Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/12596/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 440/12596/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського апеляційного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/12596/24 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Полтавського апеляційного суду (далі відповідач, апелянт), в якій просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у видачі довідки за формою, визначеною органами Пенсійного фонду України) про розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді в суді апеляційної інстанції, з урахуванням доплат за вислугу років та із зазначенням регіонального коефіцієнту, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено згідно абзацу 4 статті 7 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 - 3 028, 00 грн.; - зобов`язати відповідача видати йому довідку (за формою, визначеною органами Пенсійного фонду України) для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді в суді апеляційної інстанції, з урахуванням доплат за вислугу років та із зазначенням регіонального коефіцієнту, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено згідно абзацу 4 статті 7 ЗУ "Про державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 - 3 028, 00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 позов задоволено. Визнано протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Полтавський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09.11.2023 №3460-IX у розмірі 3028 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне з`ясування обставин справи, просив суд рішення скасувати прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання, що не заперечується сторонами. Позивач звернувся до Полтавського апеляційного суду зі заявою про видачу йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 із застосуванням до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, яка була визначена статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". 04.09.2024 за вихідним №4.6-32/144/2024 Полтавським апеляційним судом направлено лист, яким повідомлено про те, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» суддям при нарахуванні суддівської винагороди застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 2102,00 грн. Перерахунки суддівської винагороди із застосуванням іншого прожиткового мінімуму у 2024 році суддям Полтавського апеляційного суду не здійснювались. Додаток до листа: довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024. Не погоджуючись із діями відповідача щодо застосування в довідці для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, позивач відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2024, у розмірі 3028,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. У відповідності до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів». Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня. Таким чином, законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб. Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 сформував наступні правові висновки: Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб… Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо… Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ. При цьому будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020). Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.999 № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від .04.12.2018 № 11-р/2018). Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001), в цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 року № 969/2019) (далі - Висновок). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Одночасно колегія суддів зазначає, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не вносилося жодних змін до Закону № 1402-VIII ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону № 966-XIV щодо запровадження спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди. Оскільки, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не виносилося, тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача. Посилання апелянта на те, що за заявою ОСОБА_1 останньому була видана довідка про розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді в суді апеляційної інстанції, з урахуванням доплат за вислугу років та із зазначенням регіонального коефіцієнту, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб розмір якого встановлений на 01.01.2024 у сумі 3028 грн колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно копії довідки, що долучена до матеріалів справи ( а.с.16) вбачається, що розмір посадового окладу розрахований з прожиткового мінімуму 2102,00 грн. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавського апеляційного суду - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року по справі № 440/12596/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін