, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Згідно ч. ч. 1-4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Отже, на переконання судової колегії, у таких відносинах орган місцевого самоврядування здійснює правомочності власника майна територіальної громади, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій. Крім того, за приписами ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. При цьому частиною 1 статті 59 указаного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, оскільки в основі цього спору лежить питання щодо правомочності володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності, тобто відносини, які склалися між відповідними суб`єктами щодо використання об`єкта комунальної власності (земельною ділянкою), не є публічно-правовим, а тому такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом у постановах від 24.09.2020 у справі № 520/11050/19 та від 10.12.2020 у справі № 560/2600/20 та у справі № 160/4136/20. Колегія суддів зазначає, що заявлений спір стосується вимог орендокористувача продовжити своє право оренди земельної ділянки, що жодним чином не може бути вирішено органом місцевого самоврядування, як суб`єктом владних повноважень, а може бути вирішено ним як суб`єктом господарювання. Таким чином, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами, а виникають в подальшому договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а, від 25 квітня 2018 року у справі № 496//2866/16-ц та від 29 серпня 2018 року у справі № 569/838/17. Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Отже, як зазначено в уже згаданих вище постановах Верховного Суду, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває чи втрачає речове право на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Судовою колегією враховується, що у справі, яка переглядається, підставою для звернення до суду з цим позовом стала незгода позивача із діями (бездіяльністю) органу місцевого самоврядування як номінального власника комунального майна, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки є спором про похідні права від права власності, а саме щодо набуття права користування права оренди земельною ділянкою. Відтак, спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту першого частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку господарського судочинства. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі № 440/1075/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова